Путін все ще може підірвати ЗАЕС, а Захід це може проковтнути, - полковник Грант

Дуже небезпечний сценарій розгортається, зокрема, навколо Запорізької атомної станції. Свого часу росіяни погрожували нам, що можуть застосувати тактичну ядерну зброю. Ми розуміємо, що президент Джозеф Байден сказав, що ця небезпека досить висока. Російські терористи можуть використати або вибухівку, або підірвати реактори чи насоси з водосховищ-охолоджувачів, щоб створити велику техногенну катастрофу. Їх поведінка під час вибуху на Каховській дамбі показала серйозність їхніх намірів, але ключовим моментом тут є реакція Заходу, якщо вони дійсно реалізують цей пекельний сценарій.

Я впевнений, що Захід через свої закриті канали доніс до Путіна, що це погана ідея. Я маю на увазі, що американський уряд чітко дав зрозуміти, що застосування ядерної бомби буде розглядатися як напад на НАТО, тому що наслідки неминуче торкнуться країн НАТО. Тому логічно, що росіяни не захочуть цього робити. Однак не слід забувати, що ми маємо справу з не зовсім логічною твариною, тобто Путіним, і завжди буде можливо, що він захоче використати будь-що, аби тільки втримати владу в своїх руках.

Перш ніж розглядати будь-яку реакцію Заходу, слід пам'ятати, що ця війна здебільшого ведеться заради російської громадської думки. Його дії напряму залежать від громадської думки росіян, на пульсі якої постійно знаходиться його рука. Чи ця думка зараз на користь підриву АЕС? Не знаємо. Але якщо він подумає, що наважившись на цей крок, громадська думка надасть йому необхідну підтримку або зробить його сильнішим, то він це зробить.

Окрім всього іншого, найперше нам потрібно зазирнути всередину Росії, щоб зрозуміти, про що вона говорить і як думає.

Така катастрофа безумовно сколихне Захід, але сумніваюся, що люди там будуть здатні на якусь виняткову реацію.

Нічого особливого вони не зробили після підриву Каховської ГЕС. І це справді в голову не вкладається, адже якби дамбу підірвали в будь-якій іншій країні світу, навіть у Китаї, то західні країни поспішали б з допомогою, забезпечили б необхідним обладнанням, собаками-шукачами і всім, чим завгодно. Вони б відправили туди все, що могли, як зрештою вони завжди роблять під час катастроф, але у випадку з Україною вони нічого не зробили, і боюся, що це може повторитися знову.

Це напрочуд гостре запитання. І, на жаль, мушу сказати, що нам доведеться дочекатися Саміту, щоб побачити, що з нього вийде. Наразі незрозуміло, в чому полягає сила аргументів. Білий дім говорить гарні слова, але часто, коли справа доходить до критично важливих речей, таких як  ATACMS, F-16 чи гарантій безпеки, там починають давати задню. Чи може хтось, окрім НАТО, надати безпекові гарантії? Можливо, але наразі про це ніхто не говорить. Газети мовчать. Ніхто не поспішає з візитами до багатьох столиць, намагаючись розробити гарантії безпеки. У мене таке відчуття, що після цього Саміту нічого нового в плані гарантій не буде. Звісно, я можу і повністю помилятися, але я просто не відчуваю, що щось відбувається, тому що немає жодних попередніх дискусій. Для гарантій безпеки потрібно, щоб хтось на кшталт Блінкена, поїхав до Франції, Німеччини, Великобританії з метою обговорення можливих подальших кроків. З іншого боку, той факт, що явних обговорень немає, може означати, що є сильніші аргументи на користь членства в НАТО. Але пам'ятайте, що на шляху до членства в НАТО увагу варто зосередити також і на палках, які Угорщина і Туреччина уже готові встромляти. Членство України в НАТО для цих країн все ще видається сумнівним. Тому цей тиждень може бути дуже складним для України і чогось особливо позитивного я не бачу. Але знову ж таки, як я вже сказав, я можу помилятися. Можливо, країни підуть назустріч, і ми почуємо те, що хочемо. Втім, варто бути реалістами, тобто готовими до не зовсім бажаного розвитку подій. Відтак боротьба триватиме, і, як я вже казав, уряд має почати сприймати війну серйозно, чого поки що не відбувається.

Для мене найхарактернішим показником того, як буде реалізовуватися та чи інша військова доктрина допомоги Україні, є виділення чи не виділення винищувачів F16 і ракетних комплексів ATACMS. Ми розуміємо, що це надзвичайно серйозне озброєння, і воно потрібне нам, воно потрібне нашим солдатам, оскільки наш головнокомандувач генерал Валерій Залужний у своєму нещодавньому інтерв'ю дуже чітко окреслив, що нам потрібно, а також своє бачення того, як це має бути зроблено. З іншого боку, він також засвідчив надзвичайно важливу річ: навіть якщо росіяни вчинять безпрецедентний злочин, включно із застосуванням, можливо, тактичної ядерної зброї, навіть якщо вона буде загорнута у формат Запорізької атомної станції, Україна не поступиться, тому що російські інтервенти не залишають нам іншого вибору.

F-16 - це інша справа. Американцям не потрібні їхні F-16, адже в запасі у них їх дуже багато. Тож я глибоко здивований і розчарований їхнім ставленням щодо надання цих винищувачів Україні. Вочевидь є певні проблеми з логістикою, українська система не пристосована до управління складною системою озброєнь, такою як F-16, але, з іншого боку, схожі наративи витали і навколо систем Patriot, які Україна доволі швидко і добре опанувала. Тому я вважаю, що країни, які мають F16, повинні ризикнути і віддати їх Україні, а потім вирішити, як у подальшому утримувати їх у повітрі.

Чи є інші системи озброєнь, які вам потрібні? Тут варто зазначити, що насправді Україна потребує не лише потужних систем, таких як ATACMS і F-16, але й набагато більше малих піхотних комплексів, які дійсно допоможуть, адже в кінцевому підсумку ATACMS не втримають територію. F-16 не здобудуть територію. Єдине, що може відвоювати територію - це піхота, звичайні люди, які воюють, і було б набагато краще, якби у них було більше нічних прицілів, більше мінометів, мінометних боєприпасів, загалом більше піхотного спорядження, більше малих безпілотників, тому що тоді вони витіснятимуть окупантів набагато швидше, ніж це відбувається зараз.

Отже, слід зробити ставку на піхоту, піхотне спорядження, а також на обладнання для розмінування.

Це ті речі, на які ми повинні спрямовувати більше ресурсів на передовій, а не лише на речі, які вимагають великих витрат.

З одного боку, погляньмо на логістику. Впродовж останнього року, ви активно знищували логістику, і попри це артилерія ворога загриміла ще гучніше. Просто знищити логістику - це не вирішити проблему, а на одного ліквідованого генерала прийде двоє нових. Ваша ціль - не перемога у битві, а крах російської армії. Росія намагатиметься зберегти свою поточну форму ведення бойових дій. Це дуже важливо для неї, тому що російські солдати і російська система не витримують невизначеності. Тому вони тяжіють до визначеності, до боротьби впритул. Найменше вони хотіли б, щоб Україна прослизнула в їхній тил. Такий розвиток подій посіяв би невизначеність, паніку, а також необхідність до негайних переговорів з командуванням, а елементарних рацій у них бракує. Це означає, що вам потрібні командири, які вміють добре думати, а не лише віддавати накази. Росія намагатиметься наскільки це можливо тримати поле бою проти України у формі квадрата. Якщо вони зможуть залучити більше людей, а їм це вдасться, то вони позалатують ними ресурсні прогалини всюди, де тільки зможуть, щоб перейти до комфортного для них бою впритул, про який я уже згадував, можливо, знову навколо Бахмута. Більше вони нічого не зможуть зробити, бо наразі не здатні вести розумні бойові дії.

Ви знаєте відповідь на це запитання. Свіжомобілізовані російські солдати дуже погано підготовлені. Це не означає, що їм бракує кмітливості, і в цьому полягає проблема, тому що якщо російська армія почне набирати більше представників середнього класу, то в їхніх рядах з'являться наприклад бізнесмени, які набагато розумніші і які будуть воювати краще, ніж алкоголіки перших кількох хвиль. Але ці люди також будуть більш розумними в плані прийняття рішень, і вони не будуть задоволені тим, що керівництво просто кидає їх на поталу, як гарматне м'ясо. Тож для Росії це насправді може вилізти боком. Інша справа, що Путін говорить про додаткових 500 000 солдатів. Ну, а як ви навчите 500 000 осіб, хто, наприклад, буде їх тренувати? Хто знайде для них обладнання? Я маю на увазі, що вже протягом останніх місяців людей присилають на передову без належної зброї, харчування і військового вишколу. Тому якщо вони знову наберуть велику кількість людей, ми побачимо ще гірших профанів, якими затикатимуть дірки, які нині створюють Збройні Сили України, що просуваються вперед.

Все це вимагає мужності, стійкості до огидного відчуття, коли в душі ти усвідомлюєш, що в черговій атаці ти радше всього загинеш.

Тому чим глибше російська армія заходить у суспільство, тим менше буде людей, які з радістю підуть вперед на міни.

Російський план в основному базується на збереженні репутації і життя Шойгу і Герасимова, з одного боку, і на тому, щоб боротися з усіх сил, тому що хтось хоче залишитися міністром чи начальником Генштабу. Тому вони вважають, що повинні перемогти, кинувши на фронт все, що можуть. І тоді Пригожин, розуміючи, що якщо йому дати трохи більше техніки, зеків та інших речей, він продовжує плекати надію, що у нього є можливість десь прорвати лінію фронту. Але навіть якщо він це зробить, його війська недостатньо кваліфіковані і недостатньо оснащені, щоб просуватись далі. Уявімо, що прориваються вони через Бахмут, а далі куди? У них немає ані підготовки, ані радіостанцій, ані досвіду для чогось іншого, окрім як окопної війни в стилі Першої світової. Від Росії нічого розумного сподіватись не варто, тому що вони просто не мають розумових здібностей, тренувальних умінь і базових навичок, аби чимось нас здивувати.

Думаю, це не про страх перед ворогом. Більшість експертів, з якими я спілкувався, чітко усвідомлюють, що Захід, особливо США, не надав Україні достатньо обладнання, щоб виграти цю війну. Експерти більше зосереджують свою увагу не на росіянах, а на тому, що потрібно для перемоги у війні. Ми всі знаємо і бачимо, якими є росіяни. Зараз вони просто побудували величезні оборонні укріплення, тому що нічого іншого вони не можуть зробити. А Україна однозначно потребує кращого озброєння. І як я вже казав, Україні потрібне краще піхотне спорядження, не централізоване, яке може використовувати генеральний штаб, а таке, яке може задіяти піхотинець, щоб пройти повз міни, залізти в окопи і мати зброю, яка насправді потрібна для ведення окопних боїв. Наприклад, чомусь забули про вогнемети. Саме вогнемети дуже часто використовувалося в окопах під час Першої світової війни.

Міністерству оборони варто звернути увагу на міномети, за допомогою яких можна отримати перевагу в окопах. Слабкість росіян в тому, що вони не можуть віч-на-віч розправитись з належно оснащеними українськими військовими. Але якщо ваші солдати не будуть належно екіпіровані, тоді росіяни продовжуватимуть тиснути кількістю. Саме тому вони задіюють більше артилерії та піхотної стрілецької зброї. Захід повинен це зрозуміти і зробити так, щоб слабкість росіян могли використати краще підготовлені і краще оснащені українські солдати на передовій.

Цілком з вами згоден. Війна в Іраку була зовсім іншою, тому що іракські солдати не були настільки підготовлені до великої битви в оборонному плані. І у них не було стільки ліній оборони та таких глибоких окопів. Їх було набагато легше подолати, по-перше, з повітря, по-друге, з артилерії, тому що була вагома перевага в обох сферах. Їх практично розбили, і більшість з них втекли.

Зараз такий сценарій не пройде, тому що Україна -  це зовсім інша історія. У вас немає ані F-16, ані А-10, а кількість артилерії все ще набагато менша, ніж потрібно для проведення масштабної атаки.

І на завершення скажу, що ми переможемо. Правда почекати прийдеться набагато довше, ніж люди собі уявляють.  Річ у тім, що у росіян проснулося бажання воювати, і повертаючись до того, про що я говорив у своїх попередніх інтерв'ю - уряду потрібно серйозно поставитися до цієї війни і почати визначати, що необхідно для перемоги - не ззовні, а що потрібно зробити всередині країни, щоб перемогти.