Я не буду зніматися в кіно, де українців показують дебілами, - актор Олексій Гнатковський

Вітаю вас із премією "Золотий ліфон"! (зірка "Довбуша" отримав премію "Золотий ліфон": українці визнали його найсексуальнішим актором нашої країни, - Ред.). Як ви до цієї премії ставитеся? Практична користь є від цього – можливо, якісь ролі вже запропонували?

Я вам зараз таку штуку скажу, яку, напевне, ви не чекали. По-перше, це що – премія?

Олексію, ви найсексуальніший митець 2023 року.

До цього я ставлюся напівіронічно, тому що і сама премія напівіронічна. Хоча я дуже вдячний тим дівчатам і хлопцям, які роблять цю премію. Це величезна праця, я розумію, що вони, бідаки, матимуть зараз багато різних хейтів. Мені приємно бути в такому товаристві, серед цих чоловіків – це Жадан, Чех, це Полежака, мій друг, і багато-багато інших. Це класний смак насправді. Це класні хлопці, і вони роблять багато для української культури і для України загалом. Для мене це честь насправді.

З іншої сторони, я день перед тим якраз привіз до Києва свою виставу "Розстріляне відродження". Тобто привіз із Франківська ансамбль струнний, дітей, з фронту своїх друзів, побратимів, з якими ми раніше співпрацювали, прямо з бойових позицій вони приїхали, щоби читати вірші "розстріляного відродження". Це для мене була величезна подія, тому що це не театр – це моя особиста ініціатива. Я знайшов спонсорів - "Врятуй кінцівку", ми з ними долучилися до спільної акції і так далі.

Ми продали квитки, тобто це не цільова історія. І люди прийшли, й купили квитки, і ми говорили про "розстріляне відродження", про нашу культуру й відродження, про те, що Росія зайшла сюди не танками спочатку, а спочатку своєю мовою й культурою, знищивши нашу. І ми це робили для того, щоб відродити.
І оця подія з "Золотим ліфоном"… Я хотів би більше говорити про "розстріляне відродження". І воно трішки перебило той інформаційний потік, який я планував, щоб він був. Але, так чи інакше, для мене це приємно, звичайно. І знаєте, чому добра ця штука? Мені подобається, щоб у нас в країні було багато ініціатив такого роду, де ми можемо говорити про те, як ми любимо одне одного, за що ми цінуємо. Про любов, про секс, про якісь речі, які нам дарують позитивні, добрі емоції, дарують радість.

У нас дуже зараз важкі, складні часи, і радості насправді не так уже й багато. Більше того – багато таких речей, срачів і Інтернеті, де ми шукаємо одне в одному якийсь негатив. І, власне, таких речей, де ми шукаємо одне в одному якийсь позитив, любов, - їх бракує, мені здається. Для мене це дуже приємно, що люди в темний час шукають часточку світла, - для мене це капець як важливо. А вже якісь там номінації… Я не вважаю себе якимось секс-символом, у нас набагато достойніші є хлопці.

Так, я бачила ваші інтерв’ю, ви любите поскромничати. Але я з вами абсолютно згодна, що ця премія не лише про привабливість, це лише поверхневий шар. Насправді якщо почитати, за що кожен отримав – ви "золотий ліфон", Артем Чех – "срібний", а Іван Леньо – "бронзовий", - то дуже багато дифірамбів і приємних слів. У соцмережах вони багато писали вчора й сьогодні про цю премію – я не бачила взагалі кривого слова. Навіть про те, що не на часі, - навпаки сказали: клас, ми підтримуємо, дивіться, скільки в нас класних митців, ми підемо дивитися "Довбуша", ми ще не дивилися, підемо на Netflix подивимося. Хоча це кіно треба дивитися в кінотеатрі, хто проґавив – окей, дивіться так.

Я коли спілкувалася з нашими кастинг-директорами, вони дуже часто нарікають на наших акторів, і акторок теж, мовляв, треба більше стежити за зовнішністю, тому що це не примха, це обов’язок актора, акторки – ходити в спортзал, до косметолога, а наші легковажать, а треба за цим стежити. Чи настільки це необхідно людині, яка грає в театрі й особливо в кіно, де є крупні плани, чи справді в нас є така проблема?

Якщо чесно, то так: треба стежити за собою, і це навіть прописано в контракті. Тобто є там певний тип навіть зачіски. Наприклад, я не можу собі дозволити кататися на лижах і грати у футбол, тому що це травмонебезпечно, якщо я травмуюся, то репертуар "вилітає" (я працюю в театрі державному). Це означає, що вся система починає рушитися, тобто це є ризик.

Стосовно "стежити за собою": тіло актора – це інструмент. Як скрипаль чистить свою скрипку, як він доглядає за нею, так само ти маєш доглядати за своїм тілом, голосом, тому що це твій інструмент, з яким ти працюєш, і це дуже важливо. Це частина професії.

