"Не повинно бути ніякої Ленінградської області". Розмова Еспресо із Максимом Кузахмєтовим про вільну Інгрію

У програмі “Коментар” на ютуб-каналі Еспресо він розказав про своє бачення майбутнього розпаду Росії та про чинники, які на нього впливають. Нижче ми наводимо текстову версію цієї розмови, над матеріалом працювала Ольга Рура.

З тексту ви дізнаєтеся:

• Чому багато представників російської опозиції залишаються вірними ідеї цілісності Росії.
• Чому країни Заходу прагнуть умиротворити, а не знищити Росію.
• Чи варто реагувати на російський ядерний шантаж.
• Чи може Україна підтримати прихильників поділу Росії.

Ви видавець, популяризатор історії, у минулому головний редактор "Московського комсомольця в Петербурзі". Що змусило таку відому людину виїхати за кордон?

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення путінської імперії в незалежну Україну, я не зміг надалі залишитись у Росії та мати щось спільне з цією державою-терористом. Ми з родиною виїхали, зараз знаходимось в Латвії.

Максим Кузахметов з рідними та друзями у Петербурзі. 
Фото: фейсбук-сторінка Максима Кузахметова

Багато антипутінських емігрантів залишаються прихильниками Росії як цілісної держави. А ви за демонтаж імперії. Чому у вас саме такі погляди?

Річ у тім, що розпад нинішньої путінської імперії - неминучий, як і більшості імперій. Навіть якби ми нічого не робили, ця імперія припинила б своє існування, як і всі попередні, наприклад Радянський Союз. Але цей фактор неприпустимості розпаду імперії, цей наратив, який активно повторюють "хороші імперіалісти", що "розпад призведе до страждань, лих та нещасть" — постійно тримає Росію “на плаву”. Такі представники антипутінської опозиції, які вважають, що треба лише замінити поганого Путіна на якого-небудь хорошого президента, імператора, правителя, і все налагодиться, представляють москвоцентричну позицію.

Насправді тема розпаду Росії зовсім непопулярна. Вони [представники опозиції] намагаються про неї не згадувати. Скільки разів мені говорили мої колеги чи журналісти: "не чіпаймо розпад Росії, повторюймо натомість про те, що це злочинний режим, про те, як все жахливо, несправедливо і погано". І це безглуздо, доводиться виявляти терпіння. З українцями в цьому плані значно легше, бо вони відчувають весь жах імперії: повномасштабне вторгнення, яке перетворює міста на попелища і вбиває десятки тисяч мирних людей. Якби її [імперії] не було, якби Радянський Союз розпався на більшу кількість частин ще в 1991-му році, то Європа зітхнула б з полегшенням. Україна ж захищає не лише себе, але й всю західну цивілізацію та демократію загалом від московського монстра.

Потрібне розуміння серед уродженців Москви, що при будь-якому референдумі регіони не захочуть продовжувати годувати Москву.

Так, дійсно, українці пам'ятають 1991-й рік, як змінилося життя після розпаду Радянського Союзу і наскільки різні траєкторії обрали наші країни. Ми спостерігаємо, що відбувається зі свободою слова в Росії. Попри війну та усі військові обмеження, в Україні дихається значно вільніше. Ви зараз перебуваєте у Латвії, чи відчуваєте ви різницю між Латвією і Санкт-Петербургом? У чому проявляється демократія і свобода слова там?

Ну звичайно відчувається. Я не боюсь побачивши на вулиці поліцейського, не боюсь, що о 6 ранку двері виламають спецслужби й будуть принижувати мене, дружину та дітей. З базового, я не боюся говорити, адже й за таке в Росії заводять кримінальні справи. Мене, наприклад, торік визнали "іноземним агентом". 

Країни Балтії є одними з найважливіших союзників. Попри те, що у них не вистачає ресурсів, щоб допомагати Україні у військовому плані більше, ніж вони це роблять, у них є розуміння, чому перемога України така важлива. В них є розуміння того, що Путіну байдуже на кого нападати та, якби раптом вдалося захопити Україну, вони були б наступними. І те, що вони є членами НАТО не дуже б допомогло, адже були б ті самі вагання.

Коли я розмовляв з французькими журналістами, ті щиро визнали, що приймати в НАТО країни Балтії було помилкою, адже це лиш розізлило Москву. Вони переконані, що потрібно шукати інші шляхи врегулювання. 

Країни Балтії є потенційними жертвами путінського режиму. Фото: entergauja.com

Країни Заходу стримували Україну під час анексії Криму, закликаючи розв'язувати це питання дипломатичним шляхом. Але це лиш розв’язало Путіну руки. Як до ідеї розпаду та дефрагментації Росії ставляться країни Заходу, враховуючи їхні страхи нових воєнних ескалацій?

