Миротворча місія в Україні: фантазії Макрона чи дієвий сценарій для перемир’я. Пояснюємо

Президент Франції Еммануель Макрон планує винести на обговорення на саміті лідерів Європейського Союзу 18-19 грудня питання розміщення миротворчої місії в Україні. Ця ініціатива передбачає можливе розгортання європейських миротворців за умови припинення бойових дій і досягнення миру між Україною та Росією. Саміт також планує відвідати президент України Володимир Зеленський, щоб обговорити такий сценарій для отримання гарантій безпеки у разі досягнення перемир’я у війні з Росією, як цього хоче майбутній президент США.

Еспресо розповість про історію виникнення миротворчих місій, чому Франція зацікавлена й проявляє найбільше ініціативи, та чи очікувати розгортання сил миротворців в Україні. 

Від ідеї до реальності: історія виникнення миротворчих місій 

Війни між державами мають також психологічну основу конфлікту між двома людьми, які живуть у спільноті. В основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя, що загострюється між двома сторонами. Відповідно, коли це протистояння набуває великих розмахів, у "гру" часто вступає третя сторона, яка, в основному, займає нейтральну позицію, щоб досягти перемир’я між ворогуючими сторонами. Ефективність цієї третьої сторони залежить від того, чи визнають її легітимність та авторитет обидва учасники конфлікту. По суті, миротворці у міжнародних конфліктах пробують зайняти позицію цієї третьої сторони, щоб стати між ворожими сторонами і таким чином зупинити ескалацію і дійти до мирного порозуміння. 

Говорячи про сучасні реалії, ідея колективного втручання у конфлікти виникла після Першої світової війни з появою першої міждержавної організації, метою якої був розвиток співробітництва і безпеки між народами, тобто Ліги Націй (попередниці ООН). У 20-х та 30-х роках минулого століття Ліга Націй намагалася запобігати війнам шляхом дипломатії та санкцій, але, в тому числі через відсутність збройних механізмів, організація була слабкою та малодієвою. Попри те, контрольовані Лігою Націй Міжнародні сили в Саарі (1934–1935 роках) можуть бути чи не першим прикладом інтернаціональних сил зі спостереження за миром.

Після Другої світової війни, з утворенням Організації Об’єднаних Націй у 1945 році, було враховано негативний досвід діяльності Ліги Націй та закладено фундамент для проведення дієвих миротворчих операцій. Рішення про створення, склад, використання та фінансування миротворчих сил ООН приймаються Радою Безпеки ООН. А стратегічне керівництво здійснюється Військово-штабним комітетом. 

Перша офіційна така миротворча місія ООН, UNTSO (Організація спостереження за перемир'ям у Палестині), була створена в 1948 році для моніторингу перемир’я між Ізраїлем і його арабськими сусідами. Ця місія, яка діяла без збройного втручання, заклала основу подальших миротворчих операцій під егідою ООН. Потім схожа місія відбулася в 1949 році на кордоні Індії та Пакистану після індо-пакистанської війни 1947 року, щоб стежити за дотриманням перемир’я. Також класичними прикладами є дії міжнародних коаліцій у 1950-1953 роках із захисту Південної Кореї від агресії Північної Кореї, та у 1990-1991 роках із захисту Кувейту від агресії Іраку.

Загалом миротворці ООН взяли участь у 72 місіях по всьому світу, 12 з яких тривають і сьогодні. У 1988 році Миротворчі сили отримали Нобелівську премію миру.

Крім ООН, міжнародні миротворчі місії також застосовує і НАТО. Цим аспектом діяльності Альянс почав займатися лише після розпаду СРСР. Першою такою операцією НАТО стала участь у врегулюванні конфліктів у колишній Югославії, що позначило початок нової ери для Альянсу. Адже після того були місії в Афганістані, Іраку, Лівії, проти Сомалійських піратів тощо. 

Хоча місії НАТО відрізняються від миротворчих місій ООН, адже часто вони займають сторону конфлікту і спрямовані на досягнення безпеки, яка відповідає інтересам його членів. Тобто однією з ключових відмінностей є підхід – НАТО не завжди діє як нейтральна сторона, натомість ООН прагне підтримувати рівновіддаленість від усіх учасників конфлікту. 

