Герої України. З дірою у спині пройшов пішки півтора кілометра: молодий нацгвардієць про важкі бої на Донеччині
Контузія, важке поранення, півтора місяця в лікарні – це лише загартувало молодого нацгвардійця для щоденної боротьби проти ворога. Андрій Гореславець – 24-річний доброволець, який пішов захищати батьківщину слідом за батьком
За короткий час на нульових позиціях у Донецькій області Андрій Гореславець брав участь у вуличних боях, виводив з поля бою поранених побратимів і сам з діркою у спині зумів добратись до авто, яке евакуйовувало "300-х". За особисту мужність і сміливість нагороджений відзнакою Національної гвардії "За доблесну службу".
Еспресо розповість про нацгвардійця з Івано-Франківська, який у мирному житті був інкасатором у банку, а улюбленою справою були гімнастика і бокс.
"Коли оговтався, зрозумів, що говорю сам із собою"
Андрій Гореславець на строкову службу у Нацгвардію попросився добровільно, а коли почалося повномасштабне вторгнення, після розмови з батьком, який також пішов воювати добровольцем ще у 2014 році, спакував речі на війну. 25 лютого його призвали до лав Нацгвардії.
"Я спав удома, о 5-й ранку подзвонив батько і каже – почалась війна. Спершу взагалі нічого не зрозумів. Увімкнув телебачення, почав читати телеграм-канали, послухав Зеленського, що вводять воєнний стан. На тлі цих усіх новин уже ближе до 7 ранку почув вибухи в місті. Отут і збагнув – треба збиратися", – пригадує Андрій.
Він зізнається: й подумати не міг, що ворог так зухвало нападе на Україну. І хоч у повномасштабну війну не хотілося вірити, до реальності повернули "прильоти" по Івано-Франківську.
"Коли говорив з батьком, який ще з 2014 року на війні, то він розповідав, що також були бої, танки, артилерія… Але те, що зараз, – то два різні світи. Нинішня війна має набагато більше жорстокості, зокрема до цивільного населення. У 2014 році не було таких кривавих прильотів по мирних містах, а зараз це все масово".
Читайте також: Герої України. "Їхали в один бік, діти нам махали руками, а коли поверталися, вже були обвуглені тіла": 22-річний офіцер Антон Карий
Воїн розповідає, що починаючи з 20 березня, відколи перебував у Донецькій області, постійно було щось таке, що здавалося – страшнішого бути вже не може. Артобстріли щодня, щохвилини, а кожен день і кожна подія були як останні.
"Раніше я ніколи в житті не був на бойових діях, не знав, як контролювати свій страх. Намагався сам себе в голові підтримати. Коли вперше їхали на лінію, наш КрАЗ почали обстрілювати. Кожні 8 секунд, усе ближче й ближче. А потім за 7 метрів від нас просто побачив спалах. Ми вискочили, я сидів у бліндажі і по ньому прилетіло. Настільки оглушило, що не чув, що кажуть мені побратими. Спершу навіть не розумів, чи я живий. Але оговтавшись, збагнув – сам із собою говорю. Тоді контузило, але обійшлося", – каже Андрій.
"Війна – це не тільки горе, це й дивовижна дружба побратимів"
Проте контузією таки не обійшлось. Отримав осколкове поранення у спину, після якого одужував і реабілітовувався понад місяць.
"Ще якось був на нас наступ, вуличні бої, і в ту будівлю, в якій ми сиділи, прилетіло. Хата горіла, ми задихались і треба було швидко міняти позиції. Коли перебігали, прилетіло знову – просто у двір. Побачив спалах, упав і відчув, що в спині пече. Побратими зняли броню, вона вся в осколках, а у спині дірка. Потім мені сказали, що до легень 3 сантиметри залишалось. Я не міг дихати, задихався. Побратими поставили плівку, бо думали, що легеня пробита. Так от, друг зі пораненою ногою, я зі своєю дірою в спині і командир, який мав поранення в бороду, – ми змогли самостійно пішки пройти півтора кілометра, щоб нас евакуювали, бо доїхати до нас не було можливості. Потім і машину нашу накривали міномети".
У перші дні, пригадує, були емоції, а далі – звик, і страх кудись зник.
"Ти знаєш свою ціль. Знаєш, як виконувати свою роботу. Знаєш, яка твоя мета, тому просто стаєш і робиш це. Війна – це щоденні молитви, особливо коли прильоти, а ти сидиш з товаришем в окопі. Було й холодно – накривались одним спальником, їли разом з однієї миски. Але війна – це не тільки про горе. Це і про добрі людські почуття між побратимами – моральна підтримка, підбадьорення один одного. Тим ми і відрізняємося від московитів. Побратими для мене, як рідні брати. Ти весь час думаєш про свою безпеку і безпеку товаришів".
Але захисники України дбають не лише про товаришів по зброї. Боронячи рідну землю, Андрій і його побратими постійно допомагають тим українцям, які залишилися на окупованих територіях і в зоні бойових дій. Хоч і залишилось їх, каже воїн, не так багато.
"Здебільшого там старші люди – бабусі, дідусі. Бабуся якось виходила з хати, то ми хлібом ділилися з нею. Були такі серед місцевого населення, яким було все одно на все, вони нам нічого не говорили. Частина людей чекали, що ми прийдемо, просили захисту, допомоги – ми брали й на евакуацію, вивозили з сіл тих, хто хотів. Знаємо й такі випадки, коли наші позиції здавали. Однак мусимо бути один одному підтримкою і опорою у всіх сенсах. Обстріл чи ні, тримаємося всі разом і впевнено тримаємо оборону", – каже Гореславець.
"І Крим наш заберемо, будьте певні"
Зараз Андрій Гореславець після реабілітації проходить навчання і готується до нового виїзду на фронт. Батько Андрія також отримав осколкове поранення у спину під Сєверодонецьком, але вже теж пройшов реабілітацію і повернувся на Схід.
Читайте також: Герої України. Врятувала десятки бійців у день своєї загибелі: бойова медикиня Катерина Ступницька
Воїн упевнений у перемозі на 100%, каже: "Таких козаків, як наші хлопці, немає ніде у світі. Ми єдині та стоїмо один за одного що б не сталось". А про ворогів говорить неохоче. Каже – відчуває до них лише ненависть.
"Вони ґвалтують маленьких дітей, бабусь немічних, убивають дітей і загалом просто знищують український народ, цілу націю. Цього не повинно бути. Для того ми тут стоїмо. І Крим наш заберемо, будьте певні", – переконаний Андрій Гореславець.
Після перемоги Андрій, як і кожен українець, хоче простого сімейного затишку: мріє побачити наречену, батьків і поїхати на море. Але найбільша мрія – щоб кривава війна припинилася, бо те, що він бачив на передовій, важко передати словами.
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Фото надані пресслужбою Національної гвардії України в Івано-Франківську
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb
- Актуальне
- Важливе