Олаф Шольц: узалежнення від Росії було помилкою і ми її виправляємо

Політика починається з погляду на реальність. Особливо тоді, коли реальність нам не подобається

Наша нова реальність включає повернення імперіалізму до Європи. Багато хто сподівався, що тісні господарські зв’язки і взаємозалежності принесуть з собою стабільність і безпеку. Путін знищив ці надії своєю війною проти України. Російські ракети спричинили величезні руйнування не тільки у Харкові. Маріуполі чи Херсоні, але також перетворили у руїни європейський та міжнародний устрій останніх десятиліть.

До того ж, стан Бундесверу і цивільних оборонних структур, а також аж надто велике узалежнення нас від російської енергетичної сировини свідчать, що після закінчення холодної війни ми обманювалися щодо власної безпеки. Політика, економіка та велика частина суспільства аж надто охоче зробили далекосяжні висновки з твердження колишнього міністра оборони, згідно з яким, Німеччину оточують виключно друзі.

Це була помилка.

Після переломного моменту, яким стала атака Путіна на Україну, уже ніщо не буде як колись. Тому все не може залишатися так, як є!

Одначе, сама по собі констатація переломного моменту ще не є програмою. З нього випливає заклик до дії – задля нашої країни, задля Європи, задля міжнародної спільноти. Мусимо зробити так, аби Німеччина була безпечнішою і більш здатною до опору, ЄС більш незалежним, а міжнародний порядок підготовлений для майбутнього.

Підтримка України так довго, як вона буде її потребувати

Нова дійсність – це 100 мільярдів євро, які ми призначили на спеціальні відрахування для Бундесверу. Вони є найбільшим переломом у безпековій політиці ФРН. Ми оснастимо наших військових спорядженням і вміннями, які їм потрібні для оборони країни і союзників у нових умовах.

Спрощуємо і пришвидшуємо нашу аж надто інертну систему замовлень. Підтримуємо Україну – так довго, як вона потребуватиме: економічно, гуманітарно, фінансово, а також поставками зброї. Одночасно упереджуємо перетворення НАТО на учасника у війні.

І. зрештою, покінчимо з нашою енергетичною залежністю від Росії. Ми вже зробили це на прикладі вугілля. Хочемо припинити імпорт нафти з Росії до кінця року. Що ж до газу – частка імпорту з Росії уже спала з 55 до 30%.

Обраний шлях є нелегким навіть для такої сильної і заможної країни як наша. Нам буде потрібна витривалість. Уже зараз багато хто із співгромадян відчуває наслідки війни, передусім високі ціни на продукти і бензин. Багато хто з неспокоєм очікує чергових рахунків за електрику чи газ. У зв’язку з цим федеральний уряд призначає фінансову допомогу у розмірі більш, ніж €30 млрд  для підтримки громадян. Різні дії уже починають давати результат.

Це криза незнаних досі масштабів

Одначе, в реальності світова економіка зіткнулася з викликом, яких не знала уже десятиліттями. Розірвані логістичні ланцюжки, нестача сировини, спричинена війною невизначеність на енергетичних ринках – усе це накручує світові ціни.

Жодна країна у світі не може сама протистояти такому розвитку ситуації. Мусимо триматися купи і діяти спільно – аналогічно, як у нашій країні відбулося порозуміння у рамках скоординованої співпраці між працедавцями, профспілками, науковцями та політиками, що приймають рішення. Зараз я переконаний, що ми вийдемо з кризи сильнішими і більш незалежними, аніж були на її початку. Це наша мета.

Мій уряд завчасно вирішив якнайшвидше звільнити нас від енергетичної залежності від Росії. Уже у грудні минулого року, тобто за два місяці перед початком війни, ми працювали над тим, як у випадку раптової аварійної потреби могли б забезпечити нашу країну енергією. Коли у лютому Путін почав свою війну, ми вже були в стані діяти негайно.

Плани, які передбачали, між іншим, диверсифікацію наших джерел енергії або будівництво терміналів зрідженого газу, уже були готові. І якраз тепер вони вводяться у експлуатацію. Тимчасово, і з важким серцем ми змушені включити вугільні електростанції.

Що ж до газосховищ, уже визначені мінімальні рівні заповнення – як не дивно, раніше цього не робилося. Зараз вони заповнені більше, ніж в цей самий час минулого року. 

Одночасно ситуація, що триває, надихає нас до реалізації нашої мети швидше, аніж зараз, розвивати відновлювальні джерела енергії. У зв’язку з цим федеральний уряд значно пришвидшив процедури планування побудови сонячних та вітрових електростанцій.

Чим більше енергії найближчим часом ми всі  - промислові виробництва, домогосподарства, міста і громади – зараз заощадимо, тим краще.

Не йдемо цим шляхом самотньо. Ми об’єднані в рамках ЄС, а в рамках НАТО ми залучені у потужний військовий союз. І діємо, опираючись на міцні переконання та в солідарності з Україною, чиє існування стоїть під загрозою, а також заради нашої власної безпеки.

Путін, перекриваючи газовий вентиль, використовує проти нас енергію, як зброю. Навіть СРСР не вдавався до подібного у роки зимової війни. Якщо зараз не протиставимо путінські агресії нічого, він може піти далі.

Ми вже це бачили – вторгнення у Грузію в 2008 році, потім анексія Криму у 2014 році, напад на Східну Україну і, зрештою, у лютому цього року, атака на всю країну. Дозвіл на те, що Путіну минеться це безкарно, означав би, що сила може ламати право практично без наслідків. Тоді під загрозою опинилися б також наші власні свобода і безпека.

„Ми вже не можемо  виключати атаку на територіальну цілісність союзників”

Це речення увійшло в нову стратегічну концепцію НАТО, яку 30 союзників саме прийняли під час Мадридського саміту наприкінці червня. Ми сприймаємо її цілковито серйозно і діємо відповідно.

Німеччина значно збільшить свою присутність на східному фланзі Альянсу – у Литві, Словаччині та на Балтійському морі. Робимо це, щоб утримати Росію від нападу на наш Альянс. І тим самим ми чітко показуємо – так, ми готові захищати кожну частину території НАТО так, як власну країну. Запевняємо в цьому. І можемо покладатися на це запевнення кожного з наших союзників.

Ця нова реальність також зумовлена ​​тим, що країни Європейського Союзу стали ближчими одна до одної за останні місяці. ЄС відреагував на агресію Росії дуже одностайно і ввів безпрецедентно жорсткі санкції. Санкції, які кожен день діють трохи сильніше, ніж попереднього.

Путіну не слід обманювати себе – ми з самого початку  усвідомлювали, що будемо змушені підтримувати санкції в дії протягом тривалого часу. Також для нас очевидно, що у разі укладення миру під диктовку Росії жодна з тих санкцій не буде знята. Росія не має іншого шляху, крім такого порозуміння з Україною, яке було б прийнятним для українців.

Путін хоче поділити наш континент на сфери впливів, на потуги і васальні держави

Ми знаємо, до якої катастрофи довів колись європейців такий спосіб вести політику. У зв’язку з цим під час останнього засідання європейської ради ми дали однозначну відповідь. Відповідь, яка назавжди змінить обличчя Європи – ми надали Україні та Молдові статус держав – кандидатів до ЄС і підтвердили європейські перспективи Грузії.

Також ми підтвердили, що перспектива членства усіх шести балканських держав має, зрештою, стати реальністю.

Ці країни є частиною нашої європейської родини. Хочемо бачити їх у ЄС. Звісно, що шлях до ЄС супроводжується численними умовами. Важливо сказати це відверто, оскільки не було б нічого гіршого, аніж дати мільйонам мешканців тих країн оманливу надію. Але шлях відкрито і мета ясна.

В останні роки слушно заявляли про те, що ЄС має стати геополітичною одиницею. Ця мета амбітна і цілковито слушна. Приймаючи історичні рішення протягом останніх місяців, ЄС робить великий крок у її напрямку.

З досі нечуваною рішучістю і єдністю заявляємо: не можемо допустити успіху путінського неоімперіалізму.

прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан

Кінець дозволу на егоїстичну блокаду важливих рішень ЄС

Але ми не можемо на цьому зупинитися. Нашою метою має бути зімкнення рядів у всіх тих сферах, у яких вже аж надто довго шукаємо рішень. Між іншим, йдеться про міграційну політику, створення європейської системи оборони, технологічний суверенітет та імунітет демократій щодо дій авторитарних держав. Протягом найближчих місяців Німеччина представить пропозиції щодо цих проблем.

Ми цілковито свідомі наслідків наших рішень щодо геополітичного виміру ЄС. ЄС є справжньою антитезою імперіалізму і автократії. Тому ми – сіль в оці таких володарів, як Путін. Постійна незгода, постійний дисонанс між державами-членами ослаблює нас.

Тому найважливішою відповіддю Європи на цю паузу є єдність. Обов’язково повинні  зберегти її і поглибити. Для мене це означає припинення егоїстичного блокування європейських рішень окремими державами-членами. Більше жодних національних дій, які завдають шкоди Європі загалом. Ми просто не можемо дозволити собі національне вето, наприклад, у зовнішній політиці, якщо хочемо, щоб наш голос був почутий у світі конкуруючих потужних гравців.

У глобальному масштабі ця цей виклик також загострює вже існуючі проблеми, такі як бідність, голод, порушені ланцюжки поставок і дефіцит енергетичної сировини, показуючи нам у дуже жорстокий спосіб наслідки імперіалістичної та реваншистської політики влади.

Ставлення Путіна до України та інших країн Східної Європи, є неоколоніальним. Він абсолютно відкрито мріє створити нову імперію на зразок Радянського Союзу чи царизму.

Світові автократи дуже уважно спостерігають за тим, чи йому вдасться. Чи в ХХІ столітті є можливе право сильного, чи все ж – сила права?  Чи устрій множинної участі у нашому багатополярному світі зміниться на гру без правил? Це питання, які невідступно висять над нами у всій своїй виразності.

З розмов із нашими партнерами з Глобального Півдня знаю, що багато хто з них спостерігає цей ризик. Одначе, для багатьох війна у Європі є чимось далеким, при тому, що часто відчувають її наслідки безпосередньо. У такій ситуації варто поглянути на те, що поєднує нас з країнами Глобального Півдня: прихильність до демократії, хоч якими різними не були б її обриси в наших країнах, Декларація Об’єднаних Націй, правосуддя, принципові цінності, на кшталт свободи, рівності, солідарності і гідності кожної людини. Ці цінності не обмежуються Заходом, як географічним поняттям. Ми розділяємо їх з громадянами і громадянками усього світу. Щоб захистити ці цінності перед автократією і авторитаризмом, нам потрібна тотальна співпраця демократій, особливо поза межами Заходу у класичному розумінні.

Щоб це вдалося, мусимо проблеми Глобального Півдня зробити нашими проблемами, мусимо уникати подвійних стандартів і дотримати наші обіцянки цим країнам.

Занадто часто ми стверджували, що ми рівні, але насправді не діяли так, наче рівні. Нам потрібно це змінити хоча б тому, що багато країн Азії, Африки та Латинської Америки вже давно знаходяться в рівних умовах з нами за кількістю населення та економічною потужністю. Усвідомлюючи це, нещодавно я запросив своїх колег з Індії, Південної Африки, Індонезії, Сенегалу та Аргентини на саміт G7 у Німеччині. Ми намагаємося разом з ними та багатьма іншими демократіями знайти розв’язок проблем нашого часу: продовольчої кризи, зміни клімату та пандемії. У всіх цих сферах ми досягли відчутного прогресу на саміті G7. Цей прогрес породжує довіру, в тому числі до нашої країни.

Ми можемо спиратися на це, якщо Німеччина візьме на себе відповідальність за Європу та відповідальність у світі в ці важкі часи. Це може означати лише: спільно вести та об’єднувати – розробляючи разом з іншими рішення, відмовляючись діяти поодинці. Поєднуючи як країна в центрі Європи, як країна, що лежала по обидва боки залізної завіси – Схід і Захід, Північ і Південь.

Путінська пропаганда проголошує, що Німеччина і вся Європа завмерли у власному  самовдоволенні і більше не в змозі захистити свої цінності. Ще донедавна такої ж думки були деякі спостерігачі в нашій країні. В останні місяці ми пережили іншу, нову реальність.

ЄС привабливий, як ніколи, відкривається для нових членів і одночасно реформуватиметься. НАТО рідко коли було настільки життєздатним, а, приймаючи Швецію та Фінляндію, збільшиться на двох сильних приятелів. У всьому світі демократичні країни взаємно зближуються, формуються нові союзи.

Також і Німеччина змінюється перед лицем кризи, зумовленої війною в Україні. Вона показує дам, яку цінність мають демократія та свобода і що їх варто захищати. Це визволяє нові сили. Сили, які будуть нам потрібні протягом  найближчих місяців. Сили, які дозволять нам спільно творити майбутнє. Сили, які живуть у нашій країні, тобто у реальності. 

Текст опубліковано у виданні "Frankfurter Allgemeine Zeitung"