Недобите село, кохання з роботом і таємниці модної індустрії – 5 нових книг, які ми чекали

Люко Дашвар. Село не люди. Добити свідка. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

Карколомні пригоди, магія з містикою і звісно ж кохання чекають на читача у цьому продовження історії «Село не люди». Варто нагадати, як чотирнадцять років тому через інтриги і жадібність сільського магната Івана Залусківського згоріла Шанівка, постраждали селяни, та найбільше — Катерина, яка втратила всіх, кого любила. Повернувшись у село, де її кличуть відьмою, вона знайшла захист у старій бабиній мазанці. Тож чотирнадцять років Залусківський і Катерина не бачилися, але намір прибрати її, як свідка, злочину, не покинув, хоч це виявилося й складно. “За мить стало не смішно, бо вогники продовжувати невпинно наближатися. Пливли швидко на висоті приблизно метр від поверхні землі. І тільки тепер Залусківський усвідомив, що стоїть саме на тому місці, де минулого разу його файний «джип гранд чирокі» заглух, а потім і щезнув назавжди. — Та що за фігня? — пробурмотів уперто. Насупився. Вдивлявся у вогники, які продовжували стрімко наближатися. “Чого ж я лопату не взяв?!” — тільки й устиг подумати, коли з чорноти почув грізний рик, і тої ж миті на нього плигнув великий, страшний, як наймоторошніше нічне видіння, вовк». Утім, не покинувши свого наміру, Залусківський багатів та міцнів, а дівчина поступово втрачала свій особливий дар передбачення. І так би їхні дороги розійшлися назавжди. Якби одного дня на занедбаному шанівському обійсті школярка Стаська не знайшла... труп чоловіка. Але Катерина знає, хто жертва і хто вбивця. Тепер її життю знову загрожує небезпека. Через наклеп Катерина й сама опиняється під підозрою. Вона нікому не вірить і майже ніхто не вірить їй. А той, хто розпочав смертельне полювання на Катерину, упевнений: порятунку їй немає. Розпочате багато років тому час довести до кінця...

Ярослава Литвин. Не мій дім. – Х.: Фабула, 2021

Колись давно журнал «Українські проблеми» вперше видрукував перекладну роботу знакового західного філософа Гастона Башляра про поетику простору. Зокрема про дім. Звісно, у ті часи раннього державотворення мало хто з читачів звернув увагу на те, що мова не про фізичну, а метафізичну, ба навіть символічну форму нашого «одомашнення» у чужому загалом світі. З такою самою давньою «українською» проблемою стикається сучасна героїня цього роману, але вже сьогодні, коли всесвітня пандемія змусили усіх по-іншому поглянути на проблему власного притулку: дому, оселі та прихистку. Зокрема талановита дизайнерка Сюзанна Карпенко у цьому романі, пізнавши у своїй кар’єрі одну невдачу за другою і навіть попрацювавши прибиральницею в Данії, нарешті зупиняється у своєму внутрішньому занепаді, зустрівши і людину, і ідею. “Мало кому спало б на думку,- згадує вона, що в мене - такої добродушної та потішної, з ямочками на щоках та вогненною копицею волосся - глибоко в душі все рипить, змерзле, присипане снігом і почеркане інеєм”. Героїня опановує, здається, і себе, і час, і місце, роблячи зі звичайної квартири в Києві високотехнологічну цяцьку-машину, яка починає жити своїм життям. Висмоктували життєві сили, живитися енергією господарів, стаючи домом-монстром. Звісно, при цьому футуристичні радощі заспокоєної “домогосподарки” та її чоловіка Петра заступають вже цілком реальні психологічні проблеми, коли героїні доводиться повернутися назад, щоби віднайти себе справжню, тобто скласти себе докупи. Адже, крім холодного технічного начиння в її домі з’являється хтось третій — робот на ім’я Кейт. І все перевертається з ніг на голову.

