США дали грошей! Що робити, аби не чекати допомоги по пів року?

Однак варто поговорити, що робити надалі аби не чекати нових пакетів допомог так довго, розплачуючись за це життям дітей через виснажене ППО та штурмами росіян на фронті в стилі Авдіївки, бо бракувало артилерійських снарядів

Лідер республіканської меншості в Сенаті Мітч Макконнелл на пресконференції після голосування добре окреслив причини нерішучості Заходу. Це досвідчений політик іще "рейганівського" періоду. І те, що цей видатний діяч іде на політичну пенсію в силу поважного віку та стану здоровʼя — є втратою не лише для Республіканської партії, а й для здорового глузду американської політики.

Макконнелл визнав, що основна складність допомоги для України була від республіканців. Якщо чіткіше — на певному етапі питання підтримки України стало внутрішнім електоральним питанням, десь у кошику з мексиканськими мігрантами та коливанням цін на бензин.

Доходило до абсурду, коли сенатор-республіканець штату Огайо Джей Ді Венс публічно закликав припинити допомогу Україні й просто віддати державі-агресору РФ окуповані території. За іронією долі — серед виборців Ді Венса була велика частка українських діаспорян. І це добрий урок для нашої влади — чому важливо працювати з етнічними українцями.

Є ще резонансний кейс конгресвумен Вікторії Спартц. Після скандальних правок до пакета щодо української допомоги й спільних фото з колегою Марджорі Тейлор-Грін, вона максимально демонізована українцями, які вважають її зрадницею, що не хоче захищати наші інтереси.

Однак, варто нагадати, що свого часу вона була першою американською політикинею, яка після повномасштабного вторгнення публічно заявила про геноцид українського народу, вимагала передачі ATACAMS та приїздила шість разів на передову тоді, коли більшість світових політиків боялась це зробити.

Далі у неї трапився особистий конфлікт із керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком, і взаємна гризня вийшла з берегів та почала шкодити українським інтересам.

Кейс Вікторії Спартц — це попереджувальний сигнал про те, як політики українського походження інших держав будуть захищати свій інтерес, інтерес своєї партії та партійного боса. Нас чекає це явище в шалених масштабах, коли тисячі українців у країнах ЄС вирішать зайнятись політичною діяльністю та увіллються в лави різних партій. Це будуть німецькі, італійські, чеські та польські політики, які творитимуть за інтерес місцевого населення і партій ПіС, die Linke, AfD та інших. Тому краще зараз зберігати конструктивні стосунки з активними людьми українського походження, а не вирощувати з них нових ворогів. Тим паче, що у тої ж Спартц є великі шанси виграти свої нові вибори до Конгресу, а отже, з нею варто шукати діалог через дипломатичні звʼязки.

Ще один фактор — робота через християнські звʼязки з церквами США. Про це багато говорили від початку повномасштабного вторгнення. Банкова тривалий час відкидала ідею роботи на горизонтальних звʼязках. Але є очевидні речі: у США близько 140 мільйонів християн, які ходять щонеділі до церкви і дуже часто саме на основі своїх цінностей ухвалюють рішення про підтримку того чи іншого питання.

Коли конгресменка-трампістка із Джорджії Марджорі Тецлор-Грін цілком серйозно заявляє, що українці — "нацисти", а "Росія захищає християнство краще, ніж українці". Це, безумовно, ознака того, що американці мають свою Марʼяну Безуглу. Але це ще й гучний дзвіночок, що в офіційних делегаціях бракує військових капеланів, пасторів та священників ПЦУ, які можуть власним прикладом розказати, як Росія катує і вбиває людей та влаштовує катівні у храмах.

Або ж виборцям цієї жінки у штаті Джорджія, які ходять щонеділі до церкви, варто було б особисто познайомитися з родичами тих, кого окупанти вбивали в Бучі й закопували у братську могилу під стінами місцевої церкви ПЦУ.

Також незле б було почути, як патріарх Кіріл благословляє Росгвардію на вбивство українців. А потім російські ракети та артилерія летять прямо в церкви. На християнські свята — аби потім не лізли в горло ані паска, ані кутя.

Між голосуваннями в Конгресі та Сенаті видання New York Times видало статтю, чому Майкл Джонсон сказав "так" допомозі Україні.

Авторка статті зобразила портрет чутливого християнського політика, який наче мудрий Соломон прийняв виважене рішення.

Багатьох здивував шмат, де описується, як перед остаточним розв'язанням питання він "молився навколішки".

"Він неодноразово зустрічався з широкими фракціями республіканців як у мінливих, так і в темно-червоних округах і розглядав ставлення їхніх виборців до фінансування України. Він думав про свого сина, який восени збирається вступати до Військово-морської  академії США", — пише газета.

Що тут цікавого?

Як типовий топполітик — спікер Джонсон залежить від свого рейтингу і тому довго міряв, які різні фокус-групи його партії сприймають пакет допомоги для українців. Робота на низинному рівні могла б покращити пізнання цих людей про Україну та війну, але, на жаль, дуже часто наші політичні еліти вважають, що далі Нью-Йорка та Вашингтона Америки не існує. Або там одні трампісти та реднеки, які їздять на допотопних дідових пікапах, і вони не мають впливу на політику.

Далі цитата про "молився навколішки про керівництво". Джонсон зробив карʼєру як адвокат, який представляв на судах християнських клієнтів. Він є християнським подкастером і представляє Південну баптистську конвенцію, яка обʼєднує понад 13 мільйонів вірян. Цікаво, чи багато наших капеланів, пасторів були направлені за ці два роки в Нешвілл, де якраз штаб-квартира цієї організації. Штат Теннессі — республіканський штат, де всі республіканці та конгресмени якраз від цієї партії.

Майк Джонсон аж бігом побіг робити фото з одеситом Сергієм Гайдарджи, який втратив дружину і сина через російські удари 2 березня. Чому ця родина євангелістів не була нашим делегатом до того, коли була в повному складі й жива? Можливо, так би містер Джонсон швидше ставив на голосування український пакет та ставав на "правильний бік історії".

Зі своїх джерел знаю, що до пана Зеленського та його команди нарешті дійшло розуміння, чому так важлива робота з релігійними штатами. І що сценки з походів до церков у культових серіалах — це не комедія, а звичний стиль життя пересічних американців.

Ми мало говорили про українські потреби не лише з республіканцями, а й з демократами, яких чомусь в Україні заведено вважати безгрішними адвокатами України.

Знову зацитую Мітча Макконнелла із його пресконференції:  "Адміністрація Байдена несе відповідальність за те, що була надто полохливою в кожному зі своїх рішень. Пам'ятаю, як попередня адміністрація [Трампа], і перед нею [Обами] говорили: нам потрібно відправити українцям сухпайки. Серйозно? Вони багато років просили справжню військову допомогу. Я особисто виступав за це в дебатах із попередніми двома адміністраціями, і з цією. Нинішній президент надто турбувався, щоб не злити росіян, у яких уже були війська на кордоні. Цілком очевидно, що вони там були не для навчань", — сказав досвідчений політик.

Ми справді купались у крові, бо мали імідж держави, якій комфортно жити з Росією. І де в принципі не було до недавнього часу чітких кордонів до самоідентифікації. Тому належним чином допомагати Україні не вважалось чимсь базовим.

І на фінал Мітч Макконнел зумів донести американцям просту і зрозумілу річ, чому Україні варто допомагати. "Допомога Україні якоюсь мірою врятувала нас. Вона допомогла наростити нашу промислову базу і створила безліч робочих місць", — заявив сенатор від штату Кентуккі.

Українці можуть сердитися на американських політиків, звинувачувати їх, говорити, що вони занадто заангажовані. Однак у нас є час поглянути на цю піврічну історію і зробити домашнє завдання. Бо ж пересічний американець має асоціювати нас із собою: що ми не злидні, не ледарі. І саме ми колиска християнства, яку Росія хоче вбити, аби натягнути на себе нашу історію та культуру.

Очевидно, нам треба перестати гратися в емоційний "канселінг" кожного політика, який нам не подобається на Заході. І подумати, чи є способи переконати його попрацювати для України. З вигодою для обох.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.