Звичайно, чим ти ближче до Росії, тим більше розуміння і більше бажань, щоб все це розпалося. У географічно віддалених від України західних державах, наприклад у Франції, жах війни видається дуже абстрактним, тому домінує бажання жити у вже встановленому світі, ніж приймати щось нове, адже раптом воно буде гірше. Для українців гіршого вже не може бути, але для них це все ще далеко. Україна зараз розплачується кров'ю за помилки Європи, які вона допускає ще з 1938-го, відколи намагається умиротворити агресора. Втрутитись потрібно було навіть не у 2014, а ще у 2008, коли Росія відкрито напала на Грузію.

Очікувати нещасть після розпаду Росії безглуздо, адже є досвід Радянського Союзу, який розпався зовсім недавно і не спричинив ніякого апокаліпсиса. Ніяких воєн, окрім Нагірного Карабаху, ніяких різанин. Республіки щасливо стали державами й не несуть ніяких загроз, окрім однієї - Росії.

У Ризі успішно пройшла конференція «Вільна Інгрія». Фото: фейсбук сторінки Максима Кузахметова.

Я уродженець Петербурга, і мій регіон сотні років називався Інгрією, Інгерманландією. Очевидно, що не повинно бути ніякої Ленінградської області — це анахронізм, який незрозуміло як зберігся. Хоча переділяти вже не варто, краще змиритися і розвивати демократію, свободу слова та підіймати рівень життя уже у своїй країні.

У Петербурга більше шансів, тому що це мегаполіс, поруч Фінляндія та Естонія. Іншим республікам буде складніше, але це не означає, що потрібно триматись за цю імперію. Треба позбавлятись спадщини московського імперіалізму, коли все вирішувалось в Москві. Українці, попри свою культурну близькість до Росії через мову та релігію, завжди прагнули свободи й незалежності. Народи центральної Росії, роками живучи в рабстві, звикли до того, що всі рішення приймаються Москвою і вплинути на щось дуже складно.

Одним з аргументів західних скептиків є наявність у Росії ядерної зброї, мовляв, рухати Росію не варто, адже ймовірність того, що ядерні ракети опиняться в руках екстремістів чи тих же вагнерівців, дуже висока. Як реагувати на це?

Радянський Союз розпався і ядерної війни не трапилося. Якраз навпаки, Україна пройшла денуклеаризацію. Тому потрібно примусити Росію зробити те ж. Якщо на кожен російських ядерний шантаж відповідати поступом, то можна зразу віддати й країни Балтії, і Фінляндію.

Щодо ядерної зброї: я не маю ілюзій в якому це все стані - проржавілому, розбитому, неповноцінному. Також, окрім самого ядерного боєприпасу, потрібні й літаки, тому було б правильно знищити все разом. Я впевнений, якби США хотіли це зробити, то давно вже зробили, адже прецеденти були. 

Коли Ірак напав на Кувейт, провели спеціальну військову операцію "Буря в пустелі" — Ірак був розгромлений. Югославію схиляли до миру бомбардуваннями, і Мілошевичу довелося йти не по-доброму. А в ситуації з Україною якась паразитна безпорадність. Хоча прямо зараз хусити — терористи-ісламісти — нападають на вантажні кораблі, дрібниці в порівнянні з ситуацією в Україні, але США спромоглися завдати удару по єменським базам. 

Досі не вдається достукатися до Західних держав і змінити їхнє розуміння даної ситуації. Натомість ще й докори лунають в нашу сторону, що, мовляв, такі регіоналісти шкодять умиротворенню.

Так, розпад Росії специфічна ситуація, адже, з одного боку, Чечня, яку фактично завоювали назад московські імперіалістичні сили в 90-тих, заслужила свободу, але є інші регіони, які були колонізовані, такі як Якутія чи Бурятія. Або ж такі регіони як Санкт-Петербург — там же більшість населення росіяни. Як і що тоді відокремлювати? Однак з іншого боку,  існує приклад Латинської Америки, де всі країни — колишні колонії Іспанії, окрім Бразилії. Вони ж не стали однією державою, а розділені, попри схожість мов, релігій та культур, як в Аргентини й Чилі до прикладу.

На тему як розпадеться імперія можна багато теоретизувати, але наразі це питання безпеки України.

Допоки імперія зберігає хоч якусь цілісність -  вона нападатиме на своїх сусідів, адже це сенс, який був закладений ще при створенні.