Джуно Довсон. Ринок м’яса. – К.: Книголав, 2021

Сюжет цього роману мало чим відрізняється від нещодавнього шпигунського трилера, в якій радянська шпигунка грала роль топ-моделі. Тим паче, що на початку історії маємо майже ті самі передумови, хоч і за новітнього часу. І робота моделькою видається не такою вже й легшою за шпигунські страсті. Яні Новак всього шістнадцять, вона комплексує через свій високий зріст та андрогінний вигляд. Але життя кардинально змінюється, коли її помічає скаут модного дому і пропонує роботу моделі. Вона стрімко розвивається у цій справі і досягає нереальних висот. Але разом з успіхом, дорогим одягом та розкішшю, у цій професії її переслідують інтриги, таємниці, небезпека, випробування. Загалом роман «Ринок м’яса» – це чесна і відверта розповідь про закулісся модної індустрії, темні справи, які відбуваються у часи руху #TimesUp і #MeToo. Повторимо, що історія, яка на початку здається такою типовою, розвивається у несподіваному сюжеті, тут йдеться про те, про що наважуються говорити тільки одиниці. Оскільки на противагу легкому масовому чтиву, де досі модельний бізнес зображають як об’єкт мрій, тут показано неприховану правду.

Майя Лідія Коссаковська. Сіяч Вітру. – К.: Рідна мова, 2021

Хоч зайвий раз заманювати читача до знайомства з цим цікавезним романом насправді не випадає, але можна підказати, для чого ж його читати незворушній людині з критичним мисленням. Оскільки навіть такі, погодьмося, не вічні, то чи не цікаво нам разом із ними буде дізнатися, як усе влаштовано, скажімо, в раю? Крім того, навряд чи так уже рясно траплялося усім фентезі про ангелів, створене на основі величезного масиву справжніх джерел про цих створінь. Крім того, тут ви не зустрінете банального протистояння добро-зло, як це логічно очікувати від книжки про ангелів і демонів. Добрі і злі персонажі “Сіяча” амбівалентні – і завдяки цьому глибокі і дуже, дуже справжні.  Бо всі герої усвідомлюють, що найгірше, що може статися – не потрапити в пекло, справжній жах – коли просто немає нічого. Адже що би там собі не думали смертні, ангели не надто відрізняються від людей. Так само п’ють, курять, плетуть інтриги… От тільки мають більше влади й більше відповідальності. Правду кажучи — набагато більше, ніж очікували, бо, за сюжетом, Господь кудись зник, і тепер архангели та їхні підлеглі мусять дбати про Всесвіт самотужки. І все наче вдається владнати, та справджується давнє пророцтво: надходить Сіяч Вітру. Той, хто є протилежністю Господа. Той, кого навряд чи вдасться здолати без Його допомоги. А що лишається ангелам? Тікати з цього Всесвіту їм нікуди — тож доведеться його рятувати…

Вільям Дерезевіц. Смерть митця: Як творчі люди виживають у часи мільярдерів і технологічних гігантів. – К.: Yakaboo Publishing, 2021

Іноді інженери, які вигадують наш світ, раптом згадують про модне життя – тусовки, виставки, арт-середовище. Яке, нагадаємо, створюють мистці, приходячи, скажімо, на закинутий завод і роблячи з нього культове місце. Слідом набігають багаті гіпстери, які разом з інженерами підіймають ціни на оренду житла у модному районі, і художникам доводиться йти. Якщо не замислювалися над цим, то глибоке дослідження автора цієї книжки - відомого письменника й критика — попередження про те, як цифрова економіка загрожує життю й роботі митців — музикантів, письменників, художників. Тобто тих, на кому тримається наша духовність і наше суспільство. Крім вищезгаданої, є дві версії того, як живеться в цифрову епоху творчим людям. Перша походить із Кремнієвої долини. Згідно з нею, заробляти творчістю ще ніколи не було так легко. Якщо в тебе є ноутбук — маєш студію звукозапису. Користуєшся айфоном — маєш кінокамеру. Інша версія належить самим творчим людям. Так, вони погоджуються, опублікувати можна все. Але хто за це заплатить? І ні, не кожен може бути митцем. То хто ж тут має рацію? Є люди, які справді заробляють сьогодні творчістю. Як їм це вдається? (Про наслідки ми згадували вище). Автор книжки як знавець сучасної культури, готовий відповісти на ці питання. На основі інтерв’ю з творчими людьми з найрізноманітніших мистецьких напрямків він доводить, що перед нашими очима відбувається епохальна трансформація. В епоху Ренесансу були майстри, у ХІХ столітті — богема, у ХХ — професіонали, а в цифрову еру з’являється нова парадигма і вона змінює всі наші усталені уявлення про природу мистецтва й роль митця в суспільстві.