Так має бути. І я не скажу, що в нас актори не стежать за собою. Я взагалі скажу, що в нас, в Україні, найкращі актори. Я не можу казати за всіх, не маю статистичних даних, але мої колеги - це не якась фанатична історія, СПА-процедури чи ще щось, але стежити за своєю зовнішністю так само важливо, як і за своїм внутрішнім світом. Це постійний розвиток, ти маєш працювати над своїм розвитком. Я думаю, що це не лише акторської професії стосується – це вже я більше про внутрішню історію: якщо ти не розвиваєшся, то ти навіть не стоїш на місці. І це, власне, є частиною професії.

Я знаю, що ви й ваші колеги в "Довбуші" самі трюки робили. Для цього теж потрібна фізична підготовка. У вашому недавньому інтерв’ю ви розповідали, як у театр прийшли, що у вас політологічна освіта й хтось казав, що понабирали в театр людей з вулиці. Ви казали, що вас на сцену взяли як красивого хлопчика, щоб стояв, і що ви себе досі таким відчуваєте. Хоча майже всі відгуки майже всіх людей про "Довбуша" і про ваші театральні роботи – це саме компліменти вашій харизмі, навіть не зовнішності. І постійно додають, що ви талановита людина. Я не можу зрозуміти, чому ви себе недооцінюєте - досі думаєте, що ви красивий хлопчик, якого просто поставили на сцену?

Це насправді самоіронія. Я іронізую над собою дуже часто, щоби не залюбитися й не зазнатися. Стосовно освіти – у мене дві вищі освіти: перша – політологія, а друга – театральне мистецтво, без освіти я б не міг працювати в театрі. А це я іронізую над собою, бо, коли я прийшов, вони мене вперше взяли на сцену – кажуть, от красивий хлопець, нехай стоїть і посміхається. От я й кажу, що стою й посміхаюся, тобто не просто стою, а ще й посміхаюся, граю вар’ята, "дурака валяю".

Це така самоіронія, а насправді то величезна робота над собою й величезна праця. І штука в тому, що ця праця перманентна. Тобто я не можу сказати, що я працюю 8 годин на день, це постійна робота. А це така іронія. Знаєте, що треба робити, щоби не розчаруватися?

Не зачаровуватися.

Так. Щоб не зачаровуватися дуже сильно, то я так про себе або собі говорю. Очевидно я знаю собі ціну, я офігенно харизматичний чувак. Для мене найбільша краса – це інтелект. Моя баба покійна завжди казала таку фразу, яка для мене стала однією з важливих у житті: "Олесику, красу на тарелі не крають".

Розшифровувати не буду, хай кожен собі розуміє. Власне, краса – це зовнішня історія, для мене більш важлива історія внутрішня, перш за все інтелект, а звідси вже почуття гумору, інші речі, позиція особиста. Тому так, я знаю собі ціну, але краса в очах тих, хто дивиться.

Ви всіх налякали, коли сказали, що більше не будете в кіно зніматися. Можливо, у нас просто не передбачаються зйомки кіно, тому що проблеми з фінансуванням Держкіно. Багато митців підписали листа, що відправляємо все на армію, не треба ніякого кіно. Чи ви, наприклад, погодитеся зніматися в телесеріалах, які погрожують фінансувати зараз?

Я не казав, що не буду зніматися в кіно. Я казав, що буду зніматися або в професійних проєктах з погляду професії, мистецтва і високого рівня, або якщо це хороші гроші, тому що це моя професія, я цим заробляю на життя. Але я не буду зніматися в тому, де українців показують дебілами, ідіотами і там, де меншовартість, - це для мене важливо.

А що зараз із кіно - це дуже серйозне питання. І ота петиція, яку підписала кіноспільнота про те, щоб віддати гроші на армію, ті, що виділили на кіно, - це жахлива петиція, мені шкода, що така петиція підписана. Але я теж її підпишу. Тому що те, на що виділяють зараз кошти, з погляду кіно - це ганьба. У нас війна в країні, ми маємо знімати хороші, якісні речі. Але тут уже велика політика, це вже навіть не про кіно і мистецтво. Це вже про політику. Про узурпацію. Про те, що все гребуть під себе і не дають можливості вільним проявам.

Стосовно мене, що я планую: у мене є кілька пропозицій, одній я відмовив, над іншими думаю. Я сподіваюся, що в нас в Україні буде розуміння того, що найперше всі кошти повинні йти на Збройні Сили. Але я завжди кажу, що Росія напала на нас не танками, не ракетами. Спочатку зайшла російська мова, російська культура, російські наративи. Вони приготували плацдарм. Танки й ракети прийшли "защищать русскоговорящіх".

Звідки з’явилися "русскоговорящіє" у нас в Україні? Оце фундамент, з яким нам треба боротися, й робити своє. І, власне, для цього є культура й освіта. Ось на це треба виділяти великі гроші. Тому що наш ворог, подивіться, я дуже добре це розумію - вони виділяють шалені кошти на кіновиробництво, на свою освіту, на свою культуру. І перше, що вони роблять, коли на захоплені території заходять, - міняють таблички, мову, палять книжки і роблять свої. Тому нам потрібно в країні виділяти кошти - після того, як на Збройні Сили - на освіту й культуру.