Ретроградні вчителі заважають реформувати та дерусифікувати шкільний курс зарубіжної літератури, – співавтор Держстандарту середньої освіти Терещенко

Зрештою, Байрон вплинув на більшість європейських поетів епохи романтизму. Тоді ж виникли поняття "байронічний герой", "байронічний сюжет" та "байронічна поема". Дивним тут є лише одне – твори Байрона українські школярі вивчають раз  – у 9 класі. Тоді як вторинного Пушкіна-епігона – аж тричі в різних класах. А загалом російське письменство представлене в шкільному курсі зарубіжної літератури найширше.

Чому так сталося, як деколонізувати українську шкільну програму і чому так важко дають освітні реформи в Україні, Еспресо запитав у співавтора Держстандартів базової середньої (5-9 класи) і профільної середньої (10-12 класи) освіти та співавтора інтегрованого мовно-літературного курсу "Українська мова, українська та зарубіжні літератури" Василя Терещенка.

"Українським школярам нав'язують думку, нібито російська література – унікальна"

Пане Василю, в українського школяра скластися враження, що, скажімо внесок Пушкіна в світову літературу втричі більший, ніж у Байрона – адже вивчають його втричі більше. Чому так сталося і чи вважаєте ви таку ситуацію нормальною?

Справа в тому, що традиція російської літератури радянської епохи переемігрувала в своєрідний курс зарубіжної літератури. Цього курсу в нормальних країнах просто немає – він вписаний в курс мовно-літературної освіти як такої. Відповідно і Пушкін, і Крилов, і Тургенєв, і Достоєвський, і Тютчєв, і Пастернак, і Цвєтаєва, і Блок, і Лєрмонтов значною мірою була представлені, ніби це література якась особлива та унікальна.

А ще варто згадати про те, який контингент вчителів все це читає в регіонах, де поширена російська мова, наскільки адекватно вони представляють усе це в річищі своїх старорежимних уявлень про літературу замість представляти в річищі українського світогляду.  

Ви вважаєте, що проблема не стільки в російських авторах, як у методах подачі?

Якщо говорити про російських авторів у зарубіжній літературі, то маємо також проблему, що значний відсоток нинішніх вчительок зарубіжної – це колишні "русистки", ексвикладачки російської мови та літератури, які перекваліфікувались. І добре, якщо ця русистка за роки незалежності змінила свій світогляд, якщо вона дійсно любить українську літературу, мову і культуру загалом. Але багато з них вивчили по 10 авторів для кожного класу (крім російських, яких знали раніше), прочитали їх і ретранслюють дітям усе те саме, що вже 100 разів обсмоктано, а далі цього ходити не хочуть. Вони не заохочують дітей, не проводять паралелей з українською культурою, бо часто самі не знають її, не люблять, а інколи навіть ненавидять. 

Можна вивчати в старшій школі Достоєвського, я не проти. Та я чомусь впевнений, що більшість цих вчительок при вивченні Достоєвського зроду-віку не згадає нашого Хвильового чи Сковороду – а паралелі по ідеях можна легко провести. Але вони просто не читали української літератури, не люблять її. Якби любили – стали би ще й вчителями української літератури.

Якщо російська культура їм ближча, ніж українська, то такий самий світогляд вони нав'язуватимуть і учням…

Велика проблема з російськими авторами полягає в тому, що вчительки старої формації в умовному Харкові чи Херсоні розказують: "Ви ж розумієте російську? Це треба читати в оригіналі". В результаті в підручнику ми ніби й бачимо твір українською мовою, в достойному перекладі, але вчителі пропонують дітям це читати російською. Деякі батьки також не проти, бо самі колись читали це мовою оригіналу. І врешті додається проблема шкільних бібліотек, в яких інколи не можна знайти в достатній кількості перекладів українською мовою творів російської літератури. Тому виходить так, що це не просто російська література, але й просування російської мови. Особливо знаючи контингент наших вчителів. 

 

"Набагато вартісніші твори ігнорують задля вивчення російської літератури"

Ви – співавтор навчальної програми, пов'язаної з зарубіжною літературою. Чим курс  зарубіжної в Новій українській школі відрізнятиметься від того, що був досі?

Можна сказати, що нічим. Ситуація така: якщо говорити про НУШ, то на сьогодні є кілька програм, поданих авторськими колективами (наприклад, під керівництвом Ніколенко, Волощук). Одна розрахована на учнів 5-6 класів (НУШ), а інша – для 5-9 класів. Нові програми поки ще перебувають на етапі апробації, підготування, тобто все ще може змінитися і потенційно може бути ще більше. 

Якщо проаналізувати ці програми для нової української школи і порівняти їх з програмами "старої української школи", то відмінностей ви знайдете небагато. Зокрема, більшість авторів, представлених у старій програмі зарубіжної літератури, залишилися і в новій. 

Єдиний виняток – програма для 5-6 класів під керівництвом Ольги Ніколенко, бо вони дійсно в свою програму не включили російських авторів. Але це значною мірою стало не так результатом їхнього свідомого вибору, як наслідком їхньої войовничої позиції стосовно інтегрованого мовно-літературного курсу, заявленого на початках впровадження НУШ. 

Намагаються уникнути нововведень, відкоригувавши власні програми?

Якось так. Вони були та залишаються категоричними противниками інтегрованого мовно-літературного курсу. Відповідно, коли йшли дебати щодо інтеграції, то вони відстоювали свою позицію про необхідність збереження зарубіжної літератури, як окремого навчального предмету в школі.

Тобто одна фракція освітян хоче об'єднати літературу та мову в один курс, а інша – залишити все, як є?

Перших я називаю "інтеграторами", других – "зарубіжниками". Войовнича риторика "зарубіжників" спиралася на те, що зарубіжна література несе гуманістичний світогляд, що це розширення світогляду, що на тлі інших літератур юні українці можуть краще відчути своє національне – відповідно йдеться про виховання патріотизму, і так далі, і тому подібне. 

Під час цих дебатів "інтегратори", до яких належу я, ставили як закид "зарубіжникам", що їхній курс – це купи пушкінів, лємонтових і блоків. Про який патріотизм тут взагалі може йти мова? Тож після оцих гарячих полемік вони, мабуть, і дійшли до того, що не включили в програму 5-6 класів російських авторів. 

Але це лише одна дерусифікована програма. Що з іншими?

В інших програмах (наприклад авторства Волощук) російські автори представлені ширше – там і Пушкін, і Крилов, і Цвєтаєва. Наскільки ці твори важливі в курсі зарубіжної літератури – питання риторичне. Бо Пушкін, Цвєтаєва та інші твори включають у програму за традицією чи інерцією. А я впевнений, що можна знайти набагато вартісніші твори і не пхати все в один маленький курс. 

Зарубіжна література в 5-6 класі – це одна година на тиждень. І цю годину варто витратити на щось вартісне, а не читати Цвєтаєву виключно тому, що поряд із нами Росія. Чи знають щось у школі про японську, португальську, мексиканську чи бразильську літературу? Чому саме російська? Імідж великої літератури росіянами насправді надутий, як і багато чого в російському дискурсі.

Читайте також: Шкільний курс потрібно звільнити від міфу про велику російську літературу, – доктор філологічних наук архієпископ Ігор (Ісіченко)

В межах однієї години того курсу зарубіжної літератури, який виділений, можна обрати кращі твори, ніж уривок "У лукомор'я" з "Руслана та Людмили", що є в програмі Волощук для НУШ. Цей твір явно не вартий того, щоб про нього говорити.

У деяких класах взагалі кожен четвертий автор, якого вивчають – росіянин. В 11 класі Булгаков, Блок, Маяковський, Ахматова, Пастернак. 7 клас: Окуджава, Биков, Пушкін, Грін, Сімонов. Шостий – Гоголь, Крилов, Чехов, Короленко…

До речі, про Гоголя. З ним узагалі цікава ситуація. Микола Гоголь – це український чи російський письменник? Над цим питанням літературознавці дискутують дуже довго. Проблема ще й у тому, що Гоголя вивчають і в курсі української літератури, і в курсі зарубіжної. 

А який зміст?

Великого сенсу в цьому немає. А діти і взагалі не розуміють – український це автор чи ні. Звісно зарубіжники розповідають про те, що писав російською мовою, але надихався українським культурним середовищем, зумів це все передати… Але сам факт, що його включають у зарубіжну літературу, свідчить, що Гоголя не бажають віддати українській літературі, поставивши хрест на питанні "кому належить Гоголь?"

Схожа ситуація з Короленком. Мабуть, варто включати, але треба думати – це російськомовний український автор чи російський? Питання в тому, що Росія собі присвоїла і як Україна до цього ставиться. 

https://zaxid.net/     Фото Анжели Джеріх  

"Вчителі – традиціоналісти, їм легше критикувати щось нове, ніж спробувати"

Ви назвали себе "інтегратором". Я так розумію, що ви пропагуєте впровадження об'єднаного, інтегрованого курсу мови та літератури?

Так, ми працюємо над мовно-літературним курсом (українська мова, українська література і зарубіжна література – це все один курс). Такий єдиний курс уже використовують у США, Великій Британії, Польщі, Фінляндії та інших країнах. Коли вони вивчають рідну мову, то предмет поєднує і мову, і літературу, і літературу інших країн. 

Якщо ми розробляємо мовно-літературний курс, то наші колеги розробляли інтегрований курс літератур (української і зарубіжної). Підручник уже є – в ньому використовують компаративні методи, забезпечено жанровий підхід, завдяки якому створюються якісь паралелі між українською та зарубіжними літературами.

Але наразі масовим у школах такий курс не буде?

Те, за чим навчатиметься дитина, визначають школи, які замовляють відповідні підручники, створені під певні програми. Наскільки я можу прогнозувати, абсолютна більшість вчителів вибрали традиційні для них предмети: окремо українську мову, українську літературу і зарубіжну літературу. Якщо вчителі вибрали саме ці підручники, то це означає, що держава їх надрукує і надішле в школи. Відтак наступні 5 років діти навчатимуться саме за ними.

А якби інтегрований курс вибрали для 10 тисяч учнів чи більше, то держава профінансувала би певну частину витрат на друк, дозволивши видавництву хоч якось компенсувати для себе цей друк. Якщо не знайдеться замовлень для 10 тисяч учнів – державного фінансування не буде і видавництва в сьогоднішній умовах не будуть спроможними друкувати це власним коштом і просувати саму ідею інтеграції. Тому інтегрований мовно-літературний курс наразі школярі не проходитимуть, сподіваюся, що де-не-де виберуть хоча би інтегрований літературний, про який я згадував – об'єднаний курс української і зарубіжної літератур.

Чому вчителі не хочуть випробувати нові методи викладання?

За всієї шани до нашого вчительства, більш… я не знаю, яке слово підібрати… ретроградних?

Може "консервативних"?

Більш консервативних традиціоналістів (аби справді не сказати ретроградів) знайти справді важко. Типовий вчитель-філолог не буде бігти і шукати якихось новацій. 

Що тішить вчителів в популярному підручнику української мови Авраменка? По-перше, Авраменко – розкручена медійна персона. В нього є серії підручників як з української мови, так і з української літератури.  Вчительки звикли до них і, що важливо, вони впевнені, що саме Авраменко створює тести ЗНО. Тому обирають цю лінійку – щоби жити просто. Авраменко взагалі в своїй лінійці просуває тезу, що вчителю має працюватися просто. Це означає, що кожен урок – це визначена кількість завдань, а в підручнику все так і вилаштувано – за уроками. Тобто вчитель заходить у клас і не фантазує, не бігає і не шукає додаткових матеріалів – йому все вже дав Авраменко. По чіткій схемі: перша вправа – повторення, друга – новий матеріал, третя – творче завдання, четверта вправа – відпрацювання навичок. Все! Типовий учитель – він саме такий. Він не хоче шукати та ускладнювати собі життя. 

Тому будь-яка інтеграція нашим вчительством сприймається важко, бо це – щось нове, незрозуміле. Незрозуміле – значить страшне, над ним треба працювати. Краще критикувати і плюватися, замість того щоб довідатися більше.

Але ж є і інші вчителі?

Звичайно! Але це не означає, що вони можуть просто взяти і перейти. В одній із харківських шкіл моя колега була готова взяти інтегрований мовно-літературний курс у 5 класі. Але коли вона пішла до директорки, то та сказала: "Вибач, але як ти собі це уявляєш? Які предмети я дам вчительці N, яка все життя викладала російську мову та російську літературу?" Потім та вчителька, звісно, перевчилася на зарубіжницю. Хоч тепер швидше плашмя ляже, але не буде читати ще й українську літературу. Просто вона весь час читає зарубіжну, набирає необхідну кількість годин і все.

 

Що далі?

З ваших слів я зрозумів, що інтегрований курс впроваджуватимуть довго. Але принаймні засилля російських авторів викорінити вдасться?

Безумовно, російської літератури в школі повинно стати значно менше. Більшість вчителів, які читають зарубіжну літературу, виберуть підручник за редакцією Ніколенко. В ньому відсоток російських авторів уже наближається до нуля. А, з огляду на російську агресію, ці автори порушили питання про необхідність відмови від російської літератури. Для них ця позиція вже є прийнятною, вони самі це ініціюють, проводять круглі столи та дискусії. Тому питання виключення стане справою кількох років – якщо говорити про базову школу (5-9 класи). 

Якщо говорити про профільну школу (10-12 класи), то там ще можуть бути дискусії, бо програм для цих класів у НУШ ще ніхто не створював. Тому дискусії про важливість чи неважливість в українській школі Толстого чи Достоєвського ще попереду. Зрештою,основна проблема не стільки в програмах, скільки в учительстві, яке в багатьох випадках не доросло до усвідомлення різниці між красним письменством і ворожим письменством. 

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb