Вибори до Наглядової ради УКФ: чи продовжиться ручне управління ключової інституції культури в Україні?

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". 

Обидва наші співрозмовники є кандидатами до Наглядової ради Українського культурного фонду (УКФ), саме зараз відбувається конкурс. Богдан кандидує від громадських організацій, а Володимир – від закладів культури. Поясню, що УКФ – це державна установа, яка повинна на основі конкурсних прозорих відборів фінансувати мистецькі проєкти. Бюджет УКФ на 2024 рік становить 215,5 млн грн, це наші з вами податки, ось чому це важливо.

Якщо коротко про передісторію драми УКФ, то після Революції гідності створюється культурна інституція, виписується відповідне законодавство, а на початку 2018 року культурна менеджерка Юлія Федів стає виконавчою директоркою УКФ. Новостворена інституція має добру репутацію та позитивні відгуки. А далі процитую слова критикині Дарії Бадьйор, яка написала: "2021 року нове Міністерство культури разом з Офісом президента хакнуло Український культурний фонд, як до того хакнуло Держкіно, щоб перетворити його на ручну інституцію".

Як це стало можливим?

Логвиненко Богдан: Так часом стається з різними інституціями й не лише у нас. Часом закони не є ідеальними, їх треба удосконалювати, і тому зараз надзвичайно важлива увага громадськості до того, щоб цю інституцію відстояти, вдосконалити закон, а саме положення про Наглядову раду, аби далі запобігти хакерським атакам. Це постійний процес. Є велика кількість "динозаврів" в українській культурі, як і у будь-якій іншій сфері, які намагаються повернути собі владу, визнання, розподіл коштів. Відповідно, передовсім має йтися про безпеку інституції. На жаль, закон про УКФ був недосконалим, у процесі ми побачили багато недоліків, які треба зараз удосконалити. Але для того, щоб прибрати ці недоліки, потрібно обрати достойну Наглядову раду.

 

Є велика кількість "динозаврів" в українській культурі, як і у будь-якій іншій сфері, які намагаються повернути собі владу, визнання, розподіл коштів.
 

Шейко Володимир: Важливо сказати, що УКФ задумувався як новий прозорий та доброчесний підзвітний громадськості спосіб розподіляти бюджетні кошти, тобто кошти платників податків, як серед державного, та і недержавного сектору культури. До створення УКФ майже всі бюджетні кошти йшли через Міністерство культури на утримання так званої мережі закладів культури. Цей процес виключав з поля фінансування культури весь недержавний, тобто незалежний громадський сектор, а це величезна кількість людей, які у ньому працюють, і також величезна кількість ініціатив, тобто це і фестивалі, і незалежні театри та різні громадські ініціативи у сфері кіно, музики й так далі.

Заснування УКФ означало, що доступ до державних коштів у прозорий спосіб отримувала величезна кількість нових дієвців, які були виключені з поля зору держави. І це створило потребу у багатьох недоброчесних людей скористатися цією можливістю, викривити процедуру відбору процедури членів Наглядової ради, а потім і процедури добору експертів, які оцінюють заявки та, відповідно, результати конкурсного відбору проєктів на свою користь. Тому і стала можливою ситуація, яка трапилася у 2021 році, коли закон УКФ був виписаний таким чином, що процедури добору членів Наглядової ради УКФ можна було обійти або можна було так ними скористатися, щоб завести до Наглядової ради потрібних людей.
 

Закон УКФ був виписаний таким чином, що процедури добору членів Наглядової ради УКФ можна було обійти або можна було так ними скористатися, щоб завести до Наглядової ради потрібних людей.
 

Чи все зробило громадянське суспільство два роки тому, щоб цього не допустити?

Шейко Володимир: Якщо були такі результати відбору, то вочевидь, не все зробило громадянське суспільство. Оскільки процедура виглядає так, що квота громадянського суспільства, яка складається власне з двох осіб, в ній громадськість може висувати як кандидатів у Наглядову раду, так і голосувальників, які потім цих кандидатів рейтинговим голосуванням обирають. На жаль, тут спрацювало кількісне правило, тобто один з недоброчесних кандидатів і нинішніх чинних членів Наглядової ради завів у склад голосувальників критичну кількість, пов'язаних з собою і дружніх собі, громадських організацій, які проголосували за нього. Таким чином він набрав більшу кількість голосів. Мені здається, що попри ту мобілізацію громадськості довкола УКФ та Юлії Федів, яка кількома хвилями відбувалася впродовж попередніх кількох років, якось не спрацювало на моменті відбору до Наглядової ради. Дарія Бадьйор правильно каже, що ми фактично програли ту битву.

