Хто така Євгенія Більченко? Подруга Прилєпіна, коригувальниця і російська поетеса

Офіс Генерального прокурора повідомив про підозру у державній зраді колишній викладачці педагогічного університету ім. Драгоманова, яку у лютому 2022 відсторонили від занять через її антиукраїнські висловлювання. За даними слідства, підозрювана з лютого 2022 року перебувала на території Росії. На замовлення кураторів зі силових структур окупантів створила та адмініструвала у месенджері Тelegram низку груп. З їх допомогою вона вербувала громадян України для отримання від них інформації про розташування та переміщення військовослужбовців ЗСУ та Тероборони у Києві та Київській області. Йдеться про більш ніж 10 завербованих осіб. Можна тільки здогадуватися, скільки захисників і випадкових перехожих загинуло через цей гурток любителів Пушкіна та Лермонтова.

Тепер соцмережі рясніють зізнаннями притомних і впізнаваних людей, які соромляться того, що мали якісь справи з Більченко.

А випускники педуніверситету Драгоманова як один пишуть, що те, що з викладачкою культурології явно щось не те, вони бачили ще з 2015 (!) року. Бачили, але мовчали, не викликало підозр навіть дружнє листування з російським пропагандистом і бойовиком російських сил на Донбасі Захаром Прілєпіним.
 

То ж тепер абсолютно не дивно, що московитська "ондатра" працювала в одному із топових вузів ще 6 років. І відкрито говорила про себе так: "Я - проклятый космополит, русский поэт, украинский гражданин, левый философ Европы, антиглобалист, анархист, постмодернист, пацифист и лузер".

Звільнили Більченко улітку 2021 року лише під шаленим тиском суспільства. 18 та 22 січня на своїй сторінці у Facebook Євгенія Більченко оприлюднила свою позицію щодо Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який віддає українській мові пріоритет у сфері послуг.

Вона назвала закон "звичайним фашизмом" та заявила, що країною правлять "етнорадикали, а зовнішні глобалістичні сили керують вуличними радикалами". "Цей закон - лише ланка в ланцюгу, черговий набухлий лімфовузол на тілі онкохворої американської колонії", - написала Більченко. А щоб було ще більш гаряче, скандальна культурологиня — навіть записала звернення до президента Володимира Зеленського.

Чи є шлях Більченко від університету до справи про державну зраду і створення мережі коригувальників, які чекали приходу "русского міра", випадковим? Абсолютно ні.

Ми спеціально обговорили кейс Більченко із командиром дуже і дуже успішної роти з гарячого відтинку фронту на Донбасі. Він звернув увагу на цікаву статтю, яку зараз поширюють російські ідеологи на довкола воєнних та пропагандистських ресурсах.

"Російське ФСБ прямо каже, що вербує колаборантів на темі російської культури. Це історія про те, наскільки корисно позбавитись російської культури тут і зараз. Адже окупанти прямо вбачають свою поразку у тому, що ми змогли створити свій культурний простір — ефективну протидію",  — зауважив піхотинець.

Як Більченко докотилась до державної зради? Кажуть, що раніше вона була україномовною поетесою і навіть засвітилась із віршем "Хто я?" на сцені Революції Гідності. А далі жінка 2017 року заснувала літературно-поетичну студію у Києві для початківців, та  для відомих поетів. Улітку того ж року побувала в Москві та Санкт-Петербурзі, де протягом трьох тижнів провела кілька творчих виступів. Під час цих поїздок її і завербували для роботи на Росію. Бо десь відтоді Більченко почала вважати себе "русской писательницей". А насправді перетворилась для Кремля в "корисну ідіотку", яка після певного моменту стала холопом, який уже був зобов’язаний працювати на господаря.

Коли Більченко поїхала до Москви, — чимало хто видихнув з полегшенням. "Русские писательницы" мають "сваливать отсюда пока не поздно, маааама". Більченко отримала російський паспорт замість ненависного українського.

А ще – влаштувала своє особисте життя. 

