Митрополит Онуфрій "поскаржився" ООН – в інтересах РПЦ і РФ

На вимогу Росії Рада Безпеки ООН 17 січня обговорювала начебто утиски УПЦ МП в Україні. А напередодні цю "дискусію" завчасно прокоментував відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП. Під час засідання РБ ООН цей коментар прочитав постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. 

Українські медіа повідомили (і це зрозуміло), що церква під керівництвом митрополита Онуфрія винесла своє питання на такий високий міжнародний рівень самостійно, без ініціативи з боку Москви. УПЦ МП, як зазначалося, "не зверталася до жодної держави по допомогу в захисті своїх прав, тим більше до держави, яка вчинила віроломний збройний напад на нашу країну". Наводилася й інша цитата: "Ми стурбовані тим, що питання про Українську православну церкву порушується структурами, які не мають до нас жодного стосунку. Ми закликаємо владу Росії не виступати від імені нашої Церкви на міжнародних майданчиках і не використовувати релігійний чинник у своїх політичних цілях".

Черговість законопроєктів має значення 

Проте суть повідомлення, яке Українській державі послала УПЦ МП, криється в деталях і нюансах. 

Отже, у комюніке стверджується, що церква "на цю мить не зверталася до жодної держави з проханням про сприяння у захисті своїх прав". Тобто, коли не буде виконано умов УПЦ МП, тоді може настати "інший момент". І він настав. 

Після заклику до Росії не говорити від свого імені УПЦ МП звернулася "до нашої української влади" з проханням "проводити виважену релігійну політику всередині країни, забезпечувати рівні права всім релігійним організаціям". І запевнила: "Синодальні установи Української Православної Церкви в межах своєї компетенції та наявних можливостей систематично проводять діяльність, направлену на захист прав і свобод вірян та релігійних організацій УПЦ, як на національному, так і на міжнародному рівнях". 

Двома тижнями пізніше митрополит Онуфрій звернувся до Генерального секретаря ООН Антоніо Гутерреша, його заступниці Аміні Дж. Мохаммед і радниці ООН із питань запобігання геноциду Еліс Вайріму Ндеріту зі спеціальним листом. Він поскаржився на "грубе порушення права на свободу совісті та віросповідання в Україні, яке полягає в порушенні прав та дискримінації православних християн УПЦ". Повідомив про "антицерковні" законопроєкти № 8221, № 8262, № 8371, № 7403, № 8012. Згадав про застосування персональних санкцій до релігійних діячів УПЦ та "протизаконну діяльність органів місцевого самоврядування".

Першим у переліку "антицерковних" названо законопроєкт № 8221 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій", зареєстрований мною з групою народних депутатів. Який, наголошу, був одноголосно підтриманий членами профільного комітету в парламенті. Урядовий законопроєкт № 8371 "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій" стоїть на третьому місці. 

Черговість розміщення законопроєктів не випадкова і не пов’язана з хронологією їх реєстрації у ВРУ. Таку послідовність пояснюю загрозами, які несуть положення цих документів подальшому перебуванню УПЦ МП у складі РПЦ. Тому митрополит Онуфрій і заявляє: "Зв’язок між миром та правами людини нерозривний. Права людини та верховенство права є питанням загальної безпеки — настільки ж важливими, як військовий потенціал чи економічна стабільність".

Заборона діяльності РПЦ як "геноцид"

Путін і його посіпаки із зубовним скреготом переконують, що пішли війною проти України для захисту прав російськомовних, "канонічної церкви" та всіх, кому загрожують "нацисти". Однак ми жодного разу і ніде не почули, щоб УПЦ МП заперечила, що це неправда.  

Я широко аргументував ("Національна безпека – підстава заборони РПЦ в Україні", 31 січня), що є один ключ до швидкої, законної (згідно з українським та міжнародним законодавством), суспільно затребуваної та необхідної заборони діяльності РПЦ в Україні. Це потреба захисту національної безпеки. 

Ця потреба прямо випливає з участі РПЦ і особисто патріарха Кіріла у заохоченні війни проти України, вбивств українців і виправдання воєнних злочинів. РПЦ пропагує геноцидну ідеологію "русского міра", яку Вселенський патріарх прирівняв до єресі. Церква Кіріла втратила характер релігійної організації, ставши частиною державної системи країни-агресора і її спецслужб. І тому митрополит Онуфрій "со братами в єпископстві" отримали завдання заховати ці факти за ширмою "захисту православних вірян УПЦ МП". 

Але крапля точить камінь, і навіть вони зрозуміли, що без врахування питання безпеки дискусії про майбутнє УПЦ МП в Україні не вийде. Звідси слова про те, що права людини та верховенство права "є питанням загальної безпеки". Однак "загальна" - це аж ніяк не національна безпека, бо остання передбачає необхідність дати чіткі відповіді на цілий ряд запитань. З найголовнішим — про роль РПЦ, у тому числі й митрополита Онуфрія "со братами в єпископстві", у розв’язанні агресії та під час російсько-української війни. Пам’ятаючи при цьому, що збройне вторгнення Росії в Україну почалося не 24 лютого 2022 р., а 20 лютого 2014 р. 

Своє звернення в ООН митрополит Онуфрій закінчив декларацією, що УПЦ МП "готова надати свого представника і донести важливу інформацію до міжнародної спільноти з перших вуст". Очевидно, це слід тлумачити так: "17 січня все відбулося без нас, але українська влада не зрозуміла нашого повідомлення й наших вимог, отже, ми готові розказати правду всьому світу". 

У поведінці УПЦ МП нічого нового немає. У 2018 р., під час процесу отримання Томоса, були переговори з митрополитом Онуфрієм. Його переконували, апелюючи до спільного добра, яким є незалежність Української держави та її духовна незалежність. Всі спроби виявилися марними, бо команди з Москви не передбачали порозуміння.    
Зверну увагу, що свій лист Онуфрій адресував радниці ООН із питань запобігання геноциду. Отже, зрозумілим стає напрямок подальшого захисту "єдиної канонічної церкви". Спроба заборони діяльності РПЦ в Україні представлятиметься її українськими структурами як "геноцид". І це при тому, що наша держава і багато інших країн визнають, що це якраз мета РФ — геноцид української нації. Очевидно, що риторику УПЦ МП запозичить із кліше російської пропаганди. Ми вже почули (і будемо ще чути надалі), що сама Україна реалізує "геноцидну політику" щодо "єдиної канонічної церкви". І буде не потрібно викривати глибоко антидержавну суть звернення очільника УПЦ МП – вона очевидна вже зараз... 

"Двоходівка" в ООН

На виконання рішень РНБО про церковне питання від 1 грудня минулого року президент Володимир Зеленський дав два місяці, які спливають 1 лютого. Із заяв УПЦ МП можна зрозуміти, що за цей час представники влади намагалися схилити митрополита Онуфрія до фактичного розірвання зв’язків з Московським патріархатом, а не лише декларування цього, як під час "революційного" собору від 27 травня. Для демонстрації серйозності намірів влади зроблено чимало кроків — від обшуків у церковних приміщеннях до дозволу митрополиту Епіфанію служити в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.  

УПЦ МП удари витримала, виставляючи незмінну ціну за свою лояльність до Української держави: залишити все, як є в канонічних і організаційних справах. Тобто, держава має взяти до відома тривалість зв’язків УПЦ МП з РПЦ, використовуючи позицію, озвучену попереднім керівництвом Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті, яке адвокатувало інтереси РПЦ.  

Але цей час пройшов, бо Україна швидко міняється. Керівники московської церкви в Україні не хотіли й не хочуть зрозуміти, що разом з обороною нашої незалежності та зростальними шансами на остаточну перемогу, майже до нуля знизився рівень толерантності до діяльності РПЦ. Занадто дорога ціна наших звитяг, щоб московська церква могла почувати себе вільно, відстоюючи інтереси РПЦ і РФ.     

А в ООН реалізовано просту "двоходівку". Російський представник розчистив поле для УПЦ МП, яка пропагуватиме такі самі повідомлення, але з німбом "незалежності" від РФ. Будемо сподіватися, що на цей обман не поведеться ніхто з наших партнерів, бо занадто грубими нитками шита ця спецоперація.   

І тому "Карфаген має бути зруйнований". Для захисту української незалежності та демократії необхідно якомога скоріше ухвалити законопроєкт "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій" (№ 8221). З доповненнями, які під час опрацювання в парламенті можна внести з урядового законопроєкту.