Герої України. Парамедик Юлія Сідорова (Куба): Ми щоразу потрапляли у ситуацію, коли, здавалося, вижити у ній неможливо

Без медичної освіти медиком на фронт

"Як на мене, агресія Росії проти нас почалася ще на Майдані у 2014-му. Відповідно, я вважала, якщо я була частиною антиросійського руху, який бореться з окупантами, то маю продовжувати це далі. Мені хотілося воювати. Спочатку я потрапила на Майдані в шпиталь і допомагала пораненим. Пізніше до медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри" і почала вивчати медичну справу", - розповіла Юлія Сідорова.

Після завершення революції Юлія ще кілька місяців жила цивільним життям. Але згодом зрозуміла, мусить бути частинкою спротив. Тому вирушила на війну. Зізнається, тоді на базі Госпітальєрів усі нічого не знали й не вміли. Але приїжджали медики з-за кордону і надавали перші основи знань.

"Медицина давалася доволі легко. Під час навчання все виходило. По факту, коли з'явилися курси від "Госпітальєрів", я вже була інструктором. У мене не було проблеми влитися у колектив, де всі все вміють і всі все знають. Ми разом вчилися і вдосконалювали свої знання та вміння. З часом цей рівень знань і вмінь змінився. Нині, враховуючи, що я не маю медичної освіти, у мене немає диплома лікаря, але те, що я можу робити на догоспітальному етапі з пораненими, мало хто в цій країні так може працювати", - розповідає про свою роботу Юлія Сідорова.

Фото: архів Юлії Сідорової

За період війни Юлія працювала на всіх етапах евакуації, а також у шпиталі в Авдіївці. Вже з перших днів на фронті зрозуміла, що здатна працювати на фронті.

"Знаєте, якщо якась критична ситуація, вибухи навколо чи щось подібне, є люди, які не здатні працювати в таких умовах, - продовжує Юлія. - Я зрозуміла для себе, що можу. І це не залежить людина хороша чи розумна, а це якісь особисті якості, які закладені або ні. Сама практика показала, що я здатна працювати і рятувати людей на війні. Вже зараз мене знають і не бояться йти зі мною в розвідку. Хлопці на початку в принципі до жінок ставляться з запитаннями, але ті, хто про мене знають, хто зі мною воював, не бояться працювати, бо знають, що я зроблю максимум з того, що можу зробити".

З перших днів на війні потрапила в ситуацію, де були знищені автомобілі та поранені

Вперше у зону бойових дій Куба потрапила у 2014 році. У Піски на Донеччині. Тоді у неї не було великого медичного досвіду. Але довелося одразу потрапили у критичну ситуацію. З перших днів вже була обстріляна (тобто потрапила у бій, - ред.). Саме тоді зрозуміла, що може психологічно працювати у таких умовах.

"Нам тоді мінами розбило дві машини, - пригадує Юлія. - Одна з них була повністю забита тактичною медициною. Ми мали провести певну ротацію, але оскільки був знищений наш транспорт, на якому ми приїхали, довелося кілька днів ночувати в підвалі, який розрахований на 3-4 людини, а нас там ночувало понад десять. Це був мій перший бойовий виїзд. Я одразу потрапила в ситуацію, де були знищені автомобілі, поранені. Але по факту якоїсь серйозної медичної допомоги в тому виїзді я не надавала".

Фото: архів Юлії Сідорової

Як каже Юлія, робота на війні - не лише рятувати поранених. Загалом займатися медичною службою – не тільки про медичні знання, це вміти організувати логістику, розбиратися у транспорті, який має працювати у певних умовах. І звісно, коли тривають обстріли, адекватно діяти. Адже бояться всі люди, але хтось може продовжувати працювати, а хтось не може через психологічні моменти. Тож вже у 2015-му військова була на виїзді в Старогнатівці. Там почалася серйозна робота з порятунку поранених. Пізніше було Широкине, Мар’їнка, Авдіївка та Кам’янка.

"Ми створили стабілізаційний пункт в Кам'янці на автобусній зупинці. Завдяки йому було врятовано багато життів, - пригадує Юлія. - На автобусній зупинці був магазинчик раніше. Ми поставили там обігрівачі та облаштували все необхідне. Дуже важливо, коли надається допомога пораненому, його зігріти. Адже є така штука, як гіпотермія, коли знижується температура тіла і не згортається кров. Якщо в певний момент при наданні допомоги пораненому не зігріти його, не зберегти температуру тіла, через це він може померти в лікарні навіть через кілька днів. У нас був досвід, поки ми не вирішили зробити цей стабілізаційний пункт. Ми надавали медичну допомогу на вулиці і через це були проблеми, була зима, сніг. А коли відкрили стабілізаційний пункт, робота стала більш ефективною, рятування життя стало більш комфортно. І це дійсно спрацювало. Цілодобово підтримувалася температура, обігрівач там стояв на генераторі.

