Розвиток бізнесу в Україні стримують проблеми в судовій системі, — виконавча директорка СУП Глазкова

Очолила СУП у 2016 році. До того співпрацювала з підприємцями як редактор та головний редактор провідних бізнес-видань. Зокрема, журналу “Кореспондент”, газети “Комерсант-Україна”.

Брала участь у створення журналів “Фокус” та Forbes.Україна. Очолювала проєкт “ТОП-100”. Працювала у державних комунікаціях

В ефірі програми “Еспресо: капітал” вона висловила свою оцінку законопроєкту про деолігархізацію, розповіла, на що скаржаться підприємці та які бізнеси найбільше постраждали від пандемії. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Давайте поговоримо про головну новину цього тижня — про олігархів. З’явився такий законопроєкт. Як багато членів вашої спілки можна віднести до цієї категорії людей?

Як ви вже підмітили, ми є спілкою, яка об’єднує незалежний український бізнес. І наша принципова позиція, наша цінність у тому, що ми не маємо у складі асоціації компаній, власники яких мають походження політичного або олігархічного капіталу. Тому теоретично це взагалі не має стосуватися наших учасників, які є підприємцями, що створили свій бізнес з нуля, з власної ідеї, а не через приватизацію або пені процеси у співпраці з державою і зараз мають цей контроль чи над медіа, чи над політичними процесами, які має визначення олігархів у цьому законопроєкті.

Тобто скоріше це конкуренти членів вашої спілки. А чи правильно з ними держава бореться? Чи правильно приймати окремий законопроєкт про олігархів? Можливо, просто треба, щоб суди почали працювати, Антимонопольний комітет почав працювати, як слід?

Ну дивіться, це паралельні процеси. Звичайно, ми за лібералізацію. Ми така ліберальна організація. Ми за ринок, а не за монополії. І ринок має вирівняти і правила гри. І саме тому у нас об’єднання незалежних українських підприємців, які спільно борються над створенням сприятливого бізнес-клімату для будь-якого бізнесу в Україні — і малого, і великого, і середнього.

А те, що ви кажете, чи не краще нам працювати з судами — так, звичайно, це дуже важливо: і судова реформа, і захист прав власності.

Ми, до речі, час від часу проводимо заміри настроїв підприємців, а минулої осені вперше в Україні зробили дослідження портрету українського підприємця. Там було питання про чинники, які стримують розвиток підприємництва. І якраз більшість респондентів відповіли, що серед тих чинників, які стримують підприємницький розвиток в країні — це відсутність верховенства права та проблеми, які ми маємо в судовій системі.

Тому це справді питання, які потребують уваги. Це важкий шлях, але цим треба займатися, бо без того жоден бізнес-клімат не буде комфортним, ми не зможемо про це говорити, залучати інвесторів.

Це було моє наступне питання — на що скаржиться бізнес? Зрозуміло: скаржаться на суди. Що ще? Податкова? Митниця? Силові структури? Хто перешкоджає працювати нашому бізнесу?

Ну, на щастя, останнім часом ми маємо відкриту гарячу лінію, на яку можуть звертатися підприємці з різними скаргами. Останнім часом ми маємо поодинокі звернення щодо проблем з контролюючими органами, зокрема, це Податкова та Антимонопольний комітет України.

Те, що ви говорите про силові структури — я, думаю, що ми, напевно, всі разом, і громадянське суспільство, і бізнес-асоціації, і медіа, — разом непогано попрацювали. Були прийняті законопроєкти, вже закони, які здебільшого люди називають “маски-шоу стоп”. Це закони, які все ж таки вивели у більш цивілізоване поле ці економічні злочини чи підозри до компаній. Зараз свавілля правоохоронців стало значно менше, і це хороша новина.

На що ще скаржаться? Насправді, здебільшого зараз і звернення, і розмови ведуться про те, як відновлюватися після того важкого року, який ми маємо, з пандемією. Як взагалі  зараз триматися на плаву, як розвиватися далі.

Все одно на першому місці податки. Це наше традиційне важке питання — податкове навантаження. Але зараз дуже важливе питання отримання обігових коштів на покриття щоденних витрат.

Ми ж всі знаємо, це ні для кого не новина, що найбільше постраждав від пандемії малий і навіть мікробізнес. Сфера послуг — це якраз та сфера МСБ, яка потребує найбільшої підтримки держави. Тому зараз ми здебільшого маємо такі звернення.

Це навіть не скарги, а скоріше дискусії: що ще може зробити держава, щоб підтримати бізнес. Адже бізнес — це податки, робочі місця, і наше економічне зростання, це все пов’язано і дуже важливо.

Це світова проблема, але в Україні маємо якісь свої складнощі з тим, що в нас нема багато грошей в бюджеті, щоб просто компенсувати абсолютно всі витрати малому бізнесу.

Пані Катерино, маю зауважити, що у нас є кредитна програма 5-7-9. І якийсь бізнес все ж таки, на щастя, отримує кошти.

З вами абсолютно згодна. Якщо дозволите секунду — ця програма справді працює, ми за нею слідкуємо. Але вона все одно ще не доступна деяким сферам. Наприклад, кінотеатрам, за деякими критеріями вони не підходять.

І на останньому круглому столі з органами влади ми говорили, що варто ще раз подивитися на критерії. Можливо, трохи їх змінити і зробити ще більш доступними для сфер, які страждають від пандемії і обмежень.

Перед тим, як говорити на інші теми, давайте послухаємо киян. Ми опитали їх на вулиці, спитали, чи вони колись намагалися створити власний бізнес і з яким результатом.

Ми все ж таки знайшли людей, які намагалися або зараз роблять свій бізнес. Тоді як на заході, я думаю, що кожного, кого не спитаєш — скаже: “Десять разів намагався”, можливо, десять разів і не вийшло. але чи варто складати руки, якщо не вийшло з першого разу?

Якщо не вийшло побудувати кав’ярню — чи не значить, що все, хрест на людині, вона не підприємець, в неї нічого вже не вийде?

Звичайно, що не так. Ось зараз ми з вами спілкуємося, я знаходжуся в Івано-Франківську, на території Промприлад. Реновація, це дуже цікаве місце в Івано-Франківську. Ми вчора мали тут зустріч з місцевим бізнесом, з підприємцями. У нас якраз було питання про те, чи варто зупинятися і коли зрозуміти, що нічого не виходить і треба займатися чимось іншим. І всі учасники дискусії, підприємці, які були присутні, говорили, що не треба складати руки. Може не вийти раз, другий, третій.

Треба шукати інший підхід. Можливо, інакше упаковувати продукт. Взагалі, питати, чи є запит на цей продукт. Тобто якщо ти хочеш займатися підприємництвом, мені здається, що ти просто не зможеш зупинитися, ти будеш все одно знаходити інші шляхи — наприклад, партнерів. Або свою ідею долучати до ідеї якихось інвесторів. Все одно має вийти.

Пані Катерино, а де вчать цьому? Де можна навчитися? Може, у вас є якась бізнесова школа при СУПі?

Підприємці, які у спільноті вже п’ять років, взагалі називають СУП своїм особистим MBA.

Бо у нас навчання відбувається у дискусіях…

Я поясню глядачам, що таке MBA. Можливо, хтось не знає, — це Master of Business Administration, це магістратура з бізнес-адміністрування. MBA, взагалі, — це корисна штука чи не дуже?

Тут підприємницькі думки розходяться. В когось є позитивний досвід. У когось взагалі досвіду немає.

До речі, з нашого дослідження, про яке я сьогодні вже згадувала, про портрет українського підприємця, ми виявили, що тільки 6% — а у нас було 2 тис. респондентів, різних підприємців — тільки 6% мають оцей ступінь МВА.

Досвідчені підприємці кажуть, що свого часу саме МВА або така бізнес-освіта дозволила їм отримати відповіді на питання, які не давали їм рухатися далі. Що це був новий поштовх, ковток повітря, якісь знання, яких не вистачало.

Але взагалі-то підприємництву, як на мене, навчитися неможливо. Це стан душі. Це ти просто не можеш цим не займатися. Ти все одно будеш пробувати, і будеш добирати знання. І зараз такий світ відкритий, є дуже багато онлайн-курсів, є можливість онлайн-навчання.

Знову ж таки, в Україні є кілька дуже класних бізнес-шкіл. Такі спільноти, як наша. Навіть окремі компанії роблять школи бізнесу. Як, наприклад, “Нова пошта”. В них є школа бізнесу, яка навчає молодих підприємців.

Вона безкоштовна, до речі, наскільки я знаю. Онлайн-школа, принаймні, безкоштовна.

