У Грузії два президенти

Парадоксальним є той факт, що сам Кавелашвілі є представником не "Грузинської мрії", а партії "Сила народу", яка йшла до парламенту у єдиному блоці з "Мрією", однак незабаром оголосила, що переходить до опозиції. Очевидно, не для того, щоб імітувати плюралізм у грузинському парламенті, який був фактично похований після того, як всі справжні опозиційні партії відмовилися брати участь у роботі нового парламенту на знак протесту проти ймовірної фальсифікації результатів виборів влади. 

Навіщо ж Бідзіні Іванішвілі було висувати на посаду президента Грузії представника формально опозиційної партії? А саме з тією ж метою, з якою він взагалі й вирішив створити партію "Сила народу". Адже Михайло Кавалешвілі та інші його однодумці вийшли зі складу "Грузинської Мрії" на знак протесту проти надмірно прозахідної політики цієї партії. А самі вони якраз притримуються відверто антизахідних реваншистських політичних поглядів. 

І такий президент, та ще й абсолютно лояльний до Іванішвілі, має полегшити йому діалог з Москвою, а також продемонструвати заходи, що в разі, якщо західні політики не погодяться на продовження діалогу із Грузією на умовах Іванішвілі і його соратників, може відбутися значна зміна пріоритетів у грузинській політиці, що, як на мене, є абсолютним блефом з тієї самої причини, що Росія не збирається відмовлятися від окупації частини території Грузії й до такого діалогу з Грузією, який не буде принизливим для будь-якого керівництва цієї держави. 

І це той факт, який, очевидно, у своїй жадобі влади, не усвідомлює Бідзіна Іванішвілі. Також є важливим момент, коли Михаїл Кавальшвілі, очевидно, не буде сприйматися як легітимний президент Грузії величезною кількістю його власних співвітчизників. 

Питання навіть не в тому, що це перший за історією відновленої грузинської незалежності президент, якого не обирав народ, якого обирали за новою процедурою. Питання в тому, що нелегітимним нового президента Грузії вважає президентка Саломе Зурабішвілі, яка напередодні виборів нового очільника грузинської держави підкреслила, що не збирається залишати свою посаду до нових парламентських виборів і до того, як новий чесно обраний грузинський парламент не проведе легітимні вибори нового очільника грузинської держави. 

До речі, зовсім не тільки Саломе Зурабішвілі не визнає нового президента Грузії легітимним очільником держави: всі попередні президенти Грузії й Михеїл Саакашвілі, який продовжує знаходитися в ув'язненні, і Георгій Маргвелашвілі, який був спадкоємцем Саакашвілі на посаді президента грузинської держави, не визнають цих виборів і нового президента Грузії. 

Не визнають його президентом також представники опозиційних сил, які взагалі вважають, що парламент не є легітимним. Таким чином в Грузії будуть створені умови для фактичного двовладдя, а новій владі Грузії, сформованій після парламентських виборів, доведеться вдатися до нових репресій для того, щоб продемонструвати свою здатність керувати всіма процесами у житті держави й суспільства. 

Ну і, звичайно, величезне значення буде мати міжнародне визнання. Адже може скластися ситуація, коли новий президент Грузії, як людина обрана нелегітимним парламентом, виявиться у справжній міжнародній ізоляції. 

Захід буде продовжувати спілкуватися із президенткою Саломе Зурабішвілі, ще й маючи на увазі, що вона та її спадкоємець - це люди з різних політичних світів. У самій Грузії величезна кількість громадян не буде сприймати нового президента як реального очільника держави. А сама Саломе Зурабішвілі, навіть якщо влада буде намагатися її позбутися і, скажімо, закрити її дорогу в Грузії, буде багатьма власними співвітчизниками сприйматися як остання легітимна президентка Грузії, після правління якої відбулася узурпація влади. 

І таким чином Грузія увійде у багаторічну політичну кризу. Представники країн, які, як правило, орієнтуються на Росію, на такі проблеми не звертають ніякої уваги. Скажімо, очільнику Білорусі Олександру Лукашенку, який після виборів 2020 року остаточно перетворив свою країну на російський Бантустан, не дуже важливо, чи визнають його формально західні країни президентом Білорусі чи ні, тому що ніяких серйозних контактів із цивілізованим світом білоруський диктатор не мав і до виборів 2020 року, і тільки намагався налагоджувати ці контакти. Однак, звичайно, не так, щоб провести демократичні вибори й втратити владу на користь білоруського народу, якому Лукашенко з його бандою давно набридли. 

Але у Грузії абсолютно інша ситуація. За великим рахунком ця країна може виявитися в зовнішньополітичному глухому куті. Так, ясно, що з Кавелашвілі  будуть розмовляти керівники сусідніх держав: президент Азербайджану Ільхам Алієв або прем'єр-міністр Вірменії Ніколо Пашинян. Так, очевидно, що з інших політиків до Тбілісі можуть прибути прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан чи навіть президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, який сподівається, що внаслідок цих події Грузія остаточно перейде до турецької сфери політичного впливу, бо не знайде себе ані на Заході, ані на Сході. 

Але реальний розворот в бік Москви, попри очевидні політичні й цивілізаційні симпатії Кавелашвілі, Іванішвілі та інших діячів грузинської мрії неможливий саме тому, що сама Росія не сприймає Грузію як повноцінну незалежну державу і продовжує наполягати на своєму праві фактично окупувати Грузинські автономії та визнавати їхню незалежність. 

І сьогодні російські керівники говорять, що можливий тільки діалог трьох незалежних держав: Грузії, Абхазії й Південної Осетії, що, звичайно, може бути досить серйозною проблемою для керівництва "Грузинської мрії". Так що, навіщо заради збереження абсолютної влади Бідзіні Іванішвілі та його соратникам заганяти себе в глухий кут, це серйозне питання. Однак те, що вихід з грузинської кризи не буде простим ані для чинної влади, ані для опозиції, ані для Заходу, теж стає зрозумілим, як і той факт, що навіть вибори нового президента Грузії не наближають, а скоріше створюють нові проблеми для реального виходу з цієї кризи.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.