Поки не усвідомимо відповідальність за Незалежність, так і не отримаємо її: воїн Азову Євген Діденко. Спецпроєкт "День Незалежності: світлі люди в темні часи"

У день Незалежності країни Еспресо розповідає про відважних, щирих українців різних спеціальностей, яких об'єднала війна. Саме їхніми руками та вчинками і зберігається наша свобода.

Футбольний вболівальник, медик, захисник

29-річний Євген Діденко сьогодні – в зоні виконання бойової задачі 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України. Разом з бригадою несуть службу у Серебрянському лісництві на напрямку Кремінної. 

Сам воїн родом із Донецька. На окупованих територіях і досі залишились жити його батько та бабуся. Євген у 2014 році переїхав жити до Одеси, де навчався у місцевому медичному університеті.

Педіатром друзі почали називати його ще до війни на секторі стадіону в Донецьку, коли дізналися, що той вчиться в медуніверситеті. З того часу все так і залишилось, в армії нічого нового вигадувати не довелось.

"Закінчуючи школу, треба подавати, які предмети будеш здавати на ЗНО, куди вступати і так далі. Мені хотілось щось таке, щоб було цікаво працювати. Нічого кращого від медицини в голову не прийшло. У сім'ї з медиків тільки бабуся – медична сестра, хоч на той час ми з нею майже не контактували. Просто вирішив, що це буде цікаво. Так і вийшло насправді", – зізнається Євген.

Закінчивши навчання, влаштувався на роботу у велику приватну лікарню Одеси, де працював анестезіологом аж до мобілізації.

"Ви ж знаєте, що всі в "Азові" – добровольці. Півтора року тому я побачив рекламу, що потрібні анестезіологи в бригаду "Азов", заповнив анкету. Мені зателефонували, оформили – і от я тут". – каже Діденко.

Фото: надав Євген Діденко

"Військовий лікар, який працює з бойовою травмою, має бути дуже навченою людиною"

Розкажіть про перехід від цивільної медицини до військової. Як відбувався цей процес, які відмінності? Що пригодилось із цивільного досвіду, а що на війні зовсім по-іншому?

Що зовсім по-іншому – в тебе немає часу на те, щоб довго думати. Тобто треба дуже швидко приймати рішення. Анестезіологічна спеціальність в принципі передбачає швидку реакцію на якісь зміни по стану людини. А у військовій медицині цього часу (на реакцію) є ще менше. 

Якщо говорити про ті навички, які застосовувались у роботі з бойовою травмою, то вони не майже не відрізняються від тих навичок, що я застосовував в цивільній медицині. Але треба розуміти, що я – анестезіолог. А от у хірургів відмінностей більше, бо принципи лікування бойової травми інші. Ми одразу не можемо, наприклад, зашивати вогнепальну рану, бо там ще сформується ділянка некрозу, це все потрібно очистити, перш ніж зашити цю рану. Також у них менше часу для відновлення судин, для накладання тимчасових шунтів, або постійних шунтів, менше часу на зупинку кровотечі. 

Основна відмінність в тому, що треба працювати швидко. Тому військовий лікар, а особливо той, який працює з бойовою травмою, має бути дуже навченою людиною. Тобто є багато людей, які щойно закінчили інтернатуру і вже хочуть мобілізуватись у бойові бригади. Це – не дуже гарна ідея. Бо насправді майже 98% лікарів, які закінчують інтернатуру, ще не готові для роботи на фронті.Треба попрацювати там 3-5 років, щоб мати той необхідний досвід і навички для роботи з такими пацієнтами, пораненими.

Власне, коли ви ставали власне військовим медиком, то де навчалися, де брали ту інформацію конкретно щодо військових травм? Як зараз навчають майбутніх військових медиків і як ці знання передаються?

По-перше, це були рекомендації, які є загальнодоступні в інтернеті. Їх можна відкрити безкоштовно, почитати, звантажити. Можна англійською мовою, але є і в перекладі українською. Це міжнародні рекомендації Joint Trauma System – вони дуже прості, там немає зайвої "води", чіткі настанови до дій. 

Є й інші ресурси, деякі з яких до повномасштабного вторгнення були платними. А зараз, через Центр громадського здоров'я, будь-який український лікар може отримати доступ і читати найновіші статті, протоколи, рекомендації –  від звичайної терапевтичної до військової медицини.

А взагалі Україна, з свого боку, за ці роки війни напрацювала якісь рекомендації, алгоритм для навчання військових медиків?

У нас зараз є кілька шкіл, які навчають хірургів і анестезіологів. Це власне в Україні і саме для військових фахівців. Українські викладачі та інструктори навчають damage control surgery, а також damage control resuscitation (спеціальні лікувальні стратегії, що передбачають порятунок життя завдяки скороченню обсягу та травматичності першої операції, усунення наслідків масивної кровотечі – ред). 

Це та сама робота з невідкладною бойовою травмою і відпрацювання цих навичок. Бо ти міг бути в цивільному житті дуже класним хірургом, у тебе 10-15 років стажу, багато операцій щодня. Але могли бути тільки планові операції, до яких ти ретельно готувався. А зараз тут треба перевчитись на невідкладну медицину і для цього є курси. Я б не сказав, що їх вдосталь, але щодня їх стає все більше. В цьому напрямку ми дуже розвиваємось.

А, крім медицини, що мав би знати чи вміти військовий медик? Бути фізично витривалим, психологічно стійким…

Фізично витривалим, це очевидно. Бо доводиться дуже багато переміщуватись, багато на собі всього тягати. Психологічно витривалим теж, бо поряд вибухи, швидко кудись переїжджати чи якісь поранення, які моторошно виглядають. От саме в цей момент треба ставитись до цього просто як до роботи: "я повинен все виконати, я повинен дати змогу цій людині вижити". Треба виконати свою роботу і не давати волі емоціям.

А щодо того, ще має знати військовий лікар? Максимально чи хоча б на базовому рівні – зв'язок, інженерну підготовку, правила переміщення. Скоріш за все саме лікарям, які працюють на стабілізаційних пунктах чи в передових хірургічних групах, це може сьогодні й не знадобитися. Але завтра ситуація може різко змінитись.

Що є найважчим для вас у вашій роботі військового медика?

Бачити поранених хлопців, з якими ти кілька днів чи годин тому сидів і розмовляв. Психологічно це дуже важко.

А чого зараз бракує військовим медикам на фронті? От якби там були оті певні конкретні речі, то вони би і вам полегшили роботу, і іншим зберегли життя?

Мабуть, бракує якогось бачення і взагалі загальної керованості медичних сил поблизу фронту. Так, у нас є багато медичних рот, у кожній бригаді є медична рота. І дуже часто командири бригад вимагають: у нас є бригада, у нас є медична рота і ми повинні організувати стабілізаційний пункт. А там вся медрота, наприклад, укомплектована на 50%. Там, у кращому випадку, один хірург і неможливо цими силами розгорнути цей стабілізаційний пункт. Для цього потрібно об'єднуватися з суміжниками, щось разом думати, бо кооперація із суміжними бригадами полегшує виконання завдань. 

Тому – нема якоїсь загальної керованості і загальних принципів, як це повинно виглядати. Я знаю, що ці установчі документи зараз готуються, але не знаю, коли вони будуть і чи буде це працювати на місцях. 

Ви взагалі можете оцінити рівень медичної освіти в Україні впродовж останніх десятиліть? Що би ви персонально змінили в медицині чи в медичній освіті після того, як отримали досвід військового медика?

Насправді якість медичної освіти зростає. Дуже-дуже повільно, хотілось би більшого, але дрібними кроками вона зростає. По нас дуже вдарив ковід, коли всі перейшли на дистанційне навчання в університетах. Як і по всіх дуже вдарило повномасштабне вторгнення, бо теж було неможливо повноцінно навчатись. Та й багато тоді студентів, інтернів пішли на фронт, абсолютно не різні посади, і поставили навчання на паузу. Але насправді змінюється система оцінювання, системи підготовки. Стало менше корупції в медичних вишах, з того що я знаю (я не можу сказати, що цього зовсім нема, але стало значно краще). 

А чому, як думаєте? Не беруть, бо вже бояться? Чи студенти свідоміші стали і не дають хабарі, хочуть самі вчитись? 

Ті люди, яких знаю персонально я, вони в принципі не брали грошей, корупційна складова їх не цікавила і вони йшли на ці кафедри заради наукової діяльності. Але бачили своїх колег і те, що вони робили. Зараз розповідають, що й ці колеги перестають брати гроші. Можливо, це політика університетів, політика держави чи політика Міністерства охорони здоров'я. 

Стосовно того, чого не вистачає медичній освіті, то це практики. Коли ти чогось не робиш, то ти цього не вмієш.

Фото: надав Євген Діденко

Держава буде такою, якою ми її створюємо, кожен із нас

Що вас у цій війні найбільше вражає? Що врізалось у пам'ять, запам'яталось чи дуже дивує?

Вражає велика кількість сильних духом, здебільшого молодих людей, які щодня долучаються до Сил оборони, беруть у руки зброю і стають до захисту нашої Батьківщини. Бо без цих людей нічого б не було. Я, наприклад, не воюю на передньому краю, не веду безпосередній бій з ворогом. Моє завдання, згідно своєї спеціальності, забезпечувати надійний тил нашим бійцям і максимально якісно надавати їм допомогу. 

Можете поділитись, що для вас особисто означає День Незалежності?

Цей день – передовсім про відповідальність. Потрібно пам'ятати, що ми є державою. Держава буде такою, якою ми її створюємо, кожен із нас. Ми – демократична держава і народ є владою в цій державі. 

Можна скільки завгодно сидіти вдома, в Фейсбуці, читати канали в телеграмі та розказувати, який депутат-міністр-президент-генерал поганий, але при цьому сидіти собі рівно і нічого не робити. Це ж так не працює. 

Поки ми не усвідомимо цю відповідальність за незалежність, поки нічого не будемо робити з державою, то ми так і не отримаємо цієї Незалежності насправді. Тому, люди – приходьте і міняйте цю державу, нам жити в цій державі!

Маєте якесь бачення життя після закінчення війни, коли Україна здобуде перемогу?

Це точно повинна бути безпечна країна, для всіх її жителів. По-перше, від зовнішнього ворога. Ми повинні нанести таке ураження ворогу, щоб він ніколи не зміг створювати небезпеку – ні для нас, ні для когось іншого в світі. По-друге, це повинна бути безпечна держава всередині. Крім цього, сподіваюсь, що в нас буде дуже швидко зростати якість освіти. Будь-якої: дошкільної, шкільної, вищої, спеціальної технічної освіти. Бо нам потрібні спеціалісти, щоб відбудувати нашу країну.