У 1570-му Іван Грозний почав створювати її з того, що перетворив велике місто Новгород на попіл, жителів повирізав, а тих, хто вижив - депортував. 

Кажуть ще що регіоналісти грають на руку Путіну та його пропаганді, адже російський народ боїться розпаду Росії та нестабільності.

Таких людей, які бояться, я не зустрічав, навпаки, в моєму рідному Санкт-Петербурзі багато людей вважають несправедливим той факт, що більшовики перенесли столицю до Москви. Адже окрім втрати статусу імперської столиці, відбувся удар по інтелектуальному потенціалу, бо в Москву перенесли Художню академію та Академію наук. Страхи, в основному, засновані на цих штампах про громадянську війну, які, звісно, що підтримуються державною пропагандою.

Німців у 1945 році ніхто не питав, як вони хочуть далі жити, ніхто референдуми там не проводив. Бо якби залишили все на їхній розсуд, до влади знову прийшов би реваншист — і кращий за Гітлера. Тому що реваншисти завжди найкращі за своїх попередників, як Гітлер був кращий за кайзера Вільгельма.

Те саме і з Росією - не можна допустити, щоб якийсь вчорашній фронтовик переміг на виборах з реваншистськими гаслами як Гітлер.

Росія неминуче зазнає поразки, але питання коли це станеться і якою ціною. Залишити Росію на саму себе — безглуздо, як і знову повірити обіцянці про демократичні вибори. Ідеальний варіант - це зовнішнє управління, як було у Німеччині чи в Японії в 45-му році. Переживати про те, що хтось у Росії, почувши про сепаратизм, згуртується навколо Путіна - абсурдно. Черги у військкомати й так не стоять. У багатьох зовсім інша формула в голові — "годі годувати Москву, навіщо вона нам потрібна". І це не лише про регіони з вираженою національною ідеєю, але й про колонізовані території та міста, які здавалися “ісконно русскими”.

"Годі годувати Москву" - акція з прапором Інгрії

Це щастя, що Путін такий тупий, що його генерали повністю корумповані, і що міністр оборони ідіот, який ні дня в армії не служив. Треба користуватись цим, а не чекати, поки до влади прийде реваншист з в'язниці чи якийсь фронтовик, щоб почати нову, більш успішну Криваву війну? Поділ Росії на частини - це порятунок, проте, на жаль, одиниці серед європейських політиків можуть говорити про це відкрито. 

Звучить абсолютно логічно, як на мене. Можливо, окремі українські політики про це говорять, але якась активна підтримка з боку української влади національно-визвольних рухів малих народів Росії чи регіоналістів - відсутня. Я не бачу на рівні міністра закордонних справ якихось зустрічей чи якихось промов від президента Зеленського щодо цього. Що могли б зробити українські офіційні особи для того, щоб підтримати вас і ваших колег по нещастю?

Україна дуже залежить від постачання західної зброї та інших ресурсів. А на заході присутній цей страх, що не варто провокувати Росію ще більше. Тому українські політики змушені поводитися обережно в публічному просторі, щоб зайвий раз не провокувати коливання Заходу. Я українських політиків засуджувати в жодному разі не можу. Підтримка ідеологічна присутня, спілкування є, але відкрито Україна не допомагала. Але це, знову повторюю, через величезний страх Заходу розізлити Росію. 

Останнє питання щодо так званих “хороших русских”: ви вже згадували про російських опозиціонерів, які виступають відкрито проти війни, але при цьому не виступають за утворення нових незалежних держав на руїнах сьогоднішньої Росії. Вони мають величезні аудиторії на YouTube або в інших соцмережах, але у них все ще присутня ця ілюзія про зміну президента. Що не так з ними та чому вони досі моляться на Навального?

Російські опозиціонери: Навальний, Ходоровський, Латиніна, Кац

У мене насправді дуже просте пояснення. Всі, хто категорично проти розпаду нинішньої путінської імперії на частини, москвичі, вихідці з Москви, люди, які там народилися. І Навальний, і Ходокорковський, і Кац, і Юлія Латинін в кожному своєму відео повторюють як мантру якусь: "не можна допустити розпаду Росії, а то почнеться громадянська війна". Тобто українців вбивати можна, нападати на інші держави можна, але розпастися Росії не можна. Це щось ментально московське тому, що Москва - це "серце Росії", це найкраще місто на Землі, тому що ми в Москві краще знаємо кому і як жити, тому що вони всі без нас годуватимуть, адже це ми їм туди грошові трансфери посилаємо. Тільки ми зможемо прислати якогось розумного керівника, а то вони собі якогось феодала неодмінно виберуть. Це абсолютно щире московське розуміння.