Її обранцем став поет Аркадій Вєсєлов. Церемонія одруження відбулася в Санкт-Петербурзі, де зараз живе пара. Ось що Більченко розповіла про обранця: "У мене є улюблений епізод. Один з останніх наших. Ми зізналися один одному, що готові померти за "русскій мір". Прямо на вулиці. Ніколи про це не писала і зараз в подробицях не маю наміру".

То ж здавалось би — живіть собі в Петербурзі, радійте і нас не чіпайте. Але трохи пізніше Більченко почала скаржитися, що таких кар’єрних висот, як у толерантному Києві — їй не вдалось досягнути. "Із січня місяця я сиділа і з цікавістю чекала, хто мене підбере. Спочатку думала, що опозиція. Типу журналістом. Але щось в ОПЗЖ їх в мені бентежить. Потім – що Росія, але матінку мою теж щось в мені бентежить", – писала рускомириця на своїх сторінках.

На початку лютого 2022 року Більченко ще раз поскаржилась, що має проблеми зі здоров’ям — схоже на підозру на рак. При цьому, за російським законодавством, вона не може лікуватися у державних лікарнях та користуватися стаціонаром. Вона продовжувала бути безробітною — у Пітері їй пропонували виключно роботу двірника.

Тому можна стверджувати, що після втечі на "историческую родину" — Більченко стала нікчемним фріком, якого навіть не було сенсу підгодовувати запрошеннями на третьосортні фестивалі російської культури. Бо ще раз: російськомовні і "русские поэты" в Україні потрібні лише для розхитування правильних рухів і тем всередині України. Недарма відомий російський поет і імперець Дмітрій Биков у червні об’їздив всіх наших "русскоязычных поэтов" в Дніпрі і Одесі - бо так можна гальмувати підписання закону про заборону українських книжок, про який просять українські видавці. Бо це — шанс зберегти тут російські культурні впливи і почати реванш. Знову. Малороси у владі, як завжди, допоможуть за пакунок "бенджамінів".

То ж на другий день військового вторгнення Більченко записала відео, де закликала ЗСУ або здатися, або "постріляти десь у чистому полі". Прямо один-в-один, як в знаменитому звіті Amnesty International.

Нереалізованість і бажання заробити - так Більченко докотилась до прямої співпраці із гебнею та майок із літерою Z.

Більше ніякої користі з неї, окрім того щоб зливати пересування українських ЗСУ і ТРО, для Москви не було. І тому київський гурток любителів Пушкіна і Лермонтова почав зливати координати в Telegram.

Зі своїх джерел мені вдалось дізнатися, що особливо активним "гурток" був до 20-х чисел березня. І приліт по будинку в Святошинському районі — був результатом його діяльності. На ближньому стадіоні двічі тренувалися новобранці ССО, які потім їхали звільняти Мощун. Координати були такої якості, що рашисти попали не в стадіон, а в стіну житлового будинку.

Нова росіянка Більченко навряд чи сидітиме в українській тюрмі — але осад залишився. Нинішня війна за незалежність, відкладена у часі — розплющила очі на багатьох непримітних сусідів поруч. Скрипаль Волинської філармонії коригував вогонь по місцевому аеродрому, бо сам не зміг стати пілотом. Доцент харківського політеху здавав позиції ЗСУ, бо йому сподобалось, як ворожі РСЗВ обвалють "націоналістичне" місто. Директорка школи на Печерську коригувала вогонь, бо мріяла про високі посади в окупаційній адміністрації. Скільки їх серед нас?  Чи надовго вони залягли на дно? Чи буде далі заплющувати очі студентство, суспільство, держава на діячів, які відкрито хизуються листуванням з Прилєпіним?

З Євгенією Більченко уже все сталось. У двірники вона не хоче йти, у "Пятерочку" — певне, не беруть, бо зманіжених пітерців розлякає. Але десь отака доля чекає всіх, хто шукає в Україні "русскоязычных культурных явлений". Всі ці "явлєнія" зазвичай сіють пропаганду і є засобом впливу на Україну Кремля. А у разі поразки і вигнання на Росію - стають дешевими повіями, які за шмат соціального хліба стають коригувальниками для армії Росії.