Що таке "недоперепив" в економіці. Уривок з нової книги Віктора Пинзеника

Можливо, дехто знає, а більшість чула, що "недоперепив" означає "випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів". Проте є далеко не жартівливий аспект цього питання, який лежить у іншій площині.

Дуже хочеться, щоби про цей аспект знали якщо не всі, то якомога більше з нас. Бо це, на жаль, принцип бюджетної політики, який упродовж тривалого часу реалізується в Україні. Реалізується, коли коштів намагаються витратити більше, ніж можна, але менше, ніж хотілося. Саме в цій площині лежить фундаментальна частина наших негараздів і постійної загрози майбутньому стабільному економічному зростанню.

Раніше ми обговорили проблему платіжного балансу, хоч і дуже спрощено. Проте країна має ще один фундаментальний фінансовий документ — це бюджет. Незайве нагадати, що еквівалентом слова "баланс" є слово "рівновага". А стосовно бюджету йдеться про рівновагу для всієї країни. Бюджет може бути опорою рівноваги, збалансованості, а може бути постійною загрозою нестабільності.

Предметом суспільної зацікавленості під час щорічного розгляду та ухвалення бюджету є переважно те, скільки коштів отримають учителі, скільки коштів буде направлено на медицину чи на військових. Безперечно, це важливі аспекти бюджету. Проте є менш популярний для розгляду та обговорення аспект балансу — чи є в кошику достатньо коштів для всіх побажань, хай би якими добрими намірами вони мотивувалися? І якщо розмір фінансування освіти зачіпає вчителів, а оборони — військових, то баланс бюджету зачіпає всіх — і вчителів, і військових, і лікарів, зрештою всіх громадян незалежно від того, чи мають вони право на отримання частини бюджетного пирога, чи ні, та чи вважають за потрібне прив’язувати свою життєву долю до бюджету. А розуміння цього мусить колись завітати в голови кожного з нас (дуже бажано й застрягти там), а не залишатися винятково проблемою Міністерства фінансів. Бо подобається нам чи ні, але ця проблема зачіпає всіх нас. Усе гаразд, коли видатки рівнозначні доходам, скажімо, надійшов один трильйон, і стільки розписали видатками. Є певною проблемою, коли надійшов трильйон, а витратили 900 мільярдів, що називається профіцитом (надлишком) коштів. Ця проблема розв’язувана, і не так уже й складно. Ні перший, ні другий варіант Україні не загрожує. На жаль, не загрожує. Але реальну загрозу становить варіант життя за принципом "перенедопив", коли отримують 1 трильйон, а витрачають 1 трильйон 200 мільярдів гривень. Варіант життя, коли бюджет має дефіцит (брак) коштів.

Фото: Зображення з нової книги Віктора Пинзеника

Наскільки великим є бюджетний дефіцитний розрив, який переслідує нашу країну останніми роками? І чому він становить загрозу нашому сьогоденню та майбутньому? Як видно з наведених [нижче] даних, брак коштів, який раніше (до 2008 року) вписувався в межі одного десятка мільярдів, досить швидко зріс навіть не до десятків, а до сотень мільярдів гривень. Наведені дані потребують певних додаткових коментарів, оскільки вони відрізняються від офіційних, а в деякі роки досить істотно.

Фото: Діаграма з нової книги Віктора Пинзеника

Більшість із нас вважають, що дефіцит є різницею між видатками й доходами бюджету. Це правильне розуміння. Та є проблема. Іноді частина видатків бюджету проходить повз "касу". Ні, ідеться не про певні форми зловживань, чи, як заведено говорити, дерибану. Про це дещо пізніше. Ідеться про специфічну, незвичну форму фінансування (оплати) видатків.

Дефіцит можна рахувати зрозумілою всім різницею доходів і видатків, а потім думати про можливості (джерела) його покриття. А можна почати з кінця — за джерелами покриття визначати розмір нестачі коштів.

Якими можуть бути ці джерела?

Коли в сім’ї бракує коштів на проживання, можна задіяти кілька варіантів. Перший — "заначка", коли, порившись по засіках і закутках, можна віднайти певні запаси, що здатні покрити нестачу поточних надходжень. Такі запаси можуть бути й у держави. Ні, це в жодному разі не валютні резерви, що мають інше призначення. Запасами можуть бути залишки коштів на рахунках уряду. Якщо, звичайно, такі залишки є.

Другий: сім’я може продати телевізор із кухні, потім із вітальні, пізніше перейти до холодильника, і так до... Держава теж має певні активи, продаючи (приватизуючи) які, може покривати нестачу коштів. Оскільки продаж майна є тимчасовим джерелом доходів, то як сім’ї, так і цивілізовані держави не зараховують продажу активів до доходів. Приватизація розглядається як джерело покриття браку коштів (дефіциту). Бо це не тільки тимчасове джерело. Воно містить і великий елемент випадковості, на яку не варто покладатися. Телевізор чи холодильник можна не продати. Може не знайтися й охочих купити в держави те чи інше підприємство. А жити з чогось потрібно. Сім’я також може звернутися до сусідів чи друзів із проханням надати тимчасову позику для розв’язання поточних негараздів. Такий варіант дій може вжити й держава.

Можна поєднати варіанти, застосовуючи одночасно кілька з них чи всі. Та кожен є сигналом негараздів. Проте зовні може скластися враження, що проблем нема. І хоча сім’я, яка починає жити за будь-яким із розглянутих варіантів, усвідомлює та розуміє проблему, сім’я, що зветься громадою країни, не заглиблюється й мало переймається цим негараздом, сподіваючись, що омине, не зачепить, бо це не її проблема. А тому велика сім’я держави часто не може збагнути, чому раптом у відносно спокійне розмірене життя вриваються вкрай неприємні ексцеси, і намагається шукати їх причини в поточних обставинах. Але ці обставини виникали набагато раніше, на них не реагували, поки у "квартирі" не залишилося "телевізорів" чи "холодильників", усі "заначки" були підчищені, а сусіди разом зі знайомими й незнайомими стали сахатися від проблемного "приятеля", щойно чули про чергову спробу позичити гроші.

Фото: Віктор Пинзеник, фото з фейсбук-сторінки

Підсумовуючи складники джерел фінансування дефіциту, можна визначати його розмір. Він передбачатиме надходження від приватизації, проїдання запасів (зменшення залишку коштів на рахунках), приріст заборгованості за позиками. Ситуація з приростом запасів і скороченням заборгованості зменшує розмір дефіциту.

Такий спосіб підрахунку дає змогу за будь-яких обставин із застосуванням специфічних форм фінансування видатків уряду не помилитися у визначенні розміру дефіциту бюджету. Бо в українських реаліях частина видатків покривається не грошима (класична, стандартна форма), а випуском цінних паперів (зобов’язань уряду), так званих ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики). У такій формі здійснювалося, наприклад, вливання коштів у націоналізовані банки (у ПриватБанк таким чином було влито 155 мільярдів гривень), у державні банки, для покриття різниці в цінах на так званий дешевий газ Нафтогазу України (104 мільярди гривень). Уряд передавав випущені ним ОВДП безпосередньо цим установам, які стають отримувачами коштів, минаючи рахунки уряду. Але, як і в разі класичної форми покриття браку коштів, за урядом залишається борг, який він зобов’язаний повертати. Цим пояснюється відмінність у наведених цифрах дефіциту, якщо порівнювати з офіційними.

В умовах збройної агресії проти України ми стали свідками застосування ще однієї нестандартної форми покриття нестачі коштів. Ідеться про пожертви або гранти, кошти, що надані країні без зобов’язань щодо їх повернення. Враховуючи ті удари, які отримала наша економіка й державний бюджет у результаті війни, така підтримка вкрай важлива для фінансування видатків, що істотно зросли, передусім на потреби оборони. Проте це, як і запаси, і приватизація, тимчасове, нестабільне джерело, що має покривати нестачу, але не додаватися до бюджетних доходів. Інформація, яка оприлюднюється нам тепер, містить у складі доходів надані нам гранти, що занижує реальний розмір бюджетної нестачі коштів.

Для розуміння, у 2022 році гранти покрили понад третину реального дефіциту бюджету. Коли йдеться про дефіцит бюджету, оперувати абсолютними цифрами недостатньо. Бо одна справа, коли наявна нестача коштів у розмірі 10 тисяч гривень у пенсіонера з його пенсією 4 тисячі на місяць, і зовсім інша — для людини зі щомісячним заробітком 200 тисяч.

Тому дефіцит треба порівнювати із заробітком.

Фото: Діаграма з нової книги Віктора ПинзеникаТаким заробітком для країни є ВВП (валовий внутрішній продукт), відповідно до якого й рахують дефіцит і оцінюють його динаміку. Оскільки такі оцінки роблять у чинних цінах (з урахуванням інфляції), то деякі наведені на малюнку цифри дефіциту виявляються не такими вже й малими, а подальші, значно більші абсолютні цифри виявляються меншими за їхнім відносним значенням. І найпроблемнішим у дефіцитному аспекті в довоєнний період виявився 2009 рік із породженими цим роком проблемами, у тенетах яких країна перебуває і досі. Хоча на малюнку рівень відносного дефіциту 2014 року нібито найбільший, треба зважати на те, що в його розмірі враховано "гріхи" попередніх років, які були приховані, бо керувалися принципом "очі не бачать — серце не болить". Так, зокрема, покривалася згадувана "дешевизна" газу для населення, яку 2014 року довелося таки показати разом із "гріхами" попередніх років.