Аморальна політика завжди історично програє

Найкращим відомим мені проясненням цього питання є книжка Райнхолда Нібура "Моральна людина й аморальне суспільство: дослідження етики та політики" (Moral Man and Immoral Society: A Study in Ethics and Politics) - на превеликий жаль, досі не перекладена українською мовою.

Нібур докладно показує, що людські спільноти можуть бути аморальними у такий спосіб, у який не може бути аморальною окрема людина. А також показує, що політичні відносини незвідні до етичних. Але це не означає, що між тими й тими є глуха стіна, так, що там, де є політика, немає етики, і навпаки.

Читайте також: Осад від чайних ложечок, або Чому Ізраїль у фаворі Заходу

Насправді в політиці, у тому числі міжнародній, завжди присутня етика. Але:

1. Не завжди зі знаком "плюс" (а втім, порушення етичних норм також можна констатувати лише там, де ці норми дотичні).
2. Далеко не завжди як вирішальний чинник (хоча це також трапляється).
3. Перебуває під постійним тиском з боку політичного (граничний приклад: посилати індивідів на смерть є порушенням засад етики, але на війні це доводиться робити заради виживання спільноти), але й сама тисне у відповідь — через що найбільш аморальна політика завжди історично програє (як програв фашизм), чи принаймні досі завжди історично програвала.

Мораль: розмірковуючи про стосунки етичного і політичного, старайтеся не впадати у макіавеллізм. Бо від того, що ви у своєму уявленні поставите всіх політиків "потойбіч добра і зла" (як це першим зробив саме Макіавеллі), ваше розуміння політики стане недостатньо реалістичним рівно настільки, наскільки воно стане надмірно цинічним. А отже, ви програєте водночас і етично, і епістемологічно. І не виграєте натомість геть нічого.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.