Костянтин Москалець: Усупереч смерті

Упродовж повітряної тривоги ми й святкуємо свою Кану Галилейську. Так, в Україні люди все ще кохають одні одних і подеколи навіть одружуються. Попри те, що йде вже п’ятий місяць повномасштабної війни. Попри смертоносні вибухи, зловісні заграви пожеж, попри пошатковані на дрібен мак тіла тих, хто не встиг заховатися від гостинців російських потвор. У нас не бракує ні вина, ні наїдків, крилаті ракети, може, оминуть цього разу Львів, хоча можуть і не оминути. Учта під час війни. Бенкет усупереч смерті.

Такому весіллю під час повітряної тривоги, тостам і віншуванням, яким передувала хвилина мовчання, притаманна щемка й висока містика. Ми ніби перебуваємо на межі двох світів одразу, світу смерті і світу життя. Їх обидва добре видно з того символічного зеніту, яким є таїнство шлюбу, декілька годин тому звершеного в церкві святої Анни, таїнство зустрічі та любовного поєднання двох могутніх стихій, чоловічої і жіночої. Те, що наші молодята, Катруся і Зеновій, зважились одружитися у несприятливий для таких вагомих подій час війни, вимагало неабиякої мужності і мудрості. Іти вперед, попри численні загрози, зусебічні виклики й повсякденні катастрофи, іти, згадуючи Ґете, понад могилами, трепетно одягаючи одне одному обручки, запоруки досмертної вірності й любові, солодко цілуватися, бо гості вже заспівали традиційну “Гіркую воду”, – це зовсім інша відповідь, аніж та, якої очікувало російське плем’я носіїв смерті. Таїнство шлюбу – це хоробра й гідна відповідь Адама та Єви стародавньому змію-дияволу, який понад усе хоче знищення людського роду, маючи здібних вихованців і помічників у цій справі, всіляких там гітлерів, сталінів, пол потів, а тепер ось і путіних.

Не боїмося смерті, кажуть своїм екзистенційним вибором і вчинком наші молодята, ми їй не підлягаємо. Любов сильніша за смерть, це знали всі християнські містики, починаючи від Івана Богослова, що не втомлювався повторювати своїм учням: “Дітоньки, любіть одне одного”. У його напучуванні крився не тільки есенційний виклад засад християнської віри, а й радикальний рецепт подолання страху смерті і страху перед світом цим, рецепт вивищення над мерзотниками й ницаками роду людського.

І ми, присутні на весіллі в загроженій Кані, теж не боїмося смерті та озлобленого ворожого плем’я рабів, зненавидженого протягом історії всіма довколишніми сусідами, як ближніми, так і дальніми народами. Смерть – ворогам, а нам любов і свято. Ми співаємо українських пісень і розповідаємо кумедні анекдоти та історії з життя. “Отче, я за гороскопом Овен, до якого святого мені треба звертатися, щоб одужати? – Якщо ви Овен, вам треба звертатися до ветеринара…” Ми високо підносимо келихи з рубіновим вином, бажаючи, щоб новостворену сім’ю многая літа супроводжували любов та злагода, щоб дочекалися численних дітей, онуків і правнуків. Від цього теж залежить майбутня відповідь на питання, бути чи не бути українському народові. Деякі тости звучать як застереження або довірливі поради, особливо коли їх проголошують жінки з двадцятип’ятилітнім сімейним стажем, матері кількох дітей. Миритися, перш ніж зайде сонце. Не боятися спільно обговорювати всі сімейні проблеми. Прощати і просити вибачення першим, навіть тоді, коли ти ні в чому насправді не винен. Давати одне одному трохи часу й приватного простору, змогу побути наодинці зі своїми думками. Ділитися побаченим, зокрема, невимовною красою цього скороминущого світу, таких скарбів ніколи не буває забагато.

Дітоньки, любіть одне одного. Любіть у лютий і в мирний час, який неодмінно настане. Сили небесні берегтимуть і супроводжуватимуть кожен ваш життєвий крок, якщо ви любитимете. Хай ніколи не згаснуть віра, надія і любов, які так ясно сяють сьогодні з ваших щасливих очей.

Ми розходимось, обійнявши на прощання наших молодих. Під завивання сирен львівськими вулицями летять карети швидкої допомоги. Вони везуть поранених, дівчат і хлопців, більшість із яких іще не стояли на весільному рушнику. Але ці дівчата й хлопці власною кров’ю, а часом життям захистили можливість весілля в українській Кані, можливість українського народу бути. Я прокидаюся серед ночі й чую, як шумить липнева злива за вікном. “Це шлюб вершиться, – шепочу неслухняними зі сну губами, – це сакральний шлюб українського неба й землі… Вина на цьому весіллі не забракне. Ми переможемо”.