Що не так з Чайковським? Російські та китайські консерви в київській консерваторії

У Маріуполь приїхала делегація попів РПЦ із Росії. Наказали посилити кількість молебнів на захист війська російського, обов’язково на проповідях розповідати вцілілим маріупольцям, що вбивали їх “українські військові”. А найбільше їх зацікавив храм ПЦУ Петра Могили, який останні кілька років працював як потужний центр українства. Храм, покритий петриківськими розписами від львівської художниці Олени Черьомушкіної, наказано “знести або переробити під канони РПЦ”.

У той час матері загиблих героїв Маріуполя ставлять прапорці з іменами їхніх синів на зеленій галявині біля консерваторії. Музичного закладу, який навідріз відмовляється прибрати у назві “імені Петра Чайковського”. Дивовижна ситуація: нас душать і вбивають – ми чіпляємось за русскую культуру. За “Лебедине озеро", яке скоріше стало мемом про те, що в кремлі або когось убили, або знову державний переворот.

Ректор консерваторії Максим Тимошенко та купка захисників Чайковського озброїлись відомим українським композитором-естрадником Юрієм Рибчинським і розкидали тези, що Чайковський по батьковій лінії був українського етнічного походження, а отже, нема чого воювати з культурою. Хай армії воюють. “Чайковський, як і Шекспір, як і Жанна д’Арк, як і Христос, не належить одному конкретному народу, він належить усьому світу”, – каже він у своєму зверненні до вищого політичного керівництва держави. Питання, чому шановний діяч, який раніше писав пісні для Зіброва, Лоліти і Валерія Леонтьєва, вирішив, що краще знає за студентів консерваторії і викладачів, які “за” перейменування, — неясно. Скоріше спроба натиснути впізнаваністю і авторитетом. Найкращий аргумент, який розбиває нісенітниці пана Рибчинського — листи самого Чайковського, де композитор називає себе “русским в полном объеме этого слова”. Тобто людина сама себе визначила як росіянина і про якесь там українське етнічне коріння не згадувала взагалі.

Мені вдалось поспілкуватися з Оленою Корчовою, професоркою кафедри історії світової музики Національної музичної академії України. Вона вважає, що бренд “Чайковський” шкодить нашій музичній освіті, бо її сприймають як філіал московської.

“У світі культури і взагалі у світі нас впізнають та ідентифікують за Чайковським, а значить сприймають як частину (принаймні частинку, частку, часточку) “великої російської культури”. Ба більше – як молодшу сестру “великої” тезки - московської консерваторії. Для світу ми лише формально є українським закладом, а фактично, символічно й номінально — російсько-орієнтованим”, — каже Корчова.

І якщо раніше можна було широко заплющити очі і зімітувати, що культура поза політикою, музика — об’єднує, то зараз це уже не аргумент.

“У нас і дівчата воюють, дві скрипальки. Одна магістрантка-випускниця, лауреат всього, що тільки можна виграти — Ольга Рукавішнікова. Друга теж скрипалька, аспірантка, так само дуже талановита, не зі звичайних пристойних — Анастасія Полуденна. Вони на фронті”, — розповідає пані Олена.

Емілія Дмітрієва, студентка-віолончелістка, пояснює, чому тотальна більшість за перейменування. “Нам важливо прибрати російське, ми не хочемо сварок, але це принципове питання. Як варіант — залишити без імені, як це робиться у більшості музичних вишів світу”. Каже, що студенти націлені це зробити, бо їхній колега — Єгор Шайда, контрабасист з першого курсу зараз воює на Харківщині. Російська культура змусила наших талановитих митців кидати все і йти захищати землю.

Днями зі студентами зустрічався міністр культури Олександр Ткаченко. У звичній манері він пообіцяв усім сторонам всебічну підтримку і закликав відстоювати свої права. Олена Корчова пояснює: “Конфлікт на етапі клінчу. Жодна зі сторін не здатна відступити, але й не може досягти мети тими силами, що має нині. Однак на стороні керівництва адмінресурс. Оскільки чітких сигналів зверху (принаймні публічних) немає, воно імітує демократичне обговорення і грає в довгу. Мусолить тему наукових конференцій, підтягає експертів з платформи “повертаймо своє”, розганяє тезу псевдопатріотизму тощо”.

Як пояснюють інші співрозмовники, дотичні до конфлікту в консерваторії, питання, чому керівництво так тримається за бренд “Чайковський” може бути більш прозаїчне. Гроші, великі гроші від китайців.

Два роки тому ректор Максим Тимошенко радісно повідомив про створення українсько-китайської спільної музичної академії в Хеншуї. Теж під брендом “імені Чайковського”.
 

В той час очільник консерваторії радісно повідомляв, що це вперше в історії український і загалом європейський ВНЗ робить щось таке з китайцями. А ще пообіцяв, що 30% викладачів у новій китайській конторі талантів будуть якраз українськими фахівцями.

Отак у підсумку вийшло, що нашу консерваторію “цапнули” не лише росіяни через Чайковського, а й китайці — через агресивну експансію на Захід через обіцянки легких грошей.

Ще один студент, у якого почались проблеми через публічну позицію, пояснює, чому ж таке шалене бажання керівництва догодити Росії та Китаю та проігнорувати позицію українців. “Чайковський” - впізнаваний бренд. Зараз багато китайських студентів навчаються у нас, фінансуючи академію, бо дійсно – що таке консерваторія імені Лятошинського? Інша справа для китайських студентів – ім. Чайковського, як в московському вузі.

Можливо частина нашої академії продана Китаю, і існує як філіал”, — констатує студент.

Наша консерваторія абсолютно сама того не очікуючи — знайшла і надрізала скальпелем страшний гнійник. Десятиліттями культура, музика були не в пріоритеті. Були десь на виселках за дорогами, великим будівництвом, шашликами і тотальним зубожінням. А потім вийшло так, що якщо твоя культура не потрібна самому, — нею будуть опікуватися інші держави. І велике щастя, що нашому Оперному театру допомагають Франція та Італія, а не, прости господи, Росія, Іран чи Північна Корея. А от на київську консерваторію поклав око Китай — і дуже дивно, що з того часу із репертуару позникали українські переклади “Євгенія Онєгіна”. Бо треба все шпарити в оригіналі російською.

Культура “не на часі” призвела до того, що наш топовий музичний ВНЗ зараз окупували Росія та Китай — дві держави, яких дуже не влаштовує демократія, два суспільства, які чхати хотіли на самобутність, право вибору. Дві тиранії, де фільтраційні табори, стерилізація, вбивства неугодних і переповнені тюрми — є таким звичним явищем, як для нас сходити за круасаном з кавою.

Росія і Китай абсолютні партнери у війні проти нас. Це якраз зустріч 4 лютого із Сі Цзіньпінем остаточно надихнула Путіна напасти на Україну — до цього рандеву він боявся. Західна преса розклала, що розрахунок був простий — Росія війною в Україні відволікає увагу США та адміністрації Джо Байдена від Китаю – саме на суперництві з Китаєм його адміністрація воліла б сконцентруватись під час другої половини президентського терміну Байдена. Відтак дії Москви знову фокусують увагу США і Заходу на Росії, а не на Китаї – і цим Москва ніби “підігрує” Пекінові, даючи йому шанс на “перепочинок”. І головне — на мобілізацію і скупку всього того, що погано лежить в Африці та Азії.

Вийшло так, що заплющити очі на війну в Україні не вийде нікому. А надто шукачам легких китайських грошей — бо за ці 30 срібників доведеться відповідати. Тим, що відправляєш колег на війну. Тим, що втрачаєш будь-яку повагу. І головне, ти і твій Чайковський – інструмент Китаю для наступу на звичний тобі світ.

Позиція автора може не збігатися із позицією редакції "Еспресо"