Цькування директорки Музею Голодомору: "вивчена безпорадність" перед російською пропагандою

Ні, це не просто налетіли довбодзьоби, "третій клас, друга чверть" (чи коли там дражнять "жироп" та інших "неформатних" у дитячих мікрогрупах), не просто дикість і варварство, льох нижчеплінтусний і т.п. брак культури, — тут слід розрізняти дві складові, "свою" й "чужу": "іманентну" й "диверсійну".

З другою просто. Те, що Музей Голодомору від самої закладки фундаментів, тобто від 2008 р., і до дня сьогоднішнього (якого ж зручного, аби все, за 15 років назбиране й набудоване, заморозити й розвалити!) був і залишається для рашапропаганди об'єктом атаки №1, а відтак і перманентних ІПСО (та що там, у нас роками "спеціально навчені люди" з істориків нон-стоп трудились над адаптацією теми Голодомору до російських наративів!), - це істина очевидна й банальна, і дивно було б, якби тепер уся агентура не отримала команду "фас", щойно найненависніший для Кремля український Музей знов потрапив у новинне поле. Тут вам і 500 млн, про чиє походження 99,99999....% укр. аудиторії нічого не чули й з готовністю жбурляють їх в одну шухляду з піруетами бюджетного дерибану (NB, при тому до вимоги звітности по бюджету український виборець так і не доріс, але це окрема тема!) - і, звичайно ж, призначення нової очільниці: класична й безвідмовна схема — паржать з "жирних салой...в", які "самі сєбя голодом уморілі", - це незмінний патерн офіційної російської сатири за останні 90 ррв. (я так давно живу, що ще пам'ятаю всю цю "хазановщину" 1970-х з шюточками а-ля: "в какой іщьо странє женщіни жалуютца, што в маґазінах нєт продуктов, і што оні нє моґут похудєть?!" - смисл був той, що "женщіни" "жалуютца" з дурного розуму, продуктів насправді загребись, і їх, дурних гладух, зал Дворца С'єздов тут-таки весело й обреготав, — тоді як мама подруги, в якої ми це слухали з телевізора, визвірилась прямо в телевізор: "Ах ти, сволоч, посидів би ти тижнями на картоплі, я б на тебе подивилась!" - таке запам'ятовується надовго...). Одне слово, було б дивно, якби Ольгіно не кинулось працювати зі світлинами "оверсайзової" директорки Музею Голодомору, — це їхня робота.

Читайте також: Очільниця Музею Голодомору готує позов до суду через цькування

Але це зовсім не значить, ніби хвилю хейту погнало Ольгіно. Ні, переважно її погнали люди, які — і ось це момент дуже важливий, і привід для дуже серйозних розмов і діагнозів! - підсвідомо все ще орієнтуються на російське інформполе — на те, щО про нас "скажуть з Москви". Це їм, "інформаційно вразливим" на все російське, запекло від першої ж, відрухової (до-свідомої ще!) думки, як тамті з нас будуть "ржать", - і вони, десятиліттями натреновані боронитись від російського глуму коштом "відстороненого підхихикування", кинулись гнівно писати в соцмережах, буцім таке призначення "дискредитує Голодомор в очах зовнішнього світу", - бо іншого "світу", ніж "рускіймір", для них і досі не існує. Іншими словами — помчали виконувати за ворога його роботу, однімаючи в української нації її ресурс (в т.ч. й мій час, який я зараз трачу на цей допис!): саме так і працює це "інформдзюдо", почитайте Безменова (або хоча б мою "Найдовшу подорож", щоб я тут не повторювалась).

Проблема в тім, що таких людей — залиплих на "російські канали" як контрольну інстанцію — у нас мільйони, зокрема й у владі. І порядок денний порівняно з Безменовською "стадією деморалізації" - попереднім 20-літтям переведення укр. ЗМІ на "російський продукт" - змінився дуже мало: з кожної праски й далі триває безперестанна трансляція, щО там учора сказав Соловйов-Скабєєва-Гіркін (або ж, інший набір, Піонтковскій-Шульман-Солонін), - і робиться це не на те, щоб "знати ворога", а просто й тупо — щоб надати йому мікрофон (!). І ціла армія українських журналістів уже найзвичайнісінько не знає, як можна (треба!) інакше: їх так учили.

Легкість, з якою вдалося розігнати хейт на адресу новопризначеної директорки Музею Голодомору за те, що "вона жирна", - це, серед іншого, показник нашої "вивченої безпорадности" перед російською пропагандою, котра змалку в'їлась мільйонам не те що під шкіру — а в шпік кісток. Бо по-справжньому добре видресувана жертва — це та, яка відтворить жест ката за хвилину до того, як кат здійме руку: щоб перевести удар із себе — на того, хто поруч ("Умри ти сьогодні, щоб я завтра", - гасло ГУЛАГу). І ось це і є єдино справжній, унікальний і неповторний "рускіймір", чийого впливу на себе більшість українців досі несвідомі.

Мусимо видавлювати його з себе, за Чеховим, по краплі — з повною свідомістю глибини нашої трансгенераційної травми. Бо вони щойно починають чвиркати, всі ці підшкірні кількапоколіннєві гнійники. І добре, що чвиркають назовні, а не всередину.

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.