Громада волонтерів: у селищі на Житомирщині допомогою ЗСУ займається все населення

Після повномасштабного вторгнення РФ вони становили майже третину населення, адже до громади з 18 тисячами населення приїхали 7 тисяч переселенців. За цей час спільними зусиллями відправили на фронт декілька тисяч банок тушкованок, пів тонни рибної продукції, домашньої випічки, консервації. Після окупації возили гуманітарну допомогу у звільнені села біля Києва, а тепер ще й взялися виготовляти буржуйки для бліндажів. Усе, про що зараз просять, – допомогти матеріалами, тобто металом. 

Про те, як громаді вдалось об'єднати всіх мешканців і переселенців у єдиний механізм, Еспресо розповіли координатори громадської організації "Громадський актив Ружинщини" Галина Цехмейструк та Ігор Зозуля. Активісти розповідають, що займались соціальною роботою задовго до війни, а коли почалось повномасштабне вторгнення, залучили всі можливі ресурси, аби зробити свій внесок у майбутню перемогу. Спершу просто годували тих, хто поспіхом покидав рідні домівки, аби врятуватись від російських ракет.

Не мали уявлення, хто телефонував, але старались зробити все, що нас просили

"Наше селище розташоване якраз на трасі, за 150 кілометрів від Києва. На той час це була єдина сторона, через яку можна було виїхати, а виїжджали тисячі людей. Ми маємо пекарню і невеличкий супермаркет. Попри те, що в перший день у нас, як і у всіх, був шок, організували гарячу їжу і місце для зупинки. Траплялось таке, що люди вибігали з дому в чому були одягнені, не встигли нічого з собою взяти, з маленькими дітьми. Їм було потрібно переодягнутися, перепочити. Вирішили працювати цілодобово. Багато хто з тих людей у нас тоді так і залишився жити на якийсь час, інші їхали далі", – пригадує пані Галина. 

Коли кількість тих, хто виїжджав, трохи зменшилась, а перші села на Київщині були звільнені з-під російської окупації, волонтери повезли на визволені території свіжий хліб і готову їжу. Галина каже, що й досі не має уявлення, хто тоді до неї телефонував і потребував допомоги, але старалися зробити все те, про що їх просили. 

"Поїхали в Андріївку, після цього в Макарові були декілька разів. Побачили, що там катастрофа і через три дні вже везли пів тисячі буханок хліба, молоко, сир, консервацію, готову продукція, дитяче харчування. Все, що ми могли – все розвозили. А брали де? Багато всього приносили наші односельці, вичистили все повністю, що мали в запасах магазину. Використовували тоді здебільшого власні заощаджені кошти. Звісно, була також і фінансова допомога благодійників, але це – зовсім невелика частина", – ділиться спогадами жінка. 

Пані Галина додає, що досі навіть не підраховували, скільки всього витратили на допомогу. Жартує, що й не хоче рахувати, аби після підрахунку не отримати інфаркт. 

"Волонтером у нас є кожен"

Наступним етапом стала допомога на Схід для тамтешніх мешканців і військових. Відправляли по 3-4 кількатонних бусів на Житомир, а вже звідти фури завозили на фронт. 

"Оскільки ми маємо пекарню, то передавали нашим хлопцям дуже багато домашньої випічки. Лікарі, медсестри, вчителі після роботи брали в нас готове тісто і випікали вдома булочки, печиво та інші смаколики. За тиждень напікали пів тонни печива, аби наші воїни на фронті поласували смачненьким", – розповідає волонтерка.

Долучались до їхньої праці й місцеві благодійники. На початку повномасштабної війни на потреби ЗСУ місцева птахофабрика двічі безплатно передала по 20 тонн курятини.

"Ми закрутили тисячі банок тушкованок і каші. Усе це зробили самотужки, власними силами громади. Налагодили таке мінівиробництво. За тиждень передавали до трьох тисяч банок. У нас такий рух постійний, залучено величезну кількість людей, які щиро хочуть допомогти",  – зізнається Цихмейстур. Вона додає, що волонтером у них у селищі є кожен, адже хтось пече, хтось плете сітки, швачки шиють рюкзаки чи білизну.

