Герої України: Прикордонник Роман Гах - відданий справі та країні

Шостого березня цього року на Луганщині загинув Роман Гах. Ворожа кулеметна черга у селищі Житлівка обірвала життя прикордонника. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного сувернітету та територіальної цілісності України президент України нагородив Романа Гаха орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. 

Життя завжди було "на колесах", чоловік був відданий своїй справі і дуже любив Україну

У Романа Гаха залишилася дружина та двоє синів. Вони неймовірно сумують, але пишаються батьком. Ірина розповідає, військова служба була для чоловіка важливою. Він був чесним, справедливим та уважним військовим. Під час виконання одного із завдань вони й познайомилися.

"Це був 2005 рік, після випуску з національної Академії Державної прикордонної служби України, - пригадує Ірина. - Я працювала у місцевій школі і так вийшло, що Роман прийшов привітати вчителів з професійним Днем. Тоді ми познайомилися. Через кілька років одружилися і в нас народився син.  Рома назвав його Данило. Казав - буде, як відомий король Данило Романович Галицький". 

Через службу, родина не мала постійного місця проживання. Були постійно в роз’їздах, але завжди разом. Ірина зізнається, чоловік так любив свою роботу, що вдома бував менше, ніж на службі.

"Він був дуже відданий і відповідальний своїй справі. Чесним, толерантним, уважним, особливим, справедливим військовим, який любив свою Батьківщину. Іноді мені здавалося, що Україну він любив більше, ніж сім’ю, - зізнається дружина. - Але згодом, коли я почала служити, то зрозуміла - це така робота, яку Роман не міг виконувати абияк. Він працював на результат".

У 2014 році навіть питання не стояло чи піде він воювати. Відповідь була очевидна

Коли почалася російсько-українська війна у 2014 році Роман Гах вирушив на Схід боронити Україну від ворога. Ірина каже, не було питання їхати чи ні. 

"Розлука була дуже болісна, бо ми не знали, як складеться наше життя, - пригадує дружина. - А я на той час тільки дізналась, що чекаю другу дитину. Що я відчувала – не передати. Але чоловік завжди казав: "Кицюня, все буде добре". Повернувся він у 2015 році восьмого березня, а 22 березня народився наш другий хлопчик. Ми назвали його Владислав. Народження дитини допомогло чоловікові пережити на той час все те зло, жахіття, яке його спіткало на Сході".

Відтоді родина тішилася дітьми. Думали, що все вже позаду. Але у 2019 році Романа знову викликали на службу на Сході. Вирушили туди разом. 

"У мене навіть в думці не було, щоб Роман їхав один, - пригадує Ірина. - Ми сім’я і мали бути разом, підтримувати один одного. Оскільки він був відданий своїй справі, ми ще менше його бачили. Тоді я вирішила піти теж захищати Україну. Найголовніше, у мене була змога, хоч трохи більше бачити чоловіка, бо вдома на нього чекали ще діти, яких він не залишав без уваги, ніколи не казав, що втомився чи хоче відпочити. Навпаки, сідав та допомагав в навчанні, давав правильні чоловічі поради на подальше життя, намагався проводити з нами дозвілля. Кожні вихідні ми намагалися ходити до церкви. Кожне літо їздили у відпустку до батьків. І по дорозі заїжджали на море, бо хотіли і дітей трохи побавити. По змозі Різдво теж святкували разом усією сім’єю. Це була одна із наших традицій. День народження кожного з нас ми старалися святкувати разом, в колі сім’ї. Ми майже ніколи ввечері без тата не сідали вечеряти, о котрій би годині він не прийшов. Взагалі наші сімейні традиції-все робити разом. Це і є справжня сім’я".

У лютому він, як завжди, сказав: "Все буде добре"

Повномасштабне вторгнення Росії не оминуло кожну сім’ю військовослужбовців. У той час сім’я Романа Гаха опинилися в епіцентрі важких боїв. 

"Спасибі Богу, дітей вдалося врятувати, - каже Ірина. - Я на той час думала - найстрашніше, що могло статися - ми не встигнемо врятувати наших дітей. Я була впевнена, мій Рома буде жити і всі, хто поруч, теж. Коли діти були в безпеці, ми з ним розмовляли про те, що це все має закінчитися і дай Бог на восьме березня він прийде до мене з квітами і тортиком. Ще не встигли ми відійти від минулих подій, від всього жахіття, прийшла дуже страшна новина. Вбили не лише мого чоловіка, а і мене разом з ним. Як і обіцяв, він прийшов до мене на восьме березня, але не сам, його привезли у труні. І вже ніхто мені не скаже, що все буде добре. Це дуже велика втрата для нашої сім’ї. Мій чоловік - Герой, бо такі, як він, в житті зустрічаються дуже рідко. Він - приклад для молодого покоління, щоб вони розуміли, що військовослужбовець - не просто назва, а велика робота і перш за все - людина, від якої залежать життя та спокій всіх українців".

