Саміт G20 в Індії: з Росією та без України

Після тяжких нічних атак російських дронів у Києві українці разом з індійцями вранці вшановували індійський прапор і святкували День  Незалежності, виконуючи індійські танці та музику, демонструючи свою любов до Індії та її "м'яку силу". Індійці відповіли взаємністю 24 серпня, у День Незалежності України. Натомість Нью-Делі нині готується до саміту G-20, туди прибуде плеяда лідерів з далекого і близького закордоння, однак не з України. Нагадаю, що на саміті буде присутня Росія.

Виходить ми забули роль українців в індо-радянській дружбі, яку Росія безкарно узурпувала для задоволення своїх національних інтересів. Внесок і роль усіх 14 колишніх радянських республік до уваги чомусь не береться. Таке уявлення про пострадянський простір визначає позицію Індії щодо російського вторгнення, опору України та світової солідарності — щодо того, що нині часто стає предметом дискусій. 

У 2023 році Індія головує в G-20 та є провідним глобальним гравцем. З початку 21-го століття Індія долає ідеологічні розбіжності та працює з іншими країнами над створенням нової дорожньої карти багатосторонності, орієнтуючись на вітер змін. Деякі принципи індійської зовнішньої політики, такі як антиколоніалізм, позаблоковість і мультилатералізм, глибоко вкорінені в історію і протягом десятиліть залишаються незмінними, послідовними та перевіреними часом. Ці принципи в поєднанні з економічною потужністю зробили Індію голосом Глобального Півдня. Окрім традиційних питань щодо реформи РБ ООН, розколу між Північчю і Півднем та міжнародної фінансової системи, Індія відповідає на нові виклики, беручи участь у західній "Четвірці", "Великій сімці", а також у незахідних БРІКС і ШОС. Без сумніву, індійська політика ретельно вивірена, втім спостерігається та ж двозначність і непослідовність, яка була характерна для індійської дипломатичної реакції на радянські інтервенції в Угорщину в 1956 році, Чехословаччину в 1968 році та Афганістан у 1980 році.  Її нинішня реакція на експансію Путіна мало чим відрізняється від реакції на доктрину Брежнєва.

Існують вузли, які потрібно розв'язувати. Росіяноцентрична політика Індії щодо пострадянського простору різко контрастує з більш прагматичною політикою щодо США та Заходу. Одержимість олдскульних дипломатів, як у Делі, так і в Києві, грою в трикутник любові-ненависті "Індія-Росія-Україна", а також "Україна-Індія-Пакистан" необхідно відкинути як інфантильний, застарілий багаж спотвореної історії. Щоб це змінити, знадобиться багато часу, політичної волі та дипломатичного креативу. 

Поки що Індія справляється з "українською кризою", надаючи гуманітарну допомогу народу України, відновлюючи консультації на рівні міністерств закордонних справ і заявляючи про прихильність до Статуту ООН, дипломатичного вирішення спорів, поваги до територіальної цілісності та суверенітету. Всі пам'ятають вигук прем'єр-міністра Нарендри Моді - "Це не епоха війни!" - до російського президента Путіна на Самаркандському саміті ШОС восени 2022 року. Попри це Індія не приєдналася до Заходу у запровадженні санкцій проти Росії, натомість продовжувала купувала у неї сиру нафту і ніколи публічно не засуджувала російську агресію. Хоча в її заявах і згадується про війну, агресію тощо, в жодній із них Росію не називають агресором. Реакція Індії на анексію Криму Росією у 2014 році та на повномасштабне вторгнення, схожа на реакцію уряду Неру на радянську інтервенцію в Угорщину в 1956 році.

Читайте також: Папські жарти

Українці не можуть співвіднести свої очікування від гуманістичних традицій Індії з такими її прагматичними підходами. Хтось вважає позицію Індії лицемірною, опортуністичною чи позицією "сидячого на паркані". Тоді як Індія купує дешеву російську нафту, переробляє її та зрештою продає західним країнам, включно з Україною. За даними Державної митної служби України, Індія є головним експортером нафти та нафтопродуктів до України у 2022 році, за нею йдуть Литва та Болгарія. Однак питання торгівлі нафтою, санкцій проти Росії тощо можуть відкрити "скриньку Пандори", чого не хоче допустити ані Захід, ані Схід, ані Північ, ані Південь.

Експерти, які краще розуміють нейтралітет Індії, відзначають її роль в обговоренні української мирної формули з 10 пунктів у Копенгагені в червні минулого року, а також в Джидді в липні, разом із 42 державами. Ці 10 пунктів стосуються глобальних економічних та енергетичних питань; деякі з них зосереджені на Україні. 

Глобальна політика та економіка нероздільні. Конфлікти ж призводять до сек'юритизації або розгляду всіх питань через призму безпеки у двосторонній та багатосторонній дипломатії. У цьому контексті саміт G-20 покладає на Індію міжнародну політичну відповідальність, а в топі його порядку денного буде Україна. 16 серпня міністр закордонних справ Індії С. Джайшанкар пояснив, що Україну не запрошено, оскільки G-20 займається економічними питаннями, а не вирішенням конфліктів, для чого існує РБ ООН. Дійсно, постпандемічний світ потерпає від серйозних проблем у сферах енергетики, продовольчої безпеки та охорони здоров'я. Однак Китай і Росія накладають вето на резолюції, пов'язані з Україною, в Радбезі ООН. До чого це все веде? Присутність Росії в G-20, незалежно від того, наскільки правильними є формальні критерії, щоб не запросити Україну, означає примирення. Якою буде від цього користь для Індії, якщо у будь-якому тристоронньому союзі з Росією чи Китаєм Індія завжди була і буде третьою силою.  

Читайте також: Путін-Ердоган. Зустріч з нульовим результатом

Від початку війни президент України Володимир Зеленський неодноразово звертався до прем'єр-міністра Індії Моді. В рамках саміту G-7 у Хіросімі Моді запевнив, що зробить "усе, що в його силах", щоб допомогти Україні. Таким чином, саміт G-20 є логічною перевіркою того, як Індія може допомоги Україні. Минулого року Індонезія запросила Україну на саміт G-20 на Балі, де Зеленський представив свою Формулу миру з 10 пунктів, що стало історичною віхою.

Саміт G-20 має на меті генерувати м'які, ретельно сформульовані та прийнятні для всіх заяви. На тлі сяйва богемних кристалів найбільшої у світі люстри в Бхарата Мандапамі, головному місці проведення саміту G-20, тьмяніють надії, що без України саміт G-20 стане проривним у подоланні найбільшої післявоєнної цивілізаційної кризи. З іншого боку, з Україною саміт мав би той тонкий баланс, за який цінують Індію; він міг би відродити надії та увінчатися успіхом, на який Індія по праву заслуговує.

Джерело

Про авторку: Мрідула Гош, київський професор кафедри міжнародних відносин Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.