А основне завдання пані Галини, як зазначає жінка, – скоординувати роботу. У її команді є ще двоє координаторів – Ірина Малинська та Ігор Зозуля. Чоловік також наголошує, що, крім постійних мешканців, до роботи активно долучалися переселенці. 

"Від нас залежить, як забезпечимо ті потреби  на які є запити. У цьому нам дуже допомогли ВПО, робили разом усе, що було потрібно. Якось тут разом із сім'єю зупинився Іван Бережний. Він був нашими ногами. Попри те, що Іван зараз повернувся до Києва, він досі готовий допомагати всім, чим треба. Дуже нам допоміг також волонтерський центр на базі театру імені Заньковецької у Львові. Вони підказали звернутися до консульства в Салоніках і звідти нам передали декілька палет медикаментів, з яких вдалось сформувати аптечки для бійців", – розповів Зозуля.

Працюють над тим, щоб обігріти бліндажі військовим

Як розповідають волонтери, кожен мешканець їхньої громади сприймає за честь можливість внести свою лепту в гуманітарну допомогу для воїнів чи простих українців. Передавали продукти як великі підприємства, так і пересічні селяни. Фермери привозили м'ясо, курятину, рибне господарство дало пів тонни риби, пасічники – до тонни меду. Ігор Зозуля пояснює, що їхній маслозавод навіть почав робити масло в жерстяних банках, а також солону карамель.

"Заливають масло 99,9% жирності в жерстяну банку, щоб можна було безпечно довезти. Все – спеціально для наших ЗСУ. Солону карамель також у жерстяній банці передають, з особливим маркуванням", – тішиться пан Ігор.

Ближче до осені громада волонтерів почала виготовляти турбопічки, а зараз  експериментують із виробництвом "буржуйок". Пічок встигли виготовити вже три десятки, а невдовзі планують передати на фронт першу "буржуйку".

"Зараз у нас дуже багато планів. Маємо запити на невеликі пічки для бліндажів, тому дуже потрібен метал. До зими часу вже не так багато, а вся затримка саме через брак металу. Якби ми його мали вдосталь, то працювали б значно швидше. Я почула просто про ці турбопічки в інтернеті, замучила свого сусіда-зварювальника, аби попробував їх змайструвати. Використали метал, який залишився з мого будівництва, змогли зробити 30 штук. Військові оцінили й замовили ще. Кошти на роботу нам не потрібні, робимо все безплатно, потрібен хіба що матеріал", – розповідає Галина Цехмейструк.

Ружинські волонтери залучають допомогу всіх можливих громадських ініціатив. На території їхньої громади колись проживав Оноре де Бальзак, а тому працює благодійний французький фонд. Від нього вдалось отримати сучасні медичні ліжка, які передали безпосередньо в зону бойових дій. 

У вересні ГО  "Громадський актив Ружинщини" офіційно зареєстрували свою громадську організацію і відкрили банківський рахунок. Кажуть, що працюватимуть, стільки, скільки дозволить здоров'я. Щотижня їздять на Схід, Південь, у такі небезпечні точки, куди не кожен ризикне виїхати.

"Ми не маємо наміру навіть на секунду зупинятись. Лише, щоб нам було що туди везти і з чого робити. Це – дуже маленька частинка того, що ми можемо зробити для нашої країни. Якби могли більше, то, напевне, скоріше б це побороли", – підсумували волонтери.

Про те, що їхню роботу прийдуть перевіряти правоохоронці, як це було з багатьма волонтерами у Львові, не хвилюються. Галина каже, що вже має певну репутацію і знає, що їй довіряють. 

"Влада не дуже бачить себе у співпраці, але ми працюємо самостійно. Нас чують в інших містах. Йти далі спонукають люди, яких ми зустріли за ці сім місяців. Є такі, яких ми навіть наживо і не бачили, а лише чули телефоном. На довіру робили неймовірні речі. Кидали свою роботу і докладали власні кошти. Але ми відчуваємо, що робимо потрібну справу та це дуже підіймає дух", - підсумовує волонтерка.

Слідкуйте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb