Кожен з тих, хто зараз тримає позиції — незамінний, ми таких вже не знайдемо

У нас є багато ділянок фронту, де бійці починають розмову з досягнутих успіхів, де говорять про тяжкі втрати, але одразу продовжують, як майстерно випалюють, вибивають, збирають трофеї, як невпинно та сміливо йдуть вперед. В їхньому голосі - гордість за себе і побратимів, усвідомлення, що у цієї визвольної місії найвища у світі ціна. Усвідомлення, що вони ризикують життям з метою завдавати втрат ворогу.

А є ділянки з фронту, де ти відчуваєш по першому глухому "вітаю" суцільний біль.

"Нас цілий день розбирали з танків, прямим наведенням, в роті 3 - 200, 10- 300, ми не залишимо позицію, але у нас відповісти нічим, скажи мені, коли з нашого боку по них почнуть бити, бо ми тут скоро закінчимось?"

"Ми вже два тижні їздимо збирати снаряди та міни в Ізюм, бо інакше ліміт снарядів десять на день, ворожі батареї не міняють позицію цілу добу".

"Нам потрібна організована контрбатарейна боротьба, кілька гармат які нам дали не влучають, ми витрачаємо снаряди, але не можемо врятувати піхоту".

"Штурмового взводу в мене вже нема. А таких-то прислали, але вони бояться зайти на позицію без арти та танків, а такі-то класні бійці, але нема вже тих сержантів, які там були, тож люди не витримали".

"Кожен з тих, хто зараз тримає позиції — незамінний, ми таких вже не знайдемо".

І вони самі знають, що є велика стратегія, що є принцип зосередження основних зусиль, але біль від того, що ти мусиш бути тим, хто притягує на себе арту, безпілотники, штурмові загони, танки противника, що твоя місія — терпіти, і чекати коли ти зможеш дотягнутись тим, що в тебе є, і ці слова та думки б'ють постійно як електричний струм.

Ми ведемо тривалу війну, війну на виснаження. І основна зброя у цій війні це люди, здатні діяти в умовах найвищого напруження. Досвідчених командирів відділень, взводів, рот та операторів озброєння не купиш, не замовиш, і не знайдеш навіть за чотири місяці в жодному навчальному центрі. Вони зростають поступово з солдатів, які вже загартували характер, волю, знання, які вже отримали бойовий досвід, які вже відчувають що таке відповідальність, розрахунок, рішучість.

Як би важливо було ніде не дати ворогу створити таке надмірне напруження, яке ламає стрижень та кадровий кістяк боєздатних бригад. Щоб не повторювати Попасну, не повторювати Лисичанськ.

Як би важливо було на тих ділянках, де багато тижнів справжнє пекло, хоча б на один день влаштовувати полювання на ворожу арту та техніку.

Як би важливо було, щоб ми запровадили у загальну практику післяопераційний аналіз (after action review), щоб кожен бій, навіть не вдалий, ставав для нас уроком, щоб кожний успіх призводив до правильних висновків. Таким і є шлях до перемоги.

Джерело

Про автора: Юрій Бутусов, журналіст, воїн ЗСУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.