Герої України. Росіяни обстрілювали по шість-сім годин щодня з усього озброєння, яке мали в арсеналі: артилерист про бої на Луганщині

Він  розповів свою історію з фронту журналістці Еспресо. 

Андрій Шестопалов із позивним Марвел – артилерист 24-ї Окремої механізованої бригади імені короля Данила. Від березня 2022 року захищав Україну на Луганщині. Чоловік знає, як було на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, та може порівняти міць української армії після того, як на фронті з'явилася іноземна артилерія.

Військовий шлях Андрія Шестопалова розпочався 2017 року. Він добровільно пішов у військкомат і підписав контракт на три роки. 

"Мені було все одно, в яку бригаду йти, – розповідає Андрій. – Прийшов у військкомат і сказав, що хочу служити. Але не хотів строкової служби, тому відразу підписав контракт. Мені запропонували піти служити у 24-ту бригаду. Розрекламували найбільший Яворівський полігон. Казали, що там наших військових навчають американці. Але попередили, що бригада бойова і можуть відправити на фронт. Я погодився і вже наступного дня поїхав у навчальний центр". 

Росіяни обстрілювали села, а ми не могли відповідати 

Після чотирьох місяців навчання, Андрій Шестопалов уперше вирушив на передову. Протягом трьох років воював на Донеччині, на Горлівському, Мар'їнському напрямках та у Світлодарську. 

"Трохи страшно було на початку, оскільки я ніколи не служив та нічого не розумів на позиціях, – зізнається воїн. – Привезли нас у Костянтинівку. Селище було майже розбите. Для мене це було дико і не зрозуміло. Згідно з Мінськими домовленостями артилерія тоді була заборонена. Ми стояли далеко і нас не бомбили постійно. Ми знали, що росіяни обстрілюють села, але нічого не могли з цим зробити. Що далі, то все йшло до більшого затишшя". 

2020-го контракт у чоловіка завершився і він повернувся у цивільне життя. На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну Андрій Шестопалов був у Польщі на роботі.

"24 лютого мені передзвонила сестра, уся в сльозах. Розповідала, що росіяни почали бомбити Київ, – пригадує Андрій. – Я спочатку не повірив і почав шукати новини. Але наступного дня побратими підтвердили мені, що Росія таки наважилася піти повномасштабною війною. Тож одразу прийняв рішення повернутися. Через незавершені справи зміг повернутися в Україну лише в березні. Поїхав у частину, а згодом – на фронт". 

Коли тривав обстріл, ми сідали в машини й відпрацьовували по цілях. Їхали з думкою, що це може бути остання наша вилазка

Андрій зазначає, що не очікував таких потужних бойових дій. Ситуація була зовсім іншою, ніж до 24 лютого 2022 року. Найважче на фронті було на початку повномасштабного вторгнення. Обстріли могли не припинятися годинами, перевага росіян була очевидною.

"Нас обстрілювали шість-сім годин постійно з усієї зброї, що була у росіян, – каже військовий. – "Гради", артилерія, працювали "урагани", касетні бомби літали. Після одного прильоту така вирва була, що двох людей треба було б поставити, аби дістати до краю. Росіяни дуже сильно вигравали з безпілотниками. Їхні "орлани" літали постійно, і від них було важко сховатися. Тоді не було листя, ми накривали машини звичайними гілками та сухою травою, майже землею. Бувало, стріляли повз наших позицій, а часом не давали вилізти зі схованки. Якщо вони "орланом" зафіксували наші автівки, то чекали, поки ми будемо виходити з бліндажів, окопів і будемо діставатися до машин. Аж тоді починали обстрілювати. Оскільки артилерія, з якої вони гатили, не найточніша, то нам щастило, бо були недольоти та перельоти, десь убік снаряд летів. Фосфорні бомби по нас не застосовували, але по селах прилітало. По посадках, по дорозі, якою ми їздили. Випалені були майже всі посадки". 

Читайте також: Герої України. Вивів з оточення понад три сотні воїнів свого батальйону: комбат 24-ї ОМБР Сергій Мазорчук (Ірис)

Під час повномасштабного російського вторгнення робота військового значно змінилася.

"Раніше ми відпрацьовували по ворожих позиціях і тікали. Тепер займаємо позиції та стоїмо до кінця, – каже Андрій. – Це довгий процес – приїхати, налаштувати гармати та зорієнтуватися. А піхота не може чекати, коли треба її прикривати. Відступати не було куди. Ми переміщалися, міняли позиції, окопувалися. Це було набагато страшніше, ніж усе, що я бачив за своє життя. Обстріли були постійними, особливо, коли в них було багато боєприпасів. Росіяни майже кожну годину обстрілювали все. Тому навіть, коли тривав обстріл, ми сідали в машини й відпрацьовували по цілях. Їхали з думкою, що це може бути остання наша вилазка. На початку "великої війни" ми не мали такої розкоші, як безпілотники чи квадрокоптери. Починали воювати ні з чим, порівняно з тим, що маємо зараз". 

Читайте також: Герої України. З дірою у спині пройшов пішки півтора кілометра: молодий нацгвардієць про важкі бої на Донеччині

Зараз військовий продовжує обороняти українські кордони. Каже, хоч і повільно, але українські воїни поступово відвойовують захоплені території. 

"Постійно тривають бої, – зазначає Марвел. – Але ситуація дуже змінилася після того, як у нас з'явилися артилерійські системи Himars. Обстрілів з боку Росії стало менше. Напевно, намагаються берегти снаряди. Ще фактор такий, що у нас з'являється все більше іноземної артилерії, маємо вже певну перевагу. Те, що було навесні, – це був захист, а зараз ЗСУ намагаються не тільки стояти в обороні, а й наступати. Тепер зовсім інша війна. І це ще не запрацював ленд-ліз. Коли запрацює, звільнення українських територій стане помітнішим і швидшим". 

Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".

Усі фото — архів Андрія Шестопалова

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb