Путіну вигідна довгострокова війна, а США ні, - Піонтковський

Надзвичайно важлива історія, йдеться про величезний шпигунсько-секретний скандал. Зокрема, йдеться про величезний витік інформації, яка стосується безпеки без сумніву всього цивілізованого людства. Розуміємо, що до цієї проблематики підключилися вже і російські кібердиверсанти, які починають клепати ледь не на коліні якісь додаткові PDF-файли. Це все перетворюється на хаос і купу. Я хотів би вас просити структурувати зараз, що відбулося з тим надзвичайно потужним інформаційним вибухом.

Ви знаєте, це не вперше. Ми пам’ятаємо так звані витоки Сноудена, Асанжа, Меннінга, Херша безкінечного, та їх попередників історичних. В Америці доволі широке коло людей, які мають доступ, працюють у серйозних структурах і ненавидять Америку. Найкращі американські університети, так звана Ліга Плюща, у яких ще з 1930-х років викладають комуністичні чи прокомуністичні професори випускає покоління лівої молоді, от хтось із таких ворогів Пентагону й імперіалістичної Америки й оприлюднив такі документи секретні. Приблизне коло цих людей відоме. Попри лейбл Top secret, це все ж документи другого рівня секретності. Одразу скажу щодо планованої військової операції, підкреслю, спільної військової операції США й України після того, що ми дізнались, два місяці в Німеччині проходили так звані штабні навчання військового керівництва України й США, фактично за участі перших облич на фінальному етапі, це Міллі й Залужний. Це була фактично розробка спільної операції. Ні карти операції, ні напрямків ударів, ні часу там немає. Ці документи доступні багатьом у конгресі, бо типаж цього документа – це довідка, яка скерована із комітету керівних штабів тим працівникам, що мають доступ, конгресменам безпеки й оборони, ну, там вже й їхні колеги.

Власне Пентагон – це приблизно сто людей, і от серед них таких симпатиків авторитарних режимів завжди одиниці знайдуться.

Мене пригнічує не стільки факт оприлюднення, скільки їхнє агресивне використання лівим крилом демократичної партії, тими шанованими, як ми звикли вважати, виданнями, як The New York Times, Politico, і навіть Washington Post.

Останні дні вони просто кричать заголовками, що Пентагон не впевнений у здатності української армії здійснити контрнаступ. Ну, по-перше, це не випливає з тих документів. Ось конкретний принцип маніпуляції, там є датоване лютим попередження експертів, що закінчуються запаси для російських систем ППО в Україні. І там же написано, які відчайдушні зусилля через це робить Пентагон. По-перше, шукає у всьому світі, де ще могли зберегтися ці радянські боєприпаси. По-друге, посилено направляє в Україну, а з лютого пройшло багато часу, ми це пам’ятаємо, нові сучасні системи протиповітряної оборони. А як подається це у статтях? А в статтях подається із велетенськими гучними заголовками: Пентагон говорить про слабкість української оборони. Тобто вже навіть таке шахрайство, air defense - протиповітряна оборона, замінюється обороною. І всі ці статті базуються на їхній інтерпретації, дуже такій упередженій, цих видань, і закінчуються одним висновком, що ймовірно, навіть у кращому випадку наступ не принесе бажаних результатів, тому чи не варто повернутись до питання можливості переговорів, можливості перемир’я, можливості якоїсь угоди. Ну, ми з вами пам’ятаємо, що є дві лінії в адміністрації президента.

Так-так, і от ключове питання, як це може вплинути на готовність адміністрації президента Байдена, на Пентагон, так би мовити, вирішити ключові речі для нашої безпеки. Зокрема йдеться про F-16, про Abrams і далекобійні ракетні системи ATACMS.

По-перше, реакція на ці публікації. Ви послухайте, що говорить Блінкен. Він із надзвичайною різкістю щодня повторює, що у жодному випадку і жодного перемир’я, бо будь-яке перемир’я, будь-яке припинення вогню сприятиме лише планам агресора, дасть їм можливість перегрупуватись. Фактично ми бачимо, що він веде дискусію всередині своєї адміністрації, даючи відсіч цьому пакетові. І я думаю, що ви цілком правильно поставили запитання. І напевно варто ставити це питання українській стороні, яка спостерігає за всією тією вакханалією, що ставить під сумнів успіх української операції. Треба ставити питання на вищому рівні, Зеленському. Дорогі друзі, от ви дискутуєте, ви обговорюєте чи здатна українська армія успішно завершити операцію, так ви ж не сторонні, українська армія виявляє упродовж вже понад року небачений героїзм, небачену вправність своїх командирів. Успіх цих операцій залежить виключно від ваших рішень, від постачання сучасними видами зброї, передовсім далекобійними ракетами й літаками. Що ж ви прикидаєтесь у цих статтях, що ви обговорюєте чи здатна українська армія? Ви обговорюєте чи здатні ви дати сучасну зброю Україні в потрібній кількості. Як на мене, таке формулювання питання підтримає наших прибічників у адміністрації того ж Блінкена.

Я з вами погоджуюсь, з другого боку розуміємо, що Росія зараз розгортає свій сценарій. Вони запустили оцей от черговий антиконституційний набір у рекрути. Йдеться про електронні повістки і так далі. Ми розуміємо, що значна частина російських громадян не хоче їхати на війну в Україну, тому що вони знають приблизно у якому стані і в якого кольору кульку їх повернуть додому.

Так, це стосується зараз 30 мільйонів військовозобов’язаних. Вони всі внесені у цей електронний реєстр. Фактично

Путін, не оголошуючи це формально, ввів у країні воєнний стан.

Дивовижно, що тези авторів тих безкінечних статей у The New York Times, Politico і Washington Post співпадають із тезами російських пропагандистів. Ви помітили, що недавно Соловйов почав озвучувати такі наративи, що так, весняний наступ України може завершитись частковим локальним успіхом, але цей успіх не вирішить результат війни. І власне ті ж статті говорять про те саме, що Україна може досягнути невеликих територіальних успіхів, але це буде не вирішальний удар все одно. Ситуація стабілізується, заморозиться, і це буде тривалий конфлікт на виснаження. Саме такого тривалого конфлікту й шукає Путін. Тому що такий тривалий конфлікт дасть йому можливість залишатися при владі. Ви пам’ятаєте, він в одному своєму зверненні на федеральних зборах вніс таку пропозицію: а ми будемо людей на фронті раз на пів року відправляти у відпустку на 24 дні. Звучить фраза "раз на пів року". Тобто в його уяві така поточна позиційна війна, він розуміє, що ні на який наступ чи взяття Києва не здатен, але от він хоче зберегти таку тягучу позиційну війну, яка б зберігала його владу, не було б його явної поразки, а була б безкінечна, як от в Орвелла в "1984" безкінечна війна Євразії, яка власне не загрожує владі Великого брата. І от дивовижно, що цей сценарій такої патової ситуації співпадає зі сценарієм, про який говорять всі ті статті упродовж останнього часу.

У будь-якому разі, ми розуміємо, що Росія вже перейшла у формат ІДІЛу. Жорстоке вбивство, цинічне вбивство ножем українського військовополоненого засвідчило про те, що собою зараз являє російська армія і які порядки в ній.

Ви знаєте, що пан Лавров збирається приїхати днями проводити засідання Ради безпеки. От я зараз уявляю цього воєнного злочинця після оприлюднення цих жахливих злочинів, оцей стиль поведінки Росії, у додаток до тих сотень воєнних злочинів, які були вчинені на окупованих територіях,

оця картина головуючого Лаврова на Радбезі – це буде символ просто падіння Заходу, його моральна загибель.

Я просто впевнений, що цього не може відбутися. І заборона цьому негіднику й таким, як він, з’являтися у Нью-Йорку, на Генасамблеї, на території ООН – це мінімальна реакція, мені здається, яка має бути. Моє відчуття, що Захід просто ще навіть не прийшов до тями після того шоку, який викликали ці жахливі кадри. Але звучать голоси про те, що необхідно вислати російського посла і, звичайно ж, виконати резолюцію конгресу про оголошення Росії країною – спонсором тероризму. Хоча це не достатнє формулювання. Який до чорта спонсор тероризму? Це найсправжнісінькі терористи, це ІДІЛ. От і на цьому фоні Трамп пропонує, а віддаймо 10 областей ІДІЛу. А віддаймо 10 американських штатів ІДІЛу, щоб вони там відрізали голови всім, хто ними незадоволений.

Тобто, якщо говорити про розгортання цієї історії, розуміємо, що відео з’явилося в мережі, з якою метою його могли злити росіяни? І що собою загалом являло це ритуальне вбивство?

Я думаю, навіть передовсім перед цим наступом на своїх мобіків. Це такий грубий цинічний розрахунок. От бачите, ми такі звірства чинимо, то українці, якщо ви потрапите у полон, розлючені цим, можуть зробити так само з вами, тому воюйте, вмирайте, але у жодному разі не здавайтесь у полон. Передовсім така була мотивація. Окрім того, це не потрібна спеціальна мотивація, це звіряча природа, ІДІЛ же навіщо відрізає голови, не тільки для того, щоб повпливати на якісь політичні процеси, їм це приємно, вони отримують від цього задоволення. І відома ж група, яка це робить, так звана "Русич", це відоме з нульових років неонацистське об’єднання у Санкт-Петербурзі. Це до тези про те, що Москва з якимось нацизмом бореться. Відомий лідер цього угрупування, точно не пам’ятаю його прізвище. Я не здивувався, що сьогодні вже українська розвідка повідомила, що їм практично відомі виконавці цього. Вони, звісно, будуть покарані та знищені, але не це важливо, зараз дуже важливою є все ж реакція Заходу. Він проковтне цей злочин, чи оці мінімальні міри, повна заборона цим негідникам з’являтися в Організації Об’єднаних Націй чи інших форумах, і звичайно ж оголошення Росії державою – спонсором тероризму.

З якою метою, на вашу думку, їздив президент Макрон до Пекіна? Що було у публічній сфері і що було, так би мовити, у сфері човникової та непублічної дипломатії?

Того, що було у публічній сфері, вже достатньо зрозуміти ту зраду, яку вчинив Макрон. Але він же не приховував, він заявив, що у конфлікті між США та Китаєм щодо питання Тайваню Франція не обиратиме сторону й не братиме участі. По-перше, саме формулювання, Тайвань наче ні до чого. Це те ж саме, як війну в Україні представити, як конфлікт між США і Росією. Тайвань – це маленька, блискуча, героїчна країна Китайської республіки. З точки зору спадкоємності це найбільш законна влада Китаю, спадкоємець Китайської республіки, проголошеної  Сунь Ятсеном у 1913 році, а відповідно й спадкоємець попередньої стадії Китайської імперії. Окрім того, це технологічна держава, яка процвітає, адже весь цей неймовірний технологічний успіх Китаю на 90% забезпечений Тайванем, який став таким хабом трансферу західних технологій до Китаю. І от комуністичне керівництво, цей новий фюрер чи новий китайський імператор прийшов до влади, обіцяючи, що от призначте мене на третій термін китайським імператором, і я поверну Тайвань в лоно так званої батьківщини. І він йде на відверту війну проти Тайваню, проти Сполучених Штатів, проти всього Заходу.

І от Макрон обирає сторону, він обрав сторону у цій війні, що значить неучасть.

А я вам скажу, закрита сторона, вона цілком очевидна, Сі загнав себе в кут, він власне, я ще раз повторюю, здійснив цей переворот внутрішньополітичний, обіцяючи Тайвань. Тепер він від цієї позиції не може відмовитись. Америка вже чітко висловила свою позицію, вона захищатиме Тайвань. І перше, що вона зробить найближчим часом, не чекаючи практичної стадії атаки, висадки, вона звичайно почнеться не цього року, бо потребує достатньої підготовки, я думаю, що Америка піде на крайні економічні заходи, вона просто обрубає будь-яку економічну співпрацю з Китаєм. І це жахливо вдарить й по американському споживачу, їх економіки, частини Заходу, і Китаю.

Але це зруйнує китайську економіку чи все ж таки вона зможе викружити із ситуації завдяки використанню майже безкінечних російських сировинних ресурсів?

Сировини однієї не достатньо, потрібні технології і куди вони будуть збувати свою продукцію. Він домовився з Макроном, що Франція і плюс Макрон обіцяв йому затягнути Європейський Союз у це, що залишившись без американських технологій та американського ринку, Китай не буде ізольованим, тому що Макрон урочисто заявив, що не братиме участі в цьому конфлікті, отже продовжуватиме технологічну й економічну співпрацю з Китаєм. Ба більше, остання заява Макрона показує, що він намагається стати економічним союзником Китаю у боротьбі проти цивілізованого світу, і весь Європейський Союз. Але це йому не вдасться, проти цього виступатиме нова Європа і, я думаю, що й Німеччину така перспектива не надихає. Макрон повторив долю французьких президентів. Ви запитуєте, чого досяг на закритій частині Сі. Того ж, що й товариш Сталін у 44-му році, коли він завербував де Голля і в його обличчі усіх майбутніх президентів Франції на десятки років на особливу роль Франції так звану. Франція ж себе завжди позиціонувала як певного посередника у стосунках між Заходом та Радянським Союзом. От, Радянського Союзу немає, і путінська Росія теж являє собою тільки жалюгідного васала. І от Франція знайшла нового господаря.

Російсько-українська тема там практично не піднімалась, хоча Макрон декларативно заявляв, що він їде вмовляти Сі вплинути на Путіна. Навпаки, між іншим, тон китайських медіа дуже пожорсткішав щодо України останнім часом. Остання стаття була у South China Morning Post, там повторюються усі наративи російської пропаганди про те, що це агресивна НАТО винна у війні і так далі. Не треба чекати жодного дзвінка Сі, мене навіть дивував такий ажіотаж, але він вже подоланий після останньої заяви Зеленського і керівника Офісу Президента, який дзвінок Сі, що він дасть Сі. Із тими ж пропозиціями той же Макрон, Шольц і Драґі приїздили до Києва ще 16 червня, їх послали за адресою російського корабля.

Сі грає на іншому боці, зафіксуймо два позитивних моменти позиції Китаю дл України,

вони викликані не якоюсь любов’ю до України, але власними геополітичними інтересами. Китай різко виступає проти використання ядерної зброї, різко й публічно осмикує Путіна, це тому, що він не зацікавлений у розповсюдженні ядерної зброї. Він боїться, що путінський ядерний шантаж призведе врешті до того, що сусіди Китаю, побоюючись його цієї територіально експансії, такі країни, як Японія, Південна Корея, той же Тайвань, самі негайно придбають ядерну зброю. Тому тут він відстоює свої інтереси і тут воно працює на Україну, а ядерний шантаж Путіна ніхто вже не сприймає. Ну і поки що Китай не робить серйозних поставок важкої зброї до Росії, він обрав дочекатись кінця цієї вирішальної битви. І подивитись, на що здатен Путін і на що здатна Україна.