Умови наляканого Путіна

Однак, що пропонує Путін? Насамперед він бажає, щоб українські війська залишили територію Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей до адміністративних кордонів цих областей у складі України. З точки зору Путіна, абсолютно легітимним є його рішення щодо не тільки окупації, але й анексії територій сусідньої держави, і ця держава має погодитися з тим, що вона не може контролювати не тільки ті території, на яких зараз знаходяться окупаційні війська, але й ті, які залишились під контролем законної влади після початку російської окупації.

Путін також вважає, що Україна має оголосити про свій нейтральний статус, неприєднання до НАТО, західні країни мають скасувати санкції проти РФ. Ну і, звичайно, має відбутися та сама демілітаризація й денацифікація України, про яку він говорить ще з 2022 року, ніколи, утім, не конкретизуючи сутності кожного з термінів.

Путін і його пропагандисти навіть не приховують, що не очікують, що з їхніми пропозиціями погоджуються. Ба більше, Путін навіть не приховує, навіщо йому потрібні окуповані території України на півдні нашої держави. Він підкреслює, що був готовий погодитися на суверенітет України над Херсонською, Запорізькою областями нашої країни, якби йому дозволили зберегти сухопутний коридор в окупований і анексований Крим. Тобто фактично він визнає, що точка зору Херсонської, Запорізької областей, на території яких було проведено черговий облудний референдум, не має для нього ніякого значення. Що території цих областей виключно є суходолом до Криму. А сам Крим виключно є плацдармом для подальших наступів на Україну і дестабілізації ситуації в Чорному морі. Ось і все повернення до рідної гавані, про яке так полюбляли говорити путінські пропагандисти ще в далекому тепер уже 2014 році.

Звісно, окрім завдання удати, що Росія миролюбна держава і готова до перемовин, є й інше завдання, яке, можливо, не так простежується за всіма цими бундючними промовами Путіна й тим, що після них російські пропагандисти починають лякати, що якщо з цими пропозиціями російського очільника не погодяться, тоді будуть окупувати і Харків, і Одесу, і у РФ розв’язані будуть руки – так, ніби зараз ці руки в агресора хтось намагався зв’язати.

Мені здається, що найкращий спосіб зав’язати руки Росії - це не домовлятися з нею, а знищити якомога більше російської військової техніки, російських військових заводів, російських військовослужбовців на території самої Росії. Тобто вирвати у хижака зуби так, щоб він умивався кров’ю. Але сам факт того, що Путін намагається сигналізувати Заходу, що він готовий задовольнитися тією територією, яку він уже окупував, і не претендуватиме надалі на всю іншу територію України, і це буде не призупинення конфлікту, а його остаточне завершення, говорить, що ми на правильному шляху з погляду тиску на бандитське керівництво РФ та на хворе на шовіністичний вірус населення цієї самої федерації, яке готове на будь-які жертви заради відновлення своєї скоморошної імперії.

Тобто все ж таки є певний рівень побоювань і жертв, де відвага росіян закінчується й поступається звичайному кримінальному інстинкту. Залиште нам хоча б те, що ми вже вкрали, щоб ми зупинились і надалі не продовжували воєнні дії, надалі не займалися грабіжництвом і свавіллям, тому що в нас може не вистачити на це наших кримінальних, бандитських сил.

Такі пропозиції зазвичай виникають саме після того, як у Кремлі принаймні починають усвідомлювати обмеженість власних ресурсів для подальших бойових дій. Коли шукають можливості вийти з війни принаймні зараз, зберігаючи своє зловісне обличчя якщо не перед власними співвітчизниками, яких Путін взагалі за людей не вважає, так принаймні через бажання зберегти обличчя перед елітами, які можуть вирішити, що цей цар вже не здатний виконувати їхні забаганки й можна вже десь подумати про нового, який очолить Росію після несподіваного інфаркту попередника. Так, як вони завжди розв'язували питання влади, коли усвідомлювали, що господар держави з’їхав з розуму. І ось саме цього може побоюватися Путін у наступні роки російсько-української війни.

І от тому зараз Путін намагається вийти з ситуації з найменшими втратами. А що це насправді означає? Ми прекрасно розуміємо, що ніхто ані в Україні, ані тим більш в цивілізованому світі ніколи не погодиться з переглядом самих норм міжнародного права. Я уявляю собі західних політиків, і не тільки західних, які будуть пропонувати перемир’я на лінії зіткнення. Однак погодитись із тим, що Росія має право на українські території по їхніх адміністративних кордонах - це фактично відкрити таку скриньку Пандори, яку вже ніхто ніколи в ХХІ сторіччі не закриє. Це схвалити право однієї держави привласнювати собі території іншої за допомогою сили та ще й легітимізувати це свавілля. Значить, потрібно й надалі діяти по знищенню російського військового й економічного потенціалу. Бити по російських об’єктах на території РФ. Значить, потрібно запроваджувати нові й нові економічні санкції на території Росії, які мають призвести до дегенерації економіки і тотальної бідності населення РФ. Значить, потрібно створювати для російської еліти такі умови, які переконають їх, що вони ніколи вже не повернуться до нормального життя. Значить, потрібно позбавляти їх сподівання, що вони зможуть закінчити війну на своїх умовах. Значить, потрібно переконувати їх в тому, що вони слабші за Захід і мають знати своє місце у цивілізації на наступні десятиріччя. І можуть повернутися до співпраці з нормальними людьми тільки тоді, коли одужають.

Ці бандити розуміють тільки силу та жорсткий тиск. Ніяких перемовин реальних вони не бажають. А те, що вони вже фактично визначають певні поступки для таких перемовин, говорить, що банда налякана. Коли банда налякана, її потрібно лякати далі.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.