Мікроби для народу, дикі навички і критика п’яного розуму – 5 книг про виживання

Джаред Даймонд. Зброя, мікроби і сталь. Витоки нерівностей між народами. – К.: КМ-Букс, 2023

Автор цієї книжки отримав за неї Пулітцерівську премію, а нам залишив право стежити за стрімким чи то старінням, а чи помолодшанням людства, яке, виявляється, має свою "мілітарну" точку відліку. Хіба не цікаво за умов нашої сьогоднішньої ситуації в Україні? "Якщо якийсь учений знаходить "найдавніший Х" - хай цим Х є найдавніші викопні рештки людини в Європі, найдавніші докази одомашнення кукурудзи у Мексиці або щось інше найдавніше, виявлене деінде, - заводиться автор, - ця сенсація спонукає інших науковців перевершити її, знайшовши докази ще давнішого існування цих речей. У дійсності ж має бути справді. "найдавніший Х", а всі інші претензії на більшу давність помилкові». Хай там як, але "Зброя, мікроби і сталь. Витоки нерівностей між народами" Джареда Даймонда (К.: КМ-Букс) – це смілива наукова розвідка американського еволюційного біолога, яка вже в статусі бестселера розійшлася багатомільйонними накладами і продовжує долати нові рубежі. Автор розкриває первинні історичні причини нерівностей сучасного світу, які, на його думку, криються в глибинах доісторичного минулого людства. На основі масштабних міжконтинентальних порівнянь і залучення широкого спектра новітніх досягнень історії, біології, лінгвістики, археології, епідеміології, біогеографії, палеонтології та екології автор намагається пояснити "найзагальнішу схему історії", давши відповідь на головне питання книги: чому вогнепальна зброя, найзгубніші мікроби та сталь з'явилися у суспільствах одних частин світу, даючи їм переваги у завоюванні народів інших частин світу.

Дейв Кентербері. Бушкрафт. Найважливіші навички для виживання в дикій природі. – К.: Наш Формат, 2023

Ця книжка буквально може врятувати життя. Особливо мандрівників, любителів пригод і військових. А все тому, що "Бушкрафт" Дейва Кентербері (К.: Наш Формат) - це концентрований досвід, що допоможе перезарядитися на природі, а також згодиться в непередбачуваних ситуаціях і убереже від пасток. Не тільки серед глушини, а й у міських джунглях. До речі, щодо назви самої книжки. "Бушкрафт" - це термін на позначення навичок життя в дикій природі й практика виживання та успішного перебування у природному оточенні, - пояснює автор. - Щоб ефективно практикувати бушкрафт, ви маєте опанувати унікальний набір навичок: як розпалювати багаття, орієнтуватися, полювати за допомогою пасток, споруджувати житло, мандрувати пішки та застосовувати інструменти - і сучасні, й примітивні. Досвідчені мандрівники носять із собою в подорожах небагато предметів першої необхідності та інструментарію. Замість зайвого спорядження вони беруть власні знання і вміння створювати необхідне безпосередньо з природних матеріалів». Таким чином, під однією палітуркою автор зібрав поради й інструменти, що допомогли йому вціліти у глушині. Як вибрати і спакувати рюкзак, орієнтуватися на місцевості, розтаборовуватись, розпалювати багаття, добувати харч, найкраще зберігати ресурси? Про все це розповідає ця цікава книжка, всередині якої ви також знайдете детальну інформацію про таке: 5 найважливіших речей для виживання, виготовлення потрібних інструментів і витратних матеріалів, збір і приготування їжі, захист від стихії. Не дивно, що автор - фахівець із виживання в дикій природі, який знімався в проєктах Discovery й National Geographic, будучи власником і старшим інструктором у школі Pathfinder, яку USA Today назвала однією з 12 найкращих шкіл виживання у США. Крім того, нам нагадують, що виживати має не тільки людина. "Важливо, щоб ми не забували настанов наших пращурів і передавали ці навички всім охочим до навчання, - нагадує автор. - Хоча в душі ми всі бушкрафтери й лісовики, ми також повинні не забувати, що ми — хранителі землі. Збереження ресурсів і забезпечення відновлюваності й оновлення всього має бути головною метою будь-якої мандрівки. Тільки так ми зможемо зберегти прекрасні куточки землі на втіху нашим дітям і їхнім дітям".