Участь Франції в миротворчих місіях: чому французів найбільше в Африці

Франція завжди була однією з найактивніших країн у миротворчих операціях світу. Це зумовлено її історичним минулим, геополітичними інтересами та прагненням утвердити свій вплив у глобальній політиці. Як постійний член Ради Безпеки ООН, Франція відіграє ключову роль у розробці рішень щодо миротворчих місій, а також надає значні ресурси та військовий персонал для їхньої реалізації.

Миротворчі інтереси Французької Республіки довгий час були спрямовані на Африку, адже Франція свого часу мала одну з найбільших колоніальних імперій у світі, володіючи обширними територіями Африканського континенту. Багато країн, де Франція брала чи досі бере участь у миротворчих операціях, є її колишніми колоніями, як-от Малі, Чад, Центральноафриканська Республіка.

"Із завершенням колоніальної епохи, Франція продовжує вести зовнішню політику відповідно до своїх пріоритетів в регіоні та зберігає тут свою присутність, в тому числі і військову. У 1960-х роках французька сторона підписала таємні договори  з деякими африканськими державами, після здобуття ними незалежності. Домовленості стосувалися основних трьох напрямків, як торгівля, розвиток співробітництва і фінанси; дипломатів; військова сила. Франко-африканські домовленості дають французам домінуюче і привілейоване становище в франкомовних країнах Африки", - відзначає кандидатка політичних наук Наталія Малиновська у своїй статті "Роль Франції в миротворчих місіях та операціях ООН в арабо-мусульманському світі" (2015).

З 1962 по 1995 рік Франція здійснила військове втручання в африканських країнах 19 разів. У середині 90-х років минулого століття, Франція розташувала в Африці дев’ятитисячний військовий контингент. Однак не завжди їхня військова присутність мала позитивний ефект для врегулювання конфлікту, зокрема, під час геноциду в Руанді у 1994 році, французи не змогли запобігти вбивствам майже мільйона людей.

Станом на 2014-2015 роки Франція була третьою країною за ставкою внеску на операції по підтримці миру ООН, більшість яких проводилися в країнах Африки та на Близькому Сході. 

Однак останніми роками Франція почала переглядати свою політику співпраці з країнами Африки. Цьому посприяли військові перевороти та зміни урядів у країнах Сахелю. Нові режими висловлюють недовіру до французької присутності та шукають альтернативних партнерів (зокрема, цим пояснюється присутність колишніх "вагнерівців" у Малі). До того ж у багатьох країнах, які були колоніями Франції, серед населення відбулося зростання націоналістичних та антиколоніальних настроїв. Аналітики кажуть, що гасло "Франція, геть!" стало новим способом легітимізації політичної та військової влади у франкомовній Африці.

На тлі цього, у березні 2023 року президент Франції Емманюель Макрон оголосив про план скорочення французької військової присутності в країнах Центральної Африки, таких як Сенегал, Кот-д'Івуар та Габон, на 70%. Це рішення було частиною стратегії зменшення видимої присутності та переходу до більш гнучких форм співпраці, пише Le Mond.

Протягом останніх двох років Франція почала виводити свої війська також з Малі, Буркіна-Фасо та Нігер. А у грудні 2024 року Франція розпочала виведення своїх військ із Чаду. Перші військові літаки вже залишили столицю Нджамену. Це сталося після того, як Чад оголосив про припинення оборонної співпраці з Францією. У Чаді залишаються близько 1000 французьких військових, але умови їхнього подальшого перебування ще не визначені.

Наразі Франція адаптує свою стратегію в Африці, враховуючи політичні зміни та настрої в регіоні, прагнучи підтримувати стабільність через партнерство та співпрацю, а не через безпосередню військову присутність. Відповідно, тисячі французьких миротворців, які повернулися та досі повертаються з Африки, є тими військами, які президент Макрон планує використати в Україні, якщо буде досягнуто перемир’я та дозволене розміщення іноземних військ. 

