Впевнена у перемозі Росія виставляє західні військові трофеї, а тисячі українців залишаються розмінною монетою у російських тюрмах. Акценти світових ЗМІ 6 травня

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 6 травня.

Впевнена у перемозі Росія виставляє західні військові трофеї

Виставка відбувається напередодні святкування Дня перемоги 9 травня, яке дуже відрізняється від минулорічного, коли Росія зіткнулася з поразкою на полі бою, підкреслює The Washington Post.

Як повідомляє WP, напередодні щорічного святкування перемоги над нацистською Німеччиною та інавгурації президента Володимира Путіна на п'ятий термін, Росія організувала місячну виставку військової техніки, захопленої під час війни в Україні, з меседжем про те, що навіть якщо вона воює з усім "колективним Заходом", перемога неминуча.

"Святкування Дня Перемоги набуло політичного значення після вторгнення і посилення мілітаризації російського суспільства, оскільки Путін прагне прирівняти лідерів України до нацистів часів Другої світової війни і зобразити Росію як країну, що рятує світ своєю "спеціальною військовою операцією"", – зазначає видання.

На виставці було представлено понад 30 одиниць військової техніки з 12 країн світу, позначених прапорами країн-виробників, зокрема американський танк "Абрамс", бойова машина піхоти M2 "Бредлі", німецький танк "Леопард – 2", британські бронемашини "Хаскі" і "Мастиф", а також американські гаубиці. Всі так звані трофеї оточені червоними прапорами із написом "перемога". А білборди навколо розповідають про "неминучу перемогу".

Це була виставка, сповнена протиріч, кажуть медійники, адже це тріумфування з приводу того, що Росія захопила західну військову техніку, попри те, що пропагандисти насміхалися над її якістю, наче захопити її не було складним завданням. 

Тим часом Путін завдяки успіхам на полі бою в Україні сповнений впевненості напередодні своєї інавгурації у вівторок і параду до Дня перемоги через два дні після неї. Тоді, як Україні все ще бракує зброї і особового складу, російські війська тримають в облозі стратегічно важливе місто Часів Яр – високе місце, яке може відкрити шлях до подальшого просування. Минулого місяця США ухвалили довгоочікуваний пакет військової допомоги на суму 60 мільярдів доларів, але його ефект ще не відчувається на полі бою.

"Кремль і російські військові використовували пропаганду і репресії протягом усієї війни, щоб зобразити Україну не як справжню країну, а як частину Росії, якою керують "нацисти". Росія криміналізувала критику військових і приховувала власні дані про втрати у війні, які, за оцінками американської розвідки, становлять понад 300 тисяч вбитих і поранених", – пише WP.

На виставці російський солдат з позивним "Сирія", озброєний складною указкою, пояснював відвідувачам і журналістам особливості танка "Абрамс", показуючи на осколкові отвори в машині, розповідають журналісти. Військовослужбовець з позивним Ява критикував M2 Bradley, стверджуючи, що він погано пристосований для операції в Україні і часто занурюється в ґрунт.

Ведуча пропагандистського телеканалу "Звезда" Ірина Лосик бездоказово заявила, що багато західних журналістів писали про те, "яким колосальним приниженням для всього блоку НАТО є ця виставка трофеїв на Поклонній горі", додавши, що російські інженери розберуть машини, щоб вивчити їх.

Хоча січневе опитування незалежного соціологічного агентства "Левада-центру" показує, що більшість росіян, тобто 52%, хочуть припинення війни, підтримка дій російських військових в Україні також залишається високою – 77%, і стільки ж переконані в тому, що війна закінчиться перемогою Росії.

Фото: gettyimages

Тисячі українців залишаються розмінною монетою у російських тюрмах

Тисячі українців потрапили до російських в'язниць. Україна заявляє, що їх утримують як розмінну монету, пише CNN.

"Дорогі мама і тато, я живий і здоровий. У мене все добре. Діма", – цитує видання єдине повідомлення, написане на клаптику паперу, яке батьки Галина та Василь Хилюки отримали від свого сина Дмитра Хилюка, українського журналіста, що був затриманий росіянами у березні 2022 року під час окупації його села Козаровичі на північ від Києва.

Український уряд заявляє, що таких людей, як Діма, тисячі, цивільних осіб, заарештованих Росією, які роками утримуються безпідставно в ув'язненні. Київ офіційно підтвердив близько 1700 випадків, але дослідники прав людини вважають, що реальна цифра в п'ять-сім разів вища.

Багатьох затриманих перевезли до в'язниць у глибині Росії, де їх утримують разом зі злочинцями та військовополоненими, що є порушенням міжнародного гуманітарного права. Правозахисні групи виявили близько 100 місць позбавлення волі в Росії та на окупованих територіях України, де утримуються цивільні особи, зокрема кілька з них були відкриті або розширені спеціально для їхнього утримання.

"Росіяни хочуть визнати багатьох з них учасниками бойових дій і надати їм статус військовополонених, головна причина – створити банк військовополонених для обміну, – пояснює уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець в інтерв'ю CNN у Києві. – Ці люди не є військовополоненими, вони є цивільними заручниками. Я використовую це слово, щоб підкреслити те, що робить Російська Федерація - вони утримують цивільних осіб як заручників".

Відповідно до Женевських конвенцій, які регулюють ведення збройних конфліктів, захоплення заручників прямо заборонено. Супротивники можуть інтернувати людей, зокрема й цивільних. Але правила щодо того, кого можна затримувати, за що і на який термін, є суворими.

Український уряд і низка міжнародних організацій заявляють, що Росія скоює воєнні злочини, утримуючи таких людей, як Дмитро. Занепокоєння з приводу свавільних затримань Росією українських цивільних осіб є настільки серйозним, що 45 членів ОБСЄ у лютому розпочали спеціальне розслідування з цього питання з метою пошуку шляхів притягнення Росії до відповідальності, кажуть у CNN.

У розмові із журналістами CNN сім'я Хилюків розповідає про те, як у перші тижні війни російські війська захопили їхній будинок, припаркувавши танк у саду і викравши все цінне. Вони переховувалися у сусідів, лише зрідка виходячи на вулицю за продуктами. Саме під час одного з таких виходів Дмитро і Василь опинилися в оточенні групи російських солдатів, озброєних кулеметами.

"Нам наділи на голови якісь куртки і заклеїли очі скотчем, так що ми нічого не бачили. Нас з Дімою розділили. А через тиждень вивезли в Димер. Ми провели там дві ночі разом. Було холодно, підлога цементна, не опалювалася. Я був у зимовій куртці, а Діма – у легкій куртці і взутий у валянки", – розповідає Василь, якого відпустили через вісім днів.

Як додає Галина, окупанти тоді хапали багато людей на вулицях: "Тих, хто був їм не потрібен, трохи катували і відпускали. Але Діма і ще шестеро людей сидять у в'язниці вже два роки".

Росія стала такою інформаційною чорною дірою, що багато українських родин, органів влади та неурядових організацій змушені покладатися на сарафанне радіо від колишніх ув'язнених, щоб дізнатися про людей, які досі перебувають під вартою.

Дослідниця та журналістка Анастасія Пантелєєва, яка документує випадки затримання та насильницьких зникнень цивільних осіб для української ГО "Медійна ініціатива за права людини", повідомила, що, за свідченнями очевидців, Дмитра недовго