Можливо, я не знаю точно. Але там і є якісь певний внесок, він досить символічний. Насправді, так, це ідея поширювати оці знання, яких не дістає для підприємництва, розвивати підприємництво як таке.

Тобто не обов’язково мати корочку університету, що ти дипломований підприємець-бізнесмен, бери й роби.

Скоріше так. Бо я взагалі не знаю, де дають корочку, в якій написано, що ти — підприємець. Я таких вишів не знаю.

Я ж кажу, що це скоріше про стан душі. Бо серед підприємців багато фізиків, військових, людей з гуманітарною освітою, юристів, математиків. Тобто це не напряму пов’язано з освітою.

Освіта — це фундамент, з якого ти можеш рухатися далі. І, скоріше за все, знайдеш справу, яка тобі до душі і найкраще дається. Але все одно підприємництво — це те, чому ти віддаєш дуже багато часу свого життя, якщо не все життя. Якраз про це ми багато говоримо у ці дні в Івано-Франківську.

Зараз у вас інтенсивно з подіями — захід у Франківську, а днями буде і в Києві, великий захід, конференція вашої великої спілки. І тема цього року, я читаю: “Бізнес без кордонів”. 

Саме так.

Чому ви обрали таку назву? Мені здається, що є таке уявлення, що, навпаки, через карантин з’явилися кордони, ніхто нікуди не може поїхати, треба долати якісь бюрократичні перешкоди. А ви, навпаки, кажете, що бізнес тепер без кордонів.

Ну дивіться, ми справді 10 червня будемо проводити таку дуже надихаючу підприємницьку конференцію, вона називається SUP DAY FORUM. Унікальність цієї події в тому, що її створили самі підприємці для підприємців.

У нас будуть лише практики, практичні кейси, люди, які щодня роблять свою справу, щодня займаються підприємництвом, будуть ділитися власним досвідом. І це найбільша цінність.

Стосовно теми. Це ідея нашої команди, back-офісу Спілки українських підприємців. Вона народилася після спілкування з нашими учасниками і зі спікерами.

Це якраз про сьогодення. Про те, про що ви кажете. З одного боку, світ ніби відкритий. Ніби ми маємо можливість бути у будь-якій точці світу навіть за кілька годин. З іншого боку, пандемія все змінила, і у нас нова реальність, і ми не маємо цієї можливості пересуватися. Але знову ж таки, є технології, сучасний світ — він не має кордонів тепер вже не тільки на мапі, ми не маємо кордонів, і технічні можливості дозволяють з’єднуватися з людьми будь-де. Ось я зараз в Івано-Франківську, ви в студії в Києві, ми з вами спілкуємось.

Так-так. Зазвичай таке раніше не практикувалося, а тепер — нормально.

От бачите!

І ще дуже важливо, що наша конференція буде про бізнес без кордонів ментальних, як я кажу, без кордонів в голові. Це про людей і від людей, які незважаючи на кризу, маючи ці обмеження, все ж таки відкривають нові напрямки, змінюють бізнес-моделі, знаходять нові ринки, створюють нові компанії, нові продукти. Тобто, як це не банально звучить, вони цю кризу використовують як можливість. Це якраз про відсутність ментальних обмежень в голові.

Я серед ваших спікерів бачив Валерія Яковенка, який створив компанію DroneUA. Він був нашим гостем кілька програм назад, приносив дрона, який плаває під водою. І це справді унікальна компанія, яка утворилася буквально з нуля, на моїх очах. Людина просто захопилася цим — і тепер він великий бізнесмен. Наскільки я знаю, він експортує свої послуги: не тільки імпортує, а й експортує.

А як багато зараз українців, які є членами вашої організації і експортують? Чи було у вашому дослідженні питання про це?

У нас зазвичай ця цифра динамічна, додаються нові компанії. Але приблизно від 40 до 50% наших компаній експортують в ту чи іншу країну свою продукцію. Це можуть бути і послуги, і готові продукти. А серед учасників цьогорічної конференції всі працюють з зовнішніми ринками, і це теж для нас була важлива складова, коли ми формували програму форуму. Бо той самий Валерій, якого ви згадували, він буде розповідати, як бути корисним і як розвивати бізнес від Антарктиди до інших країн. Тобто це якраз про відсутність кордонів в голові, яка має наслідок у відсутності кордонів твого бізнесу, і навіть руйнування цих кордонів.