Як християни впорядкували час

Хоча той  проживав   у Римі й називав себе Діонісій Малий (бл. 475 — 550 рр. ), і невідомо яким було його скіфське ім’я. Правда, він помилився на чотири роки, але ж  не переписувати через таку дрібницю всю світову історію! 

Для Європи дуже важливо було мати не лише спільний простір, а й спільний час. Хоча православні ще дуже довго пручалися, не приймаючи нового літочислення,  а відтак   не могли йти в ногу з західною християнською цивілізацією. Наші літописи вели лік часу від сотворіння світу.

Вклад ченців у розвиток сучасної західної цивілізації — неоціненний. Їхня самодисципліна, ритм життя  допомогли здолати хаос суспільного, економічного і повсякденного життя. 

Доба в монастирі була поділена на частини: молитви, праця, відпочинок. Щоби спростити собі життя, ченці використали дзвони, а оскільки вони були гучні, то їх чули й в селах, і в містах. Люди прокидались, рахували удари, і їм було так легше домовитись про зустріч чи спільну працю, вирушити у подорож. 

Фізична праця в монастирях  і ставлення до неї з повагою самих ченців змінила й мирян, підвищила соціальний статус селян, ремісників. Праця стала почесним обов’язком кожної людини дорослого віку.  При імператорі Карлові Великому, який накреслив перші контури європейської спільноти, було встановлено день відпочинку – неділю. Бог відпочивав на сьомий день і людина повинна відпочивати також. Виняток робили тільки у жнива для селян. Їм дозволяли працювати в полі. У XXI столітті все так само.

Читайте також: Щось спокійне, але не заспокійливе

У Західній Вестфалії  цього року я бачила живу традицію Середньовіччя. Був серпень, неділя. До монастиря Мьоленбек, заснованому ще у 9 ст. від Різдва Христового, стікались  мандрівники з довколишніх міст, на автівках та роверах. Вони відвідували храм і гарно проводили час, втішаючись відпочинком на свіжому повітрі. Неподалік на лугах паслись коні, корови. Господарство в монастирі було просто зразкове, як і тисячу років тому. А на полях безупинно гуділи фермерські комбайни. Проте жодних робіт на будовах не велося. 

Мало хто знає, що ми живемо досі згідно з традицією християнства. Тому що вона раціональна. Якщо навіть Творець  стомився на сьомий день, то що вже казати про звичайних смертних. 

У нас в Галичині все так, як у далекій Вестфалії чи Баварії. Вдома у неділю —  тиша, активний відпочинок — на вулиці чи на природі. Мені й досі доводиться розповідати знайомим зі Сходу чи Центру України, що попри те, що я мешкаю в багатоквартирному будинку, маю стовідсоткову гарантію, що ніхто не порушить у неділю мій відпочинок: ні перфоратори, ні болгарки, ні завивання порохотяга чи пральної машини. І це не тому, що ми "побожні" (а значить темні й забобонні), просто шануємо право сусідів на тишу вихідного чи святкового дня.І  дбаємо про свій власний відпочинок.

Читайте також: Гірський виноград

Діонісій Малий, що повною мірою заслуговує на статус святого, створив сонячний календар. Правда, з початком Нового року довго не складалося. Логічніше було, аби Новий рік почався з Різдва Христового, бо це день, коли світловий день починає збільшуватися. Але були пропозиції прив’язати новоріччя до Благовіщення і навіть рухомого свята — Пасхи. Позаяк світські календарі почали з’являтися лише у 17 ст., то кожен день року був присвячений якомусь святому. І охрещуючи дитину, священник давав їй ім’я відповідного святого. Це було зручно, бо батьки пам’ятали, що Михайло вродився на Михайла, а Василь  — на Василя. Звісно, деякі святі мали незручні імена, і тоді  немовлят називали по-іншому, але пам’ятали, що дитина вродилась перед Спасом чи через три дні після Благовіщення, а при потребі священник міг зазирнути у Метричну книгу. 

З часом влада церкви слабшала, віра занепадала, монастирі зійшли нанівець, і  ми користуємось революційними здобутками християн, не пов’язуючи їх з християнством. Тому що так нам зручно, тому що це раціонально, а Діонісій Малий був чудовим математиком і астрономом. 

... От тобі й дика Скіфія.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.