Богдан Бедрiй. Критика п’яного розуму. – Гайсин: ТУТ, 2023

Якщо з дикою природою розібралися, то варто зануритися у проблеми цивілізації. Особливо зранку, коли намагається вижити один з героїв роману Богдана Бедрія "Критика п’яного розуму" (Гайсин: ТУТ). "Коли прокидаєшся від блювотного поклику, - нагадує він, - усвідомлюєш кілька речей: по-перше, вечір був ще той, по-друге, день обіцяє бути тривалим і переповненим самоаналізом  і болем у різних частинах тіла, по-третє, в тебе ще не виробилася толерантність до алкоголю. Петро мав щире переконання, що він ніколи не стане алкоголіком, оскільки в нього щоразу жахливе похмілля, токсикоз і навіть від думки про стіл, на якому знаходиться чарка, в котру торік наливали щось спиртне, його вивертало. Крім того, як йому сказала колись мама, в роду в них не було жодного алкоголіка, а, як відомо, ця залежність є зазвичай спадковою. Дехто отримує у спадок яхту на березі Середзем ного моря, а дехто менш везучий". Утім, проблем у всіх чотирьох друзів, включаючи самого Петра, в героїв роману вистачає й без того, про що й гомонять вони, зустрічаючись, ясна річ, за шинквасом. Чи пак, за барною стійкою. Тож особливість цього роману в тому, що оспівує він урбаністичну культуру, причому західного, "барного" типу, а проблеми у героїв суто національні. Мовити б, традиційні, бо які ще вони можуть бути в аграрній державі, де половина міського роману – вихідці з села. Але хіба в селі не пиячать, і від пияків не йдуть жінки, як від Петра? Так, звісно, проте в місті усе це робиться з оглядом на західний бекграунд, де герої пиляють ножами м'ясо в модних ресторанах і не думають про сіно для кролів. Ну й теревенять на якісь неважливі теми. Згадаймо, що їхнім антиподам у того ж Пашковського чи Медвідя зазвичай ніколи говорити, та й не дуже треба – у них навіть мовчанка і жування за столом виглядає на цілий метафізичний космос. А в "Критиці п’яного розуму", виходить, порожні балачки, як у Тарантіно? Ну, може, й так, але це міське життя, тому навіть "сільські" герої тут мучаться з похмілля "по-міському", в пабі, а не навкарачки за клунею під лемент жінки і плач дітей. "З колонок лунав цікавий плейлист - суміш передової української популярної музики, рок-балад 60-70-х і безсмертних хітів хіп-хоп-культури двотисячних. Серед гостей не було більш нікого, дозволити собі сієсту могли лише молоді чоловіки у спортивних шортах і майках, які жили коштом із перепродажу легких наркотиків, гри на тоталізаторі та матусиної зарплати". Тобто все ж таки західний Бегбедер їм ближчий за рідного Тютюника. У будь-якому разі, чтиво не відпускає, як похмілля в його героїв.

Осаму Дазай. Крах людини. – Житомир: Морфеус, 2023

Цей твір - один із знакових в японській літературі. "Крах людини" Осаму Дазая (Житомир: Морфеус) розповідає почасти автобіографічну історію молодого чоловіка Йодзо, яке вкладається у (не)просту схему: мистецтво - жінки - алкоголь - соціальне відчуження - депресія - самогубство. Зрозуміло, що автор зазвичай розкриває людське лицемірство, банальність, байдужість, через які так легко спіткнутися, і тому важливо не стати блазнем і не втратити себе. При розмові про цього автора завжди згадують  Акутагаву Рюноске і Достоєвського, не враховуючи, скажімо того ж Кафку і явно ближчого за національним духом Місіму. При цьому хронологічна точність не важлива - до українського читача світова класика взагалі приходила в такій перекладній непослідовності, що годі нарікати на кашу в його голові, яка дає "непозбувну" не те що "бентегу" за легкістю життя, а взагалі право читати на вибір: Вінні Пух чи Гамлет (причому в інтерпретації Подерв'янського, не більше). До речі, герой "Краху людини" на обкладинці книжки нагадує самотнього Крістофера Робіна, якого позбавили всіх іграшок дитинства, і він зайняв місце вічно сумного віслюка Іа. Та ще й логічний дзен у нарікання якоїсь сумлінної читачки у соцмережах, яка бідкається, що книжка тріпоче в руках, як метелик, бо поліграфія, як казали не менш незграбні науковці у Літературному музеї, де колись працював головним хранителем автор сих рядків, "єдвабна". Ну, наче шкіра у жінки, еге ж? До речі, про жінку. Автор книжки з тих, що може нагадати про буденні істини щодо наших "єдвабних" (ніжних) панянок. Коли вони плачуть, мовляв, досить їх погодувати, і все минеться. Бо в сучасній літературі як? Тобто як викривлено ситуацію та її наслідки? Кажуть, досить покласти руку на коліно жінці, і вона твоя, чи не так? А жінки, до речі, в японського класика не гірші за європейських панянок часів тамтешнього екзистенціалізму в кіно, коли яка-небудь модна натоді Моніка Вітті меланхолійно вирікає, що їй достоту все одно, що тримати в руках: книжку, голку чи тебе. Тобто тебе, чоловіче, який бере цю книжку і ніколи, як який-небудь літературний герой, не забуде її на лавці в парку. Бо ні лавок, ні парків, і тільки Борислав, як завжди, сміється, а Ганнуся плаче, бо пора.

Джулія Беррі. Уся правда в мені. – К.: Рідна мова, 2023

"Уся правда в мені" Джулії Беррі (К.: Рідна мова) - відвертий та щемкий роман, який вразить навіть найвибагливіших читачів. Бо коли якийсь лірик провів на черешні всю весну, то героїня цього твору, здається, все життя просиділа не те що на дереві чи за клунею, а взагалі в темному закуті свого власного "я". "Ти не прийшов. Я весь вечір просиділа на вербі, - нотує вона. - Мошка роїлася перед обличчям, живиця липла до волосся, а я чекала, поки ти повернешся з міста. Я знаю, що сьогодні ти ходив до міста. Чула, як після богослужіння питав містера Джонсона, чи можна ввечері зайти до нього. Певно, хотів позичити в нього упряжку волів. Але тебе так довго не було. Я так і не дочекалася твого повернення. Мабуть, тебе запросили залишитися на вечерю. А може, ти пішов іншою дорогою". Тож не дивно, що героїня така інфантильна, адже чотири роки тому містечко Розвелл-Стейшн сколихнула страшна новина: зникли дві дівчини - Джудіт зі своєю найкращою подругою. А тепер Джудіт повернулася - зламана і німа. Від дівчини відвертаються рідні та знайомі - всі, окрім Лукаса, друга дитинства. Джудіт живе наче привид, та одного дня всі таємниці містечка спливають на поверхню, і дівчина опиняється перед вибором: залишитися у своєму мовчазному світі - а чи відновити голос, круто звернувши із протоптаної стежки.