Роман Гах своїм прикладом демонстрував, яким має бути офіцер

Те, що Роман Гах максимально віддавався роботі та захисту України також підтверджують побратими. Полковник Вадим Закладний знає чоловіка ще з 2002 року. Тоді разом служили у Білгород-Дністровському прикордонному загоні. Вадим розповідає, Роман Гах прийшов лейтенантом: переймався службою та турбувався про особовий склад. 

"З того часу ми були на різних ділянках кордону, але знову зустрілися у 2014 році, - каже Вадим. - Я був комендантом оперативно-бойової прикордонної комендатури "Білгород-Дністровський" Державної прикордонної служби. Роман Гах тоді був моїм першим заступником. Ми разом служили на Луганщині. Знаєте, я кращого офіцера ніколи не зустрічав. Жодного разу не пошкодував, що він був моїм заступником. Роман був порядною, культурною та досвідченою людиною. Своїм прикладом демонстрував, який повинен бути офіцер. Він вміло організовував оборону підрозділу, інженерне облаштування позицій, систему вогню. Розумно та ініціативно керував підрозділом у різних видах бою та на марші. Під час виконання бойових завдань, діяв сміливо, рішуче, а головне - завжди дбав про те, щоб зберегти життя та здоров’я своїх підлеглих. Роман ідеально виконував свої обов’язки".

Восьмого березня 2015 року була ротація. У ці дні дружина народила другого сина. Вадим Закладний став Хресним для хлопця. 

"Знаєте, до того часу в мене не було похресників. І щось було в мене не завершено, - зізнається Вадим. - Роман запропонував мені стати кумом. Ви собі не уявляєте, як я зрадів. Для мене було за честь похрестити Владислава. Це мій єдиний похресник".  

Коли Роман загинув, я був на передовій. 22 березня вітав похресника з Днем народження і не міг сказати, що тата вже нема.

За словами Вадима Закладного у березні цього року загинула найближча для нього людина. 

"Сім’я Романа виявилася набагато сильнішою, ніж я, - зізнається Вадим Закладний. - Шостого березня Роман загинув, а 22 березня я вітав його сина з Днем народження. Тоді я був на передовій. Я казав, що куплю все, що хоче Владислав, але не міг сказати, що тата вже нема. Тому нині я дав слово, що повинен залишитися живим, щоб виховати його дітей. Дати таке виховання, якого хотів Роман Гах. Діти повинні пишатися, що батько в них патріот і не пробачити ніколи росіянам те, що залишилися сиротами".

Побратим переконаний, Роман Гах - заслуговує звання Героя. Адже в останньому своєму бою виводив людей з оточення і своїм життям врятував підлеглих. Про бій розповідають у Луганському прикордонному загоні, де востаннє проходив службу Роман Гах. 

"Від 24 лютого під керівництвом Романа у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України наші захисники неодноразово стали прикладом мужності і героїзму в боротьбі з переважаючими силами противника, - каже речниця Луганського прикордонного загону Тетяна Летошко. - У боях за населені пункти Луганщини спільними зусиллями вдалося знищити велику кількість живої сили ворога та не одну одиницю техніки. Роман Гах разом з побратимами стримували просування переважаючих сил російської орди на Луганщині. У перші дні війни прикордонники мали завдання не допустити просування військ ворога. Захисники, під керівництвом полковника Гаха, першими прийняли вогонь на себе і одразу вступили у бій. Утримувати оборону на визначеному рубежі доводилося під щільним вогнем противника. Та, не зважаючи на постійні обстріли та чисельну перевагу рашистів, прикордонники понад шість годин вміло утримували займані позиції. Під час тривалого протистояння, полковник Роман Гах від кулеметної черги отримав тяжкі поранення несумісні з життям. Найвищою ціною він зберіг життя побратимів: героїчно та відважно, стоячи до останнього та дивлячись ворогу у вічі, не ступивши ні кроку назад. Так мужні офіцери-прикордонники боронять Україну".

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb