Від китайського "мирного плану" до угорського

Про Орбана слід поговорити, бо його вже стало багато. Він набрав політичної ваги і, з одного боку, —  найдовіреніша особа кремлівського диктатора в Європі… з іншого — найвірніший європейський адепт Трампа. Лише цього року він бачився і розмовляв із Трампом декілька разів поспіль, після чого — телефонував до Кремля.  А ще Орбан днями несподівано завітав до президента Туреччини Ердогана, свого колеги по НАТО, який (як і Орбан) також любить інколи грати "за протилежну команду".

Про мету отієї човникової дипломатії прохопився сам Орбан,  запропонувавши "різдвяне перемирʼя"... Перемирʼя без будь-яких гарантій безпеки для України та подальших контурів розвитку ситуації. Фактично йдеться про примітивне замороження війни по лінії фронту, — це путінська ідея, перефарбована на угорський лад.

Читайте також: "Найкращий" поганий план миру

Орбан, по суті, намагається перепакувати кремлівський "мирний план" в нову обгортку, в якій її можна підсунути решті Європи. В основі логіки — путінський ботокс і традиційні російські скрєпи головного мозку: позбавити Україну військової та фінансової підтримки, а потім натягнути Києву на голову ультиматум капітуляції.

Та чи такого плану капітуляції очікує майбутній очільник Білого Дому? З його публічних заяв можна зрозуміти, що він прагне укласти вигідну для себе угоду щодо України. Йдеться про оборудку, яку з радістю підтримають більшість видимих і залаштункових її учасників.

Саме тому команда Трампа не озвучує контурів майбутньої домовленості, і не генерує власних ініціатив, натомість моніторить контроверсійні побажання зацікавлених гравців: від Києва до Москви, від Брюсселя до Пекіна, і, як це не дивно — від Будапешта до Анкари. Важливими є не раціональність чи справедливість пропозицій, а політична вага її носія.

У цьому контексті човникова дипломатія угорського премʼєра виглядає як підміна понять: він збирає пул держав, здатних змінити колективну думку Брюсселя і, зрештою — натиснути на Україну. "Взаємовигідність", так би мовити, навпаки.

Читайте також: Як Путін потрапив у пастку вічної війни

Орбан блефує, і його ініціатива стане настільки вагомою в очах Трампа, наскільки слабкою буде позиція Старого Світу, значна частина якого залишається на боці Києва, але здебільшого поводить пасивну політику. Саме після "зважування" позицій прокремлівських, і прозахідних сил і наповнюватимуться конкретним змістом слова нового-старого американського президента про те, що "єдиний спосіб добитися угоди — не кидати Україну". 

Хочеться вірити, що Трамп затямив уроки першого президентства, коли його адміністрація уклала договір з талібами про припинення вогню і політичне порозуміння офіційного уряду й "Талібану". Однак бойовики використали цей "мирний план" як сходинку для захоплення влади в країні. Те ж саме може повторитися в разі "орбанізації" Трампа:  раптове припинення фінансування України не призведе до миру, а радше навпаки — стимулюватиме російську агресію.

Джерело

Про автора. Орест Сохар, журналіст, шеф-редактор Obozrevatel

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.