Миротворці в Україні – ідея, якій вже майже 10 років 

Найперше треба сказати, що ідея розміщення миротворчих сил в Україні не є новою. Про це говорять від початку російської агресії в 2014 році. 

Ще 18 лютого 2015 року Рада національної безпеки і оборони підтримала звернення до ООН та ЄС стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки. У вересні 2017 року Україна, США, Франція та Німеччина готували спільну резолюцію про введення миротворчої місії. Здавалося, навіть диктатор Росії Путін також був зацікавлений в цьому рішенні.

Однак, як відзначає Armyinform, тоді не було згоди щодо ключового питання – місця, де саме ці миротворці мають діяти? Адже Росія хотіла їх бачити виключно на лінії розмежування, натомість Україна наполягала, що миротворці повинні діяти на всій території окупованого Донбасу, включно з неконтрольованою ділянкою кордону. Надалі Кремль почав змінювати риторику про мандат цих миротворців, тобто, чим вони мають займатися, і в підсумку ідея розчинилася, адже росіяни почали готувалися до повномасштабної війни. 

Коли російські солдати відкрито перетнули український кордон, світ забув про миротворців, ба більше, Захід почав одностайно говорити, що їхніх солдат в Україні не буде, бо це приведе до війни НАТО з РФ. Враховуючи, що Росія володіє тисячами ядерних боєголовок, західні країни дуже виразно намалювали цю червону лінію – допомагаємо зброєю, грошима, знаннями, але не солдатами. 

Однак "взяти Київ за три дні" окупантам не вийшло і вони поступово змінили тактику, адже війна стала йти на виснаження. Як Україна, так і Росія зазнають великих втрат, мова не лише про людський ресурс (за різними даними, понад мільйон солдатів постраждали), але також економічних збитків. Сотні мільярдів доларів, які пішли на підтримку війни, створюють діри недофінансування в інших галузях, що у підсумку може призвести до економічного колапсу. В Росії є майже безмежні поклади газу та нафти, які дозволяють Кремлю, затягнувши паски, продовжувати війну, натомість в України є грошова підтримка від найбагатших країн світу. 

З наближенням третього року протистояння, постає не лише питання, хто кого зможе перечекати в цій математиці втрат та витрат, якою є війна, але також виникає нове запитання – а чи не варто зупинитися на цьому, щоб, умовно кажучи, віддихатися? 

Чи реально, щоб французькі та інші миротворці опинилися в Україні: що кажуть високопосадовці

У Парижі 7.12.24 відбулась тристороння зустріч між Макроном, Трампом та Зеленським, Фото: Volodymyr Zelenskyy

Ідею про перемир’я, переговори та дипломатію активно просуває Дональд Трамп. Його неминучий прихід 20 січня в Білий дім вже змусив українську сторону змінити риторику щодо можливості переговорів з Росією, однак для Києва важливі гарантії безпеки, і миротворці – один з варіантів, однак пріоритет – вступ у НАТО, хоча американці не підтримують цього. 

Читайте також: Розділені, але не роз'єднані: чому Кіпр та Україна заговорили про вступ у НАТО без всіх своїх територій. Пояснюємо

Як відомо, США є найбільшим донором України, без підтримки Вашингтону українські сили не зможуть довго самостійно вести боротьбу (хіба інші партнери подвоять чи потроять свої зусилля, що сумнівно). Трамп ще під час передвиборчої кампанії казав, що Європа має більш активно долучитися до вирішення війни в Україні, а США не мають стільки грошей давати українцям. Тобто майбутня політика Вашингтону змушує лідерів Європи шукати альтеративні варіанти, бо всім зрозуміло, що з наступного року відбудуться зміни у цій війні. Тому європейські лідери роблять "домашню роботу" – готують нові плани, як продовжувати допомагати Україні. 

На тлі цього у дипломатичних колах знову виринув старий задум – ввести миротворців в Україну. Ініціативу в цьому питанні взяв президент Франції, який ще в лютому-березні цього року заінтригував Європу своїми заявами про те, що не виключає направлення західних військ в Україну. Тоді Макрон намагався запровадити новий підхід у стосунках з Росією – стратегічну невизначеність, щоб бути на крок попереду Кремля, який не знав би чого очікувати від союзників України. Президент Франції також казав, що питання про відправлення західних військ в Україну само собою постане, якщо Росія прорве українські лінії фронту, і Україна звернеться з таким проханням. Та Україна з таким проханням не зверталася. 