Вивозили з поля бою, одразу привозили у цей стабілізаційний пункт і там надавали допомогу".

Медиком у "Госпітальєрах" Юлія була до 2017 року. Потім створила власну медичну службу у добровольчому українському корпусі "Правий сектор". Там пропрацювала до 2019 року і повернулася у цивільне життя. З поверненням теж були проблеми, тому що повернулася з професійним вигоранням, ПТРС та депресією. Перший рік взагалі був дуже складний для дівчини. Вона зверталася до психотерапевтів, психіатрів, пила антидепресанти, тижнями не виходила з квартири. Адаптація була дуже складна. Лише через рік стало краще, і Куба опанувала нову професію – стала дизайнером.

Фото: архів Юлії Сідорової

"Я на Ukrainian fashion week показувала декілька своїх образів, - каже Юлія. - Але це був показ від самої школи, в якій я навчалася. Тоді почала купувати собі швейне обладнання. Хотіла створити свій мініцех і створити власний бренд одягу. Але почалося повномасштабне вторгнення і я це обладнання перевезла в штаб Жіночого ветеранського руху".

Вибиралися із ситуацій, у яких, здавалося б, вижити не можливо

Після цього навіть думок не виникало, щоб не повернутися на фронт. Адже, враховуючи попередній досвід війни на Донбасі, була переконана, що буде велика війна. Тож 24 лютого Юлія знову одягнула військову форму і стала до оборони країни. 

"Під час повномасштабного вторгнення було легше зрозуміти, що треба робити далі, — каже Юлія. - 24 лютого я почала активно волонтерити. У Жіночому ветеранському русі ми відправляли людей за бронежилетами, привозили автомобілі, тепловізори й усе необхідне. Тільки коли я зрозуміла, що штаб може працювати без моєї присутності, на початку травня вирушила на фронт. Спочатку рятувала воїнів у Кракені. Їхали підготовленими, вже був автомобіль та все медичне забезпечення".

Фото: архів Юлії Сідорової

Юлія розповідає, з початку повномасштабного вторгнення на фронті стало більше ближчих боїв, та була більша кількість кульових поранень. Особливо на початку, була дуже велика інтенсивність обстрілів, більша кількість поранених та більший ризик для життя. 

"Кожного разу ми поверталися і на нас дивилися величезними очима і дивувалися, що ми ще живі. Ми щоразу потрапляли в таку ситуацію, що, здавалося, вижити у ній неможливо, - з посмішкою згадує Куба. - Була в мене легендарна історія в житті. На фронті я випадково зустріла свого побратима, з яким воювала у 2015 році. Ми поговорили, і він поїхав. Рації в нас тоді глушили, не було зв'язку. Але пробивав якийсь інтернет. І от про те, що наші хлопці поранені, я дізналася чисто випадково через те, що зустріла свого знайомого. Він мені написав в месенджері, що наші хлопці підірвалися. Ми виїхали туди, де вони підірвалися. Думали, що на міні, яка на дорозі була. А виявилося, вони наштовхнулися на танк на мінімальній відстані. І було пряме влучання танку в авто. Коли ми під'їхали, я побачила полум'я вище дерев. І сказала водію не під'їжджати близько, зупинитися за 100 метрів, тому що він і нас одразу вб'є. Коли під'їхали, побачили скелет авто, я думала, там ніхто не вижив. Ми навіть вирішили їхати звідти, але в останній момент, я таки вийшла на зв'язок по рації на тих хлопців, які їхали в цьому авто. І виявилося, вони вистрибнули і вижили. Так вийшло, що снаряд пішов під авто і була ще доля секунди, щоб врятуватися. Ми намагалися їх знайти, але танк бачив нас візуально. Як мені пізніше деякі військові сказали: що то був за танкіст, якщо ви вижили. Снаряд прилітав, то перед авто, то за авто і ми їздили шукали хлопців. У результаті ми всіх вивезли".

Нині Куба рятує воїнів на лінії фронту, а також є учасницею Жіночого ветеранського руху з яким створює власний бренд і впроваджує у Міністерство оборони жіночу форму. Українська діаспора вже запросила дівчат у Париж на тиждень моди. 

фото: архів Юлії Сидорової

"Навіть на фронт я завжди беру з собою шматочок гламурного життя, тому що я сама по собі шматочок гламурного життя, - з гумором каже Юлія. - Я люблю дорогі парфуми, у мене їх багато. Не завжди є можливість повноцінно використовувати якусь косметику, маски для обличчя, бо немає умов ніяких. Але парфуми беру постійно. І я продовжую малювати ескізи. Я хочу сама собі довести, що попри війну можна робити важливі справи".