До президента Володимира Зеленського та до Міністерства культури, інформаційної політики України було звернення українських діячів культури із закликом взяти на себе відповідальність за формування нового складу Наглядової ради УКФ. Треба пояснити, що всього у Наглядовій раді УКФ є 9 членів, з них 4 призначає президент та Мінкульт без жодного голосування і ще 4 - заклади культури та громадські об'єднання, дев'ятого члена Наглядової ради обирають уже обрані члени ради. І зараз ідуть вибори саме другої четвірки від закладів культури та громадських об'єднань. Всього буде голосувати 103 громадських організації, половина з них пов'язана за твердженням Інституту законодавчих ідей (ІЗІ) з одним кандидатом, чинним членом Наглядової ради УКФ, Олександром Сусленським. ІЗІ твердять, що близько 20 з цих громадських організацій мають пряме відношення до родини Олександра Сусленського, така ж кількість має потенційні або партнерські зв'язки з ним.

Чому на тлі ось цього ви вирішили кандидатувати до Наглядової ради? І якщо така ситуація, як ми бачимо, то що вам дає оптимізму, що місію можна завершити?

Логвиненко Богдан: Мені дає оптимізм об'єднаність громадських організацій, тобто це можливо вперше на подібних виборах до Наглядових рад різноманітних інституцій, більшість кандидатів знялася, шість з одинадцяти на користь інших. Там власне двоє кандидатів, пан Сусленський та його колега, аби вони не прийшли у Наглядову раду і далі не займалися розподілом коштів, бо для них насправді це суто розподіл коштів.

Отже, серед громадських організацій шестеро кандидатів знялися на вашу користь, так?

Логвиненко Богдан: так, і на користь Володимира Воробея. Чому я пішов? Тому що ми мали доволі довгий досвід роботи з УКФ, який був дуже успішним. Ми отримували премію УКФ, а з 2021 року прийняли рішення не подаватися більше на УКФ через те, що його власне хакнули. Тобто ми вже три роки не подаємося і готові не подаватися далі, але розуміємо, маю на увазі "Українер" як громадську організацію, важливість цієї інституції, важливість для нас на старті цієї інституції, тому що УКФ нас підтримував фактично у перші роки нашого існування. І тому зараз ця можливість мала б повернутися до тих дієвців культури, які зараз розповідають про, наприклад, українську війну, ведуть про це книги. Ми маємо фіксувати наш наратив, поширювати його у світі, тому що подібні виставки, як Росія намагалася провести в Італії, будуть відбуватися і множитися, як книжки ексвагнерівців будуть видаватися по всьому світу, і ми маємо цьому опонувати.

Зрозуміло, що місія Українського інституту поширювати наші наративи у світі, але ці наративи мають тут з'являтися. УКФ має підтримувати ті культурні паростки, які зароджуються тут і зараз. Власне у цьому моя особиста мотивація.

 

УКФ має підтримувати ті культурні паростки, які зароджуються тут і зараз.
 

Богдане, ви казали, що з 2021 року не подаєтесь, бо експерти в УКФ були упередженими, чи якісь ще є проблеми в діяльності самого фонду?

Логвиненко Богдан: Там був цілий ланцюжок подій, тобто ми спостерігали за тим, як Сусленський став, не лише він, став членом Наглядової ради, це було недоброчесно. Були недоброчесні вибори виконавчого директора УКФ, далі були звільнення експертів. Зараз конкретні кейси я не можу назвати, але це також відбувалося недоброчесно. Відповідно, ми для себе прийняли рішення, що це дуже великий репутаційний для нас ризик, аби подаватися далі на програму УКФ. Тому як заявник ми вже не мали досвіду роботи, але час від часу з'являлися різноманітні кейси не дуже успішної співпраці з УКФ. Були скасовані Наглядовою радою певні проєкти, які експерти вже відібрали та за які вже було проголосовано, відповідно, почалося ручне управління культурним фондом, що абсолютно знищує репутацію прозорості та справедливості відбору проєктів.