До того ж союзники виступили проти такої ініціативи і дискусії затихли до моменту оголошення результатів виборів у США. Після цього, за інформацією Le Monde, у Європі поновилися дискусії щодо відправки військ або бійців приватних військових компаній в Україну, зокрема, розмови розпочалися між Великою Британією та Францією.

Як написали The Wall Street Journal, 7 грудня в Парижі Дональд Трамп на зустрічі з президентом України та президентом Франції заявив, що якщо Москва та Київ домовляться про перемир’я, то цей режим припинення вогню мають контролювати європейські війська. А вже за кілька днів Макрон поїхав до Польщі і, за даними Rzeczpospolita, однією з головних тем розмови було відправлення французьких і польських миротворців в Україну. Поляки навіть написали точну цифру – п'ять бригад, тобто 40 тисяч солдатів. Та австрійський військовий експерт Ґустав Ґрессель зауважив, що такі цифри були актуальними до повномасштабної війни, тепер цього замало. 

Згодом з’явилася заява міністра оборони Італії Гвідо Крозетто, що Італія готова відправити миротворчий контингент до України. Те саме сказав міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, що його країна готова долучитися у забезпеченні потенційної майбутньої мирної угоди між Росією та Україною. 

"Якщо буде припинення вогню, тоді, звичайно, західне співтовариство, партнери по НАТО, потенційно Організація Об'єднаних Націй і Європейський Союз повинні будуть обговорити, як можна забезпечити такий мир, таке припинення вогню. І очевидно, що Німеччина, як найбільша економіка Європи, відігравала б тут певну роль", - цитує слова Пісторіуса видання Reuters.

Та деякі європейські лідери висловлюють обережність щодо цієї ініціативи. Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск сказав, що Польща не відправлятиме миротворчі війська до України після припинення вогню. Президент Фінляндії Олександр Стубб зазначив, що для будь-якої миротворчої місії в Україні буде потрібен чіткий мандат ООН, а також значні військові ресурси. Міністр закордонних справ Нідерландів Каспар Велдкамп вважає, що поки зарано спекулювати на тему потенційної миротворчої місії в Україні.

Таку ж думку має Високий представник Європейського союзу з питань зовнішньої та безпекової політики Кайа Каллас, яка відзначила, що поки рано говорити про миротворчу місію, бо для цього найперше має настати мир.

"Для того, щоб відправити миротворців, спершу має бути мир, але Росія не хоче миру, і це дуже зрозуміло", - сказала Кайа Каллас.

Тобто наразі не має певності про те, коли і чи взагалі відбудеться розгортання французьких або інших міжнародних миротворчих сил в Україні. Хоча обговорення триває, реалізація такої місії залежить в першу чергу від досягнення миру між Україною та Росією, отримання відповідного мандату від міжнародних організацій та узгодження деталей між країнами-учасницями. 

"За стандартними правилами, сторони конфлікту мають погодитися на розташування такої місії. Важливим також є ареал розміщення та термін перебування миротворців. Все це і багато іншого мають узгодити, перш ніж відправляти війська", - відзначає директорка Програми безпекових студій Ганна Шелест.

Та поки Кремль всією своєю риторикою показує, що не зацікавлений у встановлені миру, висуває лише ультимативні вимоги. Однак досі на столі не розіграний головний козир – Дональд Трамп. Якщо Україну, так виглядає, новий президент США вже схилив до можливості переговорів, то режим Путіна він може переконати, для прикладу, обваливши ціни на газ й нафту, давши розпорядження максимально збільшити потужність видобутку. Або запропонувати інші моделі примусу, ще сильніші санкції чи більше зброї Україні. Звісно, Трамп може і нічого не зробити, однак тоді він втратить свій політичний капітал, бо вирішення війни в Україні – пріоритетне у його майбутній зовнішній політиці. 

Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо