Президент Зеленський прямує до Вашингтона. Ключове питання: переконати Сполучені Штати інвестувати в Україну

Останнім часом Україна не отримувала гарних новин. Усе йде не зовсім так, як президент Зеленський обіцяв під час своєї передвиборчої кампанії. Та й президент Джо Байден, який зустрінеться зі своїм українським колегою у Білому Домі 31 серпня, навряд чи закине його подарунками і співатиме йому дифірамби.

Україна пережила складне десятиліття. На сході країни триває конфлікт із Росією. Реформи зупинилися. Німеччина і США вирішили дозволити Росії добудувати газогін “Північний потік 2”, який дозволить оминути Україну під час транзиту природного газу до Західної Європи. А це представляє серйозну загрозу національній безпеці України.

Окрім того, новий президент обіцяв нові обличчя в уряді. І цю обіцянку він виконав. Втім, ці нові обличчя були, звісно, здебільшого недосвідченими, а в певних випадках і некомпетентними. 

В Україні нові обличчя завжди залучають для боротьби з безконечною корупцією.

“Україну дуже модно звинувачувати в корупції. І я підтримую ці погляди не тільки після того, як став президентом. Але такі звинувачення мене завжди ображали”, - сказав Зеленський в інтерв’ю газеті Washington Post. “Знаєте що? Корупція є в будь-якій країні”.

До того, як Зеленський став справжнім слугою народу два роки тому, він був комедійним актором, і грав у популярному ситкомі “Слуга народу”. Саме тоді його обрали президентом. Як і Трамп та Жаїр Болсонару в Бразилії, він йшов на вибори із популістичним гаслом проти істеблішменту і проти корупції. Його завдання полягало в тому, щоб зробити Україну більш рівноправною, забрати економіку з рук кількох багатих бізнесменів, які щодня змагалися між собою на ринкам і в ЗМІ.

Україна повільно виходить із економічної кризи. Згідно з даними Європейського банку реконструкції і розвитку, цього року ВВП країни може зрости на 3,5%.

Зростання потрібне Зеленському та українцям для того, щоб залучати інвестиції і щоб люди були щасливими.

Погана удача. Важкий старт

Коли Зеленський прийшов до влади, то за кілька місяців після цього почалася світова пандемія. 

У 2020-му році ВВП України зменшився на 4%. У порівнянні з іншими країнами це може здатися нормальним. Втім, проблеми української економіки є значно серйознішими, і вони були ще до пандемії COVID-19.

Після того, як Крим повернувся до Росії, а окупована частина східних індустріальних областей проголосила автономію від Києва, країна втратила близько 15% свого економічного потенціалу, оскільки цей регіон був індустріальним хабом держави.

Ця втрата, на додаток до воєнних втрат (лише з одного тільки Донбасу виїхало півтора мільйони внутрішніх переселенців), привела до глибокого економічного падіння у 2014-15 роках, коли ВВП впав на 16,7%. 

До другої половини 2016-го року економіка почала відновлюватися. І вже до кінця року ВВП зріс на 2,3%. У 2018-му році ВВП зріс на 3,4%. А в 2019-му на 3,3%. Для ринку, який розвивається, це вражаючий показник. Ринок Бразилії заледве зріс на стільки ж.

Протягом 2016-2019-го років Україна залучала заледве 3,7 мільярди доларів прямих іноземних інвестицій щороку. У 2016-му — 3,8 мільярдів доларів, у 2017-му — 3,7 мільярди, у 2018-му — 4,5 мільярди, і в 2019-му — 5,8 мільярдів. Для країни таких розмірів це незначні суми.

Кардинально ситуація змінилася минулого року, після першого повного року Зеленського при владі. Але насправді проблеми України не пов’язані з Ковідом.

Згідно з даними Національного банку України, у 2020-му році сумарний відтік прямих іноземних інвестицій в Україну склав 868,2 мільйони доларів. У першому кварталі цього року, відтік капіталу склав 301 мільйон доларів. Такий обсяг відтоку є безпрецедентним. Востаннє щось схоже було 20 років тому. 

Кілька тижнів тому в інтерв’ю українській газеті один американський інвестор сказав, що проблема полягає у тому, що “неясно в якому керунку рухається ця країна”.

Великі корпорації ставлять під сумнів правила

Проблеми іноземного капіталу в Україні найбільше видно в металургійній промисловості — одній із найважливіших в українській економіці.

ArcelorMittal, гігант у цій галузі, володіє найбільшим гірничодобувним і металургійним заводом, який називається “ArcelorMittal Кривий Ріг”. У 2005-му році MittalSteel Corporatio nпридбала 93,02% акцій “Криворіжсталі”. Це була найбільша приватизаційна купівля в історії України. 

У 2020-му році компанія ArcelorMittal інвестувала в Україну 296,3 мільйони доларів. Але це було на 28,7% відсотки менше, ніж у 2019-му. Втім, це ймовірно через деякі нові правила, які блокували запуск одного із виробничих цехів. У березні 2011-го року компанія порушила вимоги до охорони довкілля, і Державна екологічна інспекція подала на неї до суду. 

Всередині квітня індійський мільярдер, іменем якого названа компанія, Лакшмі Міттал, поїхав до України для того, щоб укласти металургійну угоду на мільярд доларів. Але тоді уряд подав до парламенту законопроект, який мав збільшити в Україні концесійні виплати за видобуток залізної руди. “Це створює додаткове фінансове навантаження під час обробки залізної руди, і суперечить нашій можливості інвестувати 1 мільйон доларів”, - сказав у березні під час інтерв’ю “Інтерфаксу” очільник компанії Мауро Лонгобардо. ArcelorMittal не задоволений.

Великі компанії здебільшого полюбляють Україну за ці природні запаси. Робота брудна. Проте Україна намагається тримати її чистою. Але одна справа коли ти намагаєшся зробити все чисто і без шкоди для довкілля, а інша — просити більше грошей за ресурси, які викопують із землі: більше, ніж було потрібно або ніж було узгоджено, чи навіть залучено. Очевидно, що саме це й здивувало ArcelorMittel в Україні.

Костянтин Жеваго — це найвідоміший український металургійний олігарх. З жовтня 2019-го року цей бізнесмен/політик перебуває у самовстановленому екзилі у Лондоні.

У 2007-му році його компанію “Феррекспо” допустили до торгівна Лондонській фондовій біржі. У 2008-му році вона потрапила до індексу FTSE100. А сьогодні до списку FTSE250. У 2007 році “Форбс” назвав його наймолодшим мільярдером у світі.

Окрім того, він був членом парламенту, який називається “Верховна Рада”. З 1998-го по 2019-ий роки він був членом центристських, проєвропейських партій. Він є також власником понад 75% телеканалу “Еспресо”, одного з небагатьох незалежних каналів, що залишилися.

Державні правоохоронні органи під керівництвом Зеленського почали переслідувати його. Але поки, протягом чотирьох останніх років, нікого іншого не звинуватили в скоєнні будь-яких злочинах, які їм інкримінують.

Втім, мораль історії Жеваго полягає в тому, що від 2019-го року до літа 2021-го іноземні партнери його компанії призупинили інвестиції у спільні проєкти. А це понад 600 мільйонів доларів. Окрім того, компанії самого Жеваго мали інвестували 800 мільйонів доларів. З них близько 200 мільйонів повинні були піти на державні та місцеві податки.

Під час візиту до Канади у липні 2019-го року Зеленський згадав про компанію “Black Iron”, яка також збиралася вкласти у його країну мільярд доларів для будівництва гірничого і збагачувального зводу неподалік від Arcelorу Кривому Розі. У листопаді того ж року вони уклали угоду про наміри з Міністерством оборони щодо землі. Вона також включала землю для відходів від гірничо-збагачувального виробництва. З тих пір ніхто, окрім Міністерства оборони, нічого не робив.

26 липня керівник “Black Iron” Метт Сімпсон сказав інформаційному виданню “РБК-Україна”: “Найважливіше питання полягає у тому чи зможемо ми імплементувати цей проєкт на прозорих, тривалих і передбачуваних умовах”. А щодо податків, концесійних виплат, чи роялті державі, він сказав: “Нам потрібно підрахувати як і на яких умовах ми зможемо повернути позики, досягнути окупності та почати виплачувати дивіденди нашим акціонерам”.

Великий бізнес демонізують

Корупція, політична конкуренція і звинувачення всередині українських адміністративних еліт і їхнього бізнес-класу, продовжують негативно впливати на суспільство. Для розвитку української економки це втрата, оскільки великі компанії запроваджують високі технології, створюють робочі місця, отримують доходи від експорту і платять податки.

В Україні таке явище звичне. І саме на це Зеленському потрібно звернути увагу, незалежно від того чи він президент-антикорупціоніст, чи президент statusquo, яким до нього був Петро Порошенко.

У жовтні 2019-го року Зеленський обіцяв і був схожий на свого уявного героя із серіалу “Слуга народу”. І тоді він сказав, що “почне садити за ґрати колишніх корумпованих персонажів”. Останнім часом ми вже чули таке у всіх пост-радянських країнах, тоді як уряди втрачають свій вплив і терпіння. Таким чином винних призначають без доказу їхньої винуватості. І багато людей, які стали жертвами таких суперечок, вам це підтвердять.

Рада національної безпеки та оборони Зеленського створена для того, щоб керувати “деолігархізацією” українського бізнесу. У вересні мають голосувати за законопроєкт про “олігархічний список”. Хоча опозиція, яку очолює партія “Європейська солідарність”, членом якої є суперник Зеленського Порошенко, цей законопроєкт не підтримує. Там вважають, що це — carteblancheдля політичного полювання на відьом в українському стилі. А це значить бізнесове полювання на відьом, бо ці речі, врешті-решт, взаємозв’язані. 

Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков, який є членом партії Зеленського “Слуга народу”, сказав, що Рада національної безпеки та оборони насправді не може створювати чорні списки через політичні та бізнесові інтереси, які є дуже заплутаними. Хоча дуже мало людей цьому повірять.

Він сказав: “Рішення про те, щоб додати когось до цього списку, не повинні ухвалювати ті ж самі урядовці, з якими цей бізнес ведуть”.

Разумков запропонував призначити незалежну раду. А це привело до появи чуток, що Зеленський замінить його ще однією своєю безвідмовною людиною. 

“Харківська правозахисна група”, поважна і незалежна неурядова організація, не призначала невинних чи винних, але сказала, що: “використання санкцій замість чесного судового процесу означає знищення демократичних основ суспільства”.

“Ранній Путін” і “Пізня Україна”

Дехто порівнює Зеленського із “раннім Путіним”. Здебільшого в тому, як Путін ставився до певних бізнесменів, котрі скористалися розпадом Радянського Союзу. Потім він їх привів до банкрутства та змусив продати свої компанії іншим, переважно пов’язаним з державою. Михайло Ходорковський, колишній власник неіснуючої зараз компанії “Юкос Ойл” (зараз “Роснефть” володіє майже всіма її активами), є прикладом путінської версії “олігархічного списку”. 

Одного разу хтось назвав Україну “Диктатурою кланових інтересів”.

З часу, коли у вісімдесятих розвалилася радянська система, реформи судочинства, а також права корпоративної і приватної власності постійно перебувають у стані невизначеності, якщо не в стані колапсу. Корупція стала панувати через індивідуальне (кланоподібне) захоплення влади. Вона превалює над українським бізнесом і політикою більше, ніж цього би хотів Зеленський.

“В Україні не було суттєвих, справжніх антикорупційних зрушень”, - каже політолог Ілля Мітасов, директор Інституту розвитку правової культури і комунікацій в Москві. Цей російський аналітичний центр вивчає правові диспути, протидіє корупції у юридичній і правоохоронній системах Східної Європи та Росії. А також захищає інтереси власників бізнесу, які потрапили під тиск влади, а іноді і в політичне полювання на відьом.

Ось що Мітасов каже про поточну боротьбу з корупцією в Україні: “Це визнають не тільки експерти, але й сам Зеленський. Формально відновили кримінальну відповідальність за нелегальне збагачення; незаконні активи конфіскують; вони запустили Вищий антикорупційний суд. Але на практиці мало що змінилося. Боротьба з корупцією триває постійно”, - сказав він.

Наступного тижня у Вашингтоні Зеленський ймовірно зосередить увагу на політичній і багатосторонній інституційній підтримці. І не говоритиме, що “Україна відкрита для бізнесу”.

Але навіть у бруді та перегної інколи можуть цвісти квіти.

IT-сектор активно розвивається. Багато світових компаній відкривають в Україні науково-дослідницькі офіси. Приміром, американська компанія Globality відкрила свій офіс у Києві. У 2020-му році в Києві свій дослідницький центр відкрив Google. Українська робоча IT-сила є дешевою, а рівень українських айтішніків є досить високим.

Цього року IKEA відкрила свій перший магазин в Україні.

Звісно, що там є і Китай. Їх здебільшого цікавить сільськогосподарський сектор та інфраструктура. Зараз Китай є найбільшим торговельним партнером України. У 2020-му році він обійшов навіть Росію. 

Українська інфраструктура зношена і стара. Вона виживає здебільшого завдяки позикам МВФ. Більше кредитів набрала хіба що катастрофічна Аргентина.

“Понад третину бюджету йде на погашення державного боргу”, - каже Мітасов.

Гроші МВФ йдуть на проєкти із сумнівною фінансовою прозорістю. 

Імплементуючи проєкти всередині країни, приватний бізнес все більше переносить доходи в офшори — на Кіпр, в Нідерланди, на Британські Віргінські острови. Близько двох третин перспективних українських компаній зараз розташовані в офшорах — про це ще минулого року сказали в Національному банку України.

Попри свій розмір, Україна не є однією із кращих країн для інвестицій. І все це оточене драмою. Незважаючи на певні інвестиції і певне зростання, демонізація великого бізнесу, новий “олігархічний список” і популярна вимога “прикрутити гайки” дуже багатим людям країни стануть для Зеленського сильним ударом. Зважаючи, що Байден знає про все це, Вашингтон майже не має що запропонувати Україн. Якщо взагалі щось має.

Forbes

Переклав з англійської Юрій Фізер