Складнощі делегування. Коротко про дві управлінські моделі

На жаль, це просто лише сказати.

Річ у тім, що делегування повноважень — набагато, на порядки складніша управлінська модель, ніж звичне для нинішніх очільників держави управління шляхом делегування довіри.

Довіра — це "карт-бланш": допоки я тобі довіряю, роби що хочеш і як хочеш, але не втрать моєї довіри. Ця модель принципово не піддається аналізу, а також раціональній оцінці результатів праці.

Варто додати, що ця модель властива всім автократичним режимам, включно з СРСР ("Наш товарищ Берия / вышел из доверия...").

Натомість для делегування повноважень потрібно чітко виписати ці повноваження, а також — увага! - подбати про те, щоби повноваження всіх тих, кому ви їх делегуєте, не конфліктували між собою і складалися в єдину систему. Це надзвичайно копітка і складна інтелектуальна праця навіть на рівні окремої компанії, не кажучи вже про державний апарат.

Якщо людина до такої управлінської моделі інтелектуально не готова, але вже опинилася на керівній посаді, силувати її до переходу на цю модель марно. І навіть якби це вдалося, результати будуть плачевними: зі складнішою моделлю управління вона даватиме собі раду ще набагато гірше, ніж зі знайомою їй простішою моделлю.

На додачу, делегування повноважень автоматично вимикає керування "в ручному режимі": тепер ваш підлеглий підзвітний вам лише в межах тих повноважень, які ви йому чітко делегували. Для людини, звиклої "делегувати довіру", це означає, що система фактично стає "некерованою".

Читайте також: Аморальна політика завжди історично програє

Тому від нинішніх очільників держави дочекатися переходу на модель делегування повноважень приблизно стільки ж шансів, як дочекатися снігу в Києві у серпні.

Але найбільша проблема в тому, що в демократичній державі джерелом влади реально є виборці — принаймні допоки вибори проходять за достатньо чесними правилами.

А виборці не можуть делегувати повноваження — для цього вони всі поголівно мали б стати експертами з державного управління. Вони можуть делегувати лише довіру.

Тому секрет успіху демократичного правління полягає в тому, щоби початково делегувати довіру... особам, компетентним далі вже делегувати повноваження.

І демократія тим стабільніша та успішніша, чим вищим є рівень, на якому відбувається цей перехід від делегування довіри до делегування повноважень.

Читайте також: Наївність виборців приводить до влади некомпетентних

На жаль, із цим у нас хронічні проблеми.

Я бачу, як цей перехід до делегування повноважень відбувається максимум на рівні керівників окремих відомств. Він не відбувається вище — тобто на рівні призначення цих керівників. А також, звісно, не відбувається у владних кабінетах на Банковій (де зараз мають "завоювати довіру" кандидати на посади навіть не міністра, а кожного заступника міністра).

Хоча в ідеалі цей перехід мав би відбуватися вже на рівні президента, прем'єр-міністра і парламенту як єдиного органу — бо саме у цьому трикутнику відбувається формування Кабінету міністрів.

Ось до цього і треба крок за кроком рухатися... наскільки на це спроможні українські виборці.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.