Попередження владі від соціологів

Приводом для публікації стала панічна реакція влади на липневе опитування громадської думки із запитанням, чи президент України несе персональну відповідальність за корупцію в уряді та військових адміністраціях. 

Аж 78% українців відповіло "так", протилежної думки було лише 18% респондентів. Для Володимира Зеленського, який все ще вірить у загальнонаціональну любов до себе, це напевно було потрясіння. 

Відчувши "панський настрій", провладні спікери жорстко і цинічно атакували соціологів. 

Влада має бути вдячна соціологам   

Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров назвав опитування "дуже дивним" та  "схожим на цілеспрямовану атаку". Голова президентської фракції "Слуга народу" Давид Арахамія розцінив дослідження маніпулятивним. Звістку про "замовний характер опитування (з боку американців)" понесли у світ також менш відомі "слуги".

Соціологам ("Демініцативи" і КМІС) увірвався терпець. Це стандартне - офіційно роз’яснили - запитання з огляду на конституційні повноваження глави держави, які додатково посилені на період воєнного стану. І соціологи стократ праві. 
Кожний, хто хоч трохи знає методологію роботи соціологічних компаній, визнає запитання професійним і коректним. Щобільше, влада мала б бути вдячна соціологам за те, що "міряють температуру" настроїв у суспільстві в її власних інтересах. Адже цього літа українці майже щодня дізнавалися про корупційні скандали за участю депутатів, чиновників і керівників військкоматів, а також у Міністерстві оборони та військових адміністраціях.

Народ почав ремствувати, що "крадуть більше, ніж до війни", і "наші хлопці гинуть, а ці наживаються на війні".     

У такій ситуації розуміння того, чи в очах суспільства президент, він же Верховний головнокомандувач, персонально відповідальний за ці скандали, оберігає владу в державі від грубих помилок, які можуть зруйнувати національну єдність. А вона важлива для нас, так само як героїзм воїнів і професійність ЗСУ. 

Замість подяки соціологи почули образи, які не гідні демократичної влади у демократичній країні. 

Дві стратегічні цілі України   

У своїй статті Петро Бурковський на пальцях показав Зеленському та його "слугам" наслідки такої політики для держави. Акцентував на двох проблемах: закритті монобільшістю електронних декларацій депутатів ще на рік (президент під тиском громадськості був змушений це ветувати) і намаганні провести президентські та парламентські вибори під час війни. І попередив, що влада веде країну до нового Майдану і поразки у війні. 

Бурковський цитував одного зі "слуг", для якого відкриття електронних декларацій - це вимога начебто "частини суспільства", а не всіх українців. Відзначу, що саме в такий самий спосіб у листопаді-грудні 2004 року заспокоювала себе Партія регіонів, коли суспільний протест вже вчувався в повітрі. 

Ще жорсткіше прозвучало попередження Бурковського про виборчу кампанію під час війни: "будь-хто, хто штовхає президента і його партію до виборів до моменту досягнення цілей нашої війни за незалежність, працює на поразку української держави!"

На його думку, перед Україною стоять дві цілі: "стратегічна ізоляція Криму і знищення Чорноморського флоту, що позбавляє Кремль мотивів триматися за Крим і ставить під загрозу експортні потоки Росії в Чорному морі" та "створення умов, коли продовження війни на території України збільшує ймовірність втрати керованості в самій Росії".

Проженуть і засудять  

Читаючи статтю директора "Демініціатив", я відзначив, що розмови про проведення виборів точаться вже понад рік. 
Тільки росіяни втекли з-під Києва і півночі країни та зазнали нищівної поразки під Ізюмом і Лиманом, як у владних кабінетах почалися передвиборча біганина. Кулуари Верховної ради аж кишіли від пліток і передбачень зміщення генерала Валерія Залужного з посади, бо він став популярнішим "за самого президента". 

Настрої в армії та суспільстві, а також дружні поради союзників збили цей приплив гарячки. 

Потім були спекуляції про вибори навесні ц. р., проведення яких мала забезпечити система електронного голосування. Переконаний, що це – цілковитий абсурд у ситуації з активними бойовими діями, мільйонами внутрішніх переселенців і біженців за кордоном. 

Напередодні весняно-літнього наступу ЗСУ, під впливом ейфорії від постачання кількох десятків  "Леопардів" у владі заговорили про "перемогу до Дня Незалежності" і вибори президента навесні 2024 року, тобто у конституційний термін. Більш притомні представники влади попереджали, що це нереально, бо наступ не буде легким і коротким, а проведення виборів без військових з "нуля" ніхто не допустить.        

Петро Бурковський додав нових аргументів до цього списку, гранично чітко й точно пояснюючи, чому влада має займатися організацією оборони держави й нищити корупцію у своїх рядах. Бо коли цього не буде робити, тоді українці її знесуть і засудять за зраду.