Степан Процюк: Єдиними устами, єдиним серцем

Але від ранку 24 лютого 2022 року ( кремлівський цар полюбляє нумерологію і числову ритуалізацію) до нинішнього дня ця фраза набула  іншого значення. Наша країна,  поволі розвиваючись, поволі загрузаючи у безнадійні чвари і корупційні нетрі, була розшарпаною і розсвареною. 

Проте несповідимі шляхи Промислу. Розпочалася війна із російськими загарбниками. За короткий час народилася інша країна на місці тієї, яку ми всі знали, люблячи її такою , якою вона була. І ця наша вірність у любові до своєї землі врешті сотворила  диво преображення.

За незначними винятками, в наших душах від 24 лютого поволі розгоралося  світло. 

Ви можете сказати, що я перебільшую.  Якоюсь мірою будете мати рацію. Ми переборюємо страх і відчай, трепет і тремтіння. У нас на очах відкрилася нова реальність із її героїзмом ЗСУ і жахом війни. Те, що було раніше, мирні труди і дні, стають милішими і віддаленішими. Тобто наше нове світло народжується у пологових муках. 

  Я вже не кажу про військових, на плечах і серцях яких зараз лежить найбільший тягар війни. Їхній героїзм –це окрема і вже незглибима тема. 

Президент, уряд,  переважна більшість депутатів Верховної Ради, відомих політиків  та дипломатія творять нову реальність. До цього творення доєдналися   мільйони громадян України. Тобто, чийсь внесок –великий, когось – малий, когось – крихітний. Але на чашах безпристрасних метафізичних Терезів, які можна називати вищим Божим правосуддям чи, коли бажаєте , космічною правдою, всі малі і великі справи зливаються у наш український енергетичний згусток, еґреґор, світло від світла.

Один із моїх романів, написаний про події Майдану кінця 2013-початку 2014 року, називався "Під крилами Великої Матері". Зараз не про історію, покладену в його основу. Зараз про віру, що Велика Мати, яка є матріархальним началом, Богородицею чи Жінкою у білих одежах, таки існує, адже ми майже нічого не тямимо про світ тонких енергій та паралельних реальностей. Ми можемо лише іноді відчувати присутність позаземного. 

Тому я вірю, що велика українська Матір сприяє нам у цьому екзистенційному, навіть цивілізаційному зіткненні. На перший погляд,  іноземцям може здаватися, що це конфлікт між двома сусідніми народами.  І довго доведеться пояснювати, що цей "конфлікт" завжди був присутнім, то вибухаючи , то мімікруючи. Але коли Україна стала тотально повторюватити: "Росіє, прощай!", століттями проросла імперська свідомість, промита і нагодована несамовитою антиукраїнською пропагандою останніх вісім літ, "братня" душа вирішила насильно примусити свого «молодшого "брата" до нового  альянсу…

Ніхто достеменно не знає, як будуть розвиватися події. Але вже тепер зрозуміло, що Україна таки справді мала –даруйте це високе слово!- місію. І світ відгукнувся, нарешті це зрозумівши. Зараз через Україну пролягає майбутній вибір та вододіл світу, його майбутня доля.

Ті українські воїни , які загинули за цей короткий час… Згадаю лише строфу із вірша "Крути" поета-емігранта Олекси Стефановича:

О,ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягли і діточо,
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних сорочок!

Печаль. Скорбота і вічна пам’ять. 

Нехай зараз кожен із нас буде на своєму місці-але все, що буде робитися, повинно робитися для нашого майбутнього, яке путінська Росія хоче перекреслити назавжди.

Будемо єдиними устами і єдиним серцем наближувати українську перемогу.