Між Малоросією та анти-Росією: як нам збудувати Україну?

І сьогодні, як ніколи, слід вгамувати емоції, стишити бажання помститися, з одного боку, і зловтіху, з іншого, – і згадати стару євангельську істину: царство, що розділилося в собі, не встоїть…

Фаріон вочевидь щиро та пасіонарно символізувала правий екстрим в українській політиці. І саме скромна політична вага (до 10%) її радикального імперативу: "Всі, хто не говорить українською і не глорифікує Бандеру, – вороги України", – була найкращим свідченням, що в України добрий імунітет проти праворадикальної політики. Підле вбивство політикині, вірогідно, цей імунітет підважить.

І це знову актуалізує питання про те, за що, за яку Україну ми воюємо.

Очевидно, що війна з Росією триває за субʼєктність, за право самим обирати свою долю. Але навіть посеред цієї страшної війни слід задумуватись, чому наша доля така кривава і трагічна? Як нам в майбутньому скерувати свою енергію та ресурси на творення, а не вічний опір орді на фронтирі європейської цивілізації? Як нам в майбутньому уникнути чергової руїни, в яку Україна занурюється тут і зараз?

Читайте також: Стріляли в українство. В усіх нас

Моя відповідь – ми мусимо примудритися пройти між Сциллою Малоросії, яка поступово розчиняється в Росії, та Харибдою анти-Росії, яка витрачає всю свою енергію та ресурси, і раз у раз надривається у перманентному герці з ордою. Я розумію, що це майже нездійсненне надзавдання, але наголос роблю саме на слові "майже".

Вибудувати Україну, яка не буде ані Малоросією, ані анти-Росією, – наше надзавдання, яке дозволить вирватись із трагічного кола: визвольні змагання – радикалізація – війна – руїна – Малоросія – "русскій мір".

Аби перетворити Україну на територію процвітання, потрібен тривалий мир. Це головна, але недостатня передумова. Друга – самодостатність українського дискурсу. Наскільки самодостатність загалом можлива в сучасному світі. Український дискурс має бути українським та європейським, а не антиросійським. І звичайно не малоросійським також. Бо й анти-, і мало- є вторинними щодо оригіналу.

Бути щитом Європи, напевно, почесна, але малоперспективна роль. Бо саме в щит постійно летять ворожі списи. Прикордонні фортеці не дуже придатні до творчості та творення свого світу.

Читайте також: Убивство Фаріон: наша єдність — це найкраща помста

Війна завжди спонукає до переосмислення минулого. Цю війну ми, звичайно, мусимо довоювати так, аби вийти з неї самостійними та субʼєктними. Гідно вийти.

Але вже зараз слід шукати та дискутувати обриси повоєнної України. В пантеоні якої будуть не тільки герої Ірини Фаріон (і, можливо, сама вона), а й Сковорода, Шептицький, Вернадський, Скоропадський та навіть Пауль Целан. України, яка не буде ані анти-Росією, ані Малоросією…

Джерело

Про автора. Геннадій Друзенко, голова Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, громадський діяч

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.