Володю, чому ти вирішив подавати свою кандидатуру?

Шейко Володимир: Я кандидую від закладів культури на прохання і за номінацією "Мистецького Арсеналу". Як мені відомо, жоден з кандидатів у цій категорії, які претендують на участь у Наглядовій раді, не зняв своєї кандидатури на користь когось іншого. Що це означає, ми можемо лише здогадуватись, а, можливо, нічого не означає. Мені взагалі важливий принцип управління інституцією у вигляді Наглядової ради. Це дуже важливо, мені здається, розпакувати, оскільки до заснування УКФ, Українського інституту, Українського інституту книги, тобто кілька перших постмайданних років інституції культури керувались відповідними міністерствами, центральними органами виконавчої влади, так званими органами управління. Це означало, що міністерства мали практично необмежений вплив на діяльність та рішення, які ухвалювалися цими інституціями.

 

До заснування УКФ, Українського інституту, Українського інституту книги інституції культури керувались відповідними міністерствами, центральними органами виконавчої влади, так званими органами управління, які мали практично необмежений вплив на діяльність та рішення, які ухвалювалися цими інституціями.
 

Постмайданний час змінив цю парадигму і впровадив практику існування наглядових рад довкола нових інституцій культури, які й мали б перебрати на себе функції органа управління, функції контрольного і колегіального органу, який погоджує якісь ключові, стратегічні, високого рівня рішення цих організацій. Ідея була у тому, щоб велику, якщо не мажоритарну, частину голосів Наглядових радах, мали саме представники громадськості або незалежного сектору, щоб прибрати від держави можливість у ручному режимі керувати цими новими за своїм дизайном і сенсом інституціями. За такою логікою існує і діє Наглядова рада Українського інституту, за схожою логікою діє Наглядова рада Українського інституту книги. Мені дуже важливо, щоб така ключова інституція як УКФ також керувалась у доброчесний спосіб, щоб в ній були представлені інтереси дуже різних стейкхолдерів (зацікавлена та причасна до проєкту фізична чи юридична особа), але щоб жоден з них не мав спокуси знову увімкнути ручник і пересмикувати операційну діяльність фонду в зручний чи потрібний для себе спосіб.

Цей принцип інституції культури запозичили з корпоративного управління. Принцип не є новим, він старий як світ, коли власник бізнесу, а у нашому випадку засновник – держава, делегує функції управління інституцією або організацією, або бізнесом Наглядовій раді й самоусувається від низки стратегічних і тактичних рішень. І це, мені здається, великий тест нас всіх на зрілість і на готовність, по-перше, держави наважитися на такий крок дуже для себе не характерний, бо інстинкт держави приписує контролювати по максимуму всі підпорядковані собі інституції. А з іншого боку - випробування для громадськості, яка теж повинна вміти мобілізуватися, відстоювати свій голос, робити себе видимою для влади та бути для неї співрозмовником, який викликає і довіру, і бажання спілкуватися з ними.

Державу представляє у Наглядовій раді аж четверо осіб, тобто є двоє осіб від Офісу президента і двоє від Міністерства культури. Ми знаємо вже кандидатів від Міністерства культури до Наглядової ради УКФ?

Логвиненко Богдан: Ні, не знаємо. Я б казав, що мінімум четверо, скоріше за все шестеро осіб представляють державу і двоє - громадський сектор, оскільки заклади культури переважно також є державними.

Чи є такі прецеденти у світі, коли адміністрація президента делегує своїх людей в інституцію культури?

Логвиненко Богдан: Я б говорив, що залежить дуже від ролі президента, оскільки роль президента буває представницькою. Ми знаємо демократії, де президент має дуже обмежені повноваження і скоріше є символом демократії, ніж гілкою влади. Такі прецеденти є. Якщо говорити про роль президента, на якому тримається відповідальність за все, що відбувається і в Кабміні, і в парламенті, і в будь-якому державному відомстві, то ця додаткова навантаженість на президента є абсолютно абсурдною.

Вам особисто відома людина в Офісі на Банковій, яка займається сферою культури?

Логвиненко Богдан: Я знаю лише прізвище. Мені здається, що цим займається пан Дніпров, який раніше був заступником Табачника (міністр освіти і науки в уряді Миколи Азарова 2010-14 рр.) і також є президентом Федерації бадмінтону України. На жаль, більше нічого я про цю особу не знаю і ніколи не мав можливості з ними познайомитись.

Володю, яка твоя думка щодо присутності у Наглядовій раді людей з президентської влади?

Шейко Володимир: Справді, це незвичний прецедент для культурних інституцій. Мені здається, в Україні це єдина інституція в Наглядову раду, до якої має право делегувати президент або Офіс президента своїх кандидатур. Є різні політичні культури у світі. Французька, як на мене, дуже наближена до нашої, це президентська республіка, і там вертикаль управління культурою дуже чутлива до прямих побажань і розпоряджень власне президентського офісу. Ми пересвідчилися у цьому на власному досвіді, запустивши представництво Українського інституту у Франції, і я знаю, що низка національних інституцій культури у Франції дуже слухають, чують і виконують доручення президентської адміністрації.

У нас трішки інша система управління в культурі, але за політичною культурою і такими правилами гри, мені здається, Франція Україна тут багато у чому схожі. Але тут, на мою думку, треба по-іншому трішки подивитися на цю ситуацію. Делегування кандидатів не мало б означати в ідеальному світі подальший контроль або управління через цих людей рішеннями інституції. Знову ж таки в ідеальному світі суб'єкти, які делегують або обирають у Наглядову раду своїх представників, мали б обрати найкращих, найдобросовісніших, тих, які відповідають дуже чітким вимогам до кандидатів до Наглядової ради УКФ, у нашому випадку це визначено, здається, у 6-й статті закону про УКФ. Тобто це люди з бездоганною діловою репутацією, з великим досвідом роботи у сфері культури, доброчесні й так далі.

І далі в принципі функція делегувальників на цьому закінчується, тому що Наглядова рада є автономним, самостійним, колегіальним органом, який не повинен виконувати чиїсь політичні замовлення або інші доручення. Тут немає підпорядкованості, принаймні у законі її немає, і не мало б бути на практиці.

 

Наглядова рада є автономним, самостійним, колегіальним органом, який не повинен виконувати чиїсь політичні замовлення або інші доручення.
 

Заради справедливості треба сказати, що це ж законодавство писалося за президента Порошенка, і ми пам'ятаємо, що головою Наглядової ради УКФ була Марина Порошенко. Як ви до цього ставитеся? Я пригадую, коли вона ввійшла до Наглядової ради, були різні думки. Яка була ціль цього?

Логвиненко Богдан: З одного боку забезпечити сталість, бо доволі часто це також дуже залежить від політичної культури. Але у багатьох країнах перша леді займається культурою, тому у цьому є логіка, аби перша леді як мінімум була у Наглядовій раді УКФ. Я не бачив у цьому нічого поганого, і, мені здається, що Олена Зеленська також могла б бути у Наглядовій Раді УКФ, це як мінімум давало б УКФ трошки більше публічності. Тому що на ці три роки УКФ зник завдяки тому, що більшість із цих обраних людей є дуже мало публічними. На мою думку, у цьому немає нічого поганого, зі зрозумілих причин немає такої норми в законодавстві, аби перша леді все ж таки була б у Наглядовій раді, бо це має бути, напевно, її особисте рішення і, можливо, рішення президента. Я у цьому не бачу жодних ризиків.
 

Олена Зеленська також могла б бути у Наглядовій раді УКФ, це як мінімум давало б УКФ трошки більше публічності.
 

Тобто у законодавстві двоє кандидатів від Офісу президента це було закладено ще за президентства Петра Порошенка, а не за президента це Володимира Зеленського?

Логвиненко Богдан: Так. Але Марина Порошенко не була обраною від Офісу Порошенка, оскільки вона була головою Наглядової ради.

Шейко Володимир: Її обрали власне восьмеро інших членів Наглядової ради як 9-ту членкиню, власне головою Наглядової ради та головою самого УКФ, тому що ці позиції об'єднані.

Я правильно розумію вашу точку зору, що проблема не у тому, що є люди від Міністерства культури чи від Офісу президента, а головну проблему ви бачите в оцих фейкових, кишенькових громадських організаціях, які можна створити для голосування на користь потрібних людей?

Шейко Володимир: Я висловлюю свою думку, що найздоровіша тріада тих суб'єктів, які мають формувати Наглядову раду, - це Міністерство культури у випадку УКФ, інституції культури або заклади культури та громадськість. За таким принципом працюють конкурсні відбори на керівників всіх інших закладів та інституцій культури державних і муніципальних в Україні. Це одна з постмайданних наших реформ у сфері культури для того, щоб паритетно представляти інтереси цих трьох груп суб'єктів. У випадку з УКФ мені хотілося б бачити більшу представленість громадськості. Мені здається, що у Наглядовій раді має бути більшість голосів і людей, які будуть саме представляти незалежний громадський сектор, тоді це буде здоровіша історія.
 

Найздоровіша тріада тих суб'єктів, які мають формувати Наглядову раду, - це Міністерство культури у випадку УКФ, інституції культури або заклади культури та громадськість.
 

Логвиненко Богдан: Але у той самий час має бути вдосконалена сама процедура, тобто не може бути 40 організацій зареєстрованих для того, щоб голосувати на виборах УКФ. Це мають бути організації з якоюсь репутацією, можливо, УКФ має їх акредитовувати перед голосуванням, це можуть бути просто ті організації, які безпосередньо брали участь у конкурсних процедурах УКФ і перемагали, успішно захищали свої проєкти. Тобто це вже та громадськість, яка сформована УКФ, і це така по суті відплата фонду, бо саме ці організації мають формувати майбутнє.

Шейко Володимир: Серед інших пропозицій щодо реформування процесу відбору, які висуваються зокрема культурною спільнотою це недопущення організації до голосування і до висунення кандидатів, які, наприклад, засновані менш як два роки, які організовували за рік менше певної кількості культурних подій або проєктів. Тобто ті, які є неактивними або малоактивними у сфері культури. Також організації, які, наприклад, мали попередній досвід розривання грантових угод з УКФ через невиконання зобов'язань перед фондом та інші низки запобіжників, які дозволили б відсіювання організацій, що очевидно пов'язані між собою або пов'язаними з особами які кандидують до складу.

Логвиненко Богдан: Про конфлікт інтересів має обов'язково йтися в законі. Тобто не може бути такого, що людина, яка є засновником цих організацій і по суті заводить всі свої організації, навіть якщо вони кандидували в УКФ чи брали участь в якихось проєктах фонду раніше, це все одно має бути конфлікт інтересів.

Понад два роки тому коаліція дієвців культури розробила пропозиції щодо змін до законодавства і частину з них можна було імплементувати на рівні самого Міністерства культури, не потрібно було переголосувати в парламенті. Але це досі не зроблено, то який коефіцієнт корисної дії того, що ми зараз з вами ведемо благосні розмови?

Логвиненко Богдан: На мою думку, ці розмови надзвичайно важливі, бо я був на тих самих виборах у "Мистецький арсенал", на яких мало не переміг Кулиняк (колишній міністр культури Михайло Кулиняк, який подав документи на посаду директора "Мистецького арсеналу"), і я був єдиним представником медіа в аудиторії у той момент. І мені здається, що недостатня увага також призводить до того, що різні Сусленські вилазять з нір і починають захоплювати незалежні інституції.
 

Недостатня увага також призводить до того, що різні Сусленські вилазять з нір і починають захоплювати незалежні інституції.
 

Давайте тоді скажемо про найпозитивніший сценарій у цій ситуації, коли половина громадських організації, як твердять ІЗІ, належать одному з членів Наглядової ради. Яким може бути склад Наглядової ради у найоптимістичнішому варіанті?

Логвиненко Богдан: У найбільш оптимістичному варіанті - зараз Міністерство культури та президент виходять на відкритий діалог з дієвцями культури. Я думаю, достатньо кількох годин для того, щоб визначитися з достойними кандидатами, обговорити їх, спланувати діяльність майбутнього Наглядової ради. Це може бути навіть всі вісім людей, все ще триває голосування за кандидатів від закладів культури і громадських організацій, там у Сусленського менше половини, тож у нас є шанси на перемогу від громадських організацій. Як на мене, ми можемо сподіватися на більшість, а якщо буде меншість, буде складно.

Шейко Володимир: Перемогою буде демократична більшість у Наглядовій раді, як ми зараз між собою говоримо. Тобто це люди, які поділяють, по-перше, спільні цінності, по-друге, візію того, як Наглядова рада може допомогти УКФ вибратися з цієї ями, в якій він зараз, на жаль, перебуває. Якщо ця більшість стане меншістю, то принаймні ми можемо говорити між собою, що ті однодумці, які складають цю меншість, можемо принаймні говорити про те, що відбувається у цій Наглядовій раді. Якщо будуть нею ухвалені сумнівні рішення або порушення процедури, то принаймні ця демократична меншість зможе про це публічно говорити та привертати увагу громадськості, мобілізувати той самий громадський сектор, який, я вважаю, має бути головним стейкхолдером у цьому процесі.
 

Перемогою буде демократична більшість у Наглядовій раді, як ми зараз між собою говоримо. Тобто це люди, які поділяють, по-перше, спільні цінності, по-друге, візію того, як Наглядова рада може допомогти УКФ вибратися з цієї ями, в якій він зараз, на жаль, перебуває.
 

А щодо коштів, які виділені на ці на цей рік, це більше, ніж минулого року, але менше, ніж до повномасштабної війни?

Логвиненко Богдан: Так.

Шейко Володимир: Так.

Я правильно розумію, що цих 215 млн грн не вистачить, і потрібно буде залучати кошти міжнародних донорів?

Шейко Володимир: Це логічне припущення, мені воно здається не дуже реалістичним з кількох причин. Перша - це виснаження тих самих міжнародних донорів за два роки повномасштабної війни, це кажу з власного досвіду Українського інституту. Зараз донори переорієнтовуються на інфраструктурні проєкти або на пряму підтримку, наприклад, регіонів, які постраждали від бойових дій або окупації. Дедалі менше, мені здається, і донорів, і різноманітних міжнародних грантерів готові вкладати саме у сферу культури. Тут частково ситуацію може вирішити активність самого Міністерства культури, яке взаємодіє з міністерствами інших країн, і може говорити про певну мобілізацію коштів і ресурсів, які були б спрямовані в УКФ. Але для цього потрібна довіра до УКФ, а обличчям цієї інституції так чи інакше виступатиме Наглядова рада. Жоден міжнародний донор, або навіть міністерство, або приватна фундація не дасть кошти інституції, обличчя якої є скомпрометованим.
 

Потрібна довіра до УКФ, а обличчям цієї інституції так чи інакше виступатиме Наглядова рада. Жоден міжнародний донор, або навіть міністерство, або приватна фундація не дасть кошти інституції, обличчя якої є скомпрометованим.
 

Логвиненко Богдан: Я можу лише додати, що в УКФ були спільні програми з міжнародними донорами до поточної Наглядової ради, а зараз їх немає.

Шейко Володимир: Але зараз ця сума, яку УКФ мав би залучити від цих міжнародних донорів, має складати більше, ніж ті кошти, які виділяє держава цьогоріч, щоб ця діяльність мала сенс. Тому що потреби сектору і сфери культури як державного, так і незалежного у кілька разів, мені здається, перевищують ту суму, яка зараз закладена на УКФ в бюджеті.

Чому культура важлива в час війни?

Логвиненко Богдан: Ми, наприклад, в команді "Українер" це питання напевно собі ставимо кожного дня, бо також збираємо на свою інституційну діяльність, щоб поширювати українські наративи у світі. Але ми маємо розуміти, що безпілотники рятують наші життя у короткотривалій перспективі, а наративи у довготривалій. І оскільки це наративна війна, маємо всі шанси її програти, якщо ми не формуватимемо тут власну культуру, власні наративи й не будемо поширювати їх у світі.

Шейко Володимир: Я б процитував українського художника Павла Макова, з яким нещодавно вийшло інтерв'ю, де він говорить про те, що, якби ми не почали цю роботу з комунікації культурної України у світі значно раніше, то можливо б цієї війни і не сталося. Він висуває таку гіпотезу. Оскільки б європейці захищали вже не Україну тоді, а захищали своє. Тобто вони б прийняли Україну як частину європейського простору і ця захисна, оборонна війна України ними б сприймалася не як чужа, а як війна за захист свого. І це теж, напевно, така трішки утопічна теза мені дуже відгукується, бо без суб'єктності культурної освіти ми цю війну не виграємо, я вважаю. А без того, щоб всередині створювалася культура, нам нічого буде демонструвати або комунікувати за кордоном, тому ці постмайданні інституції, зокрема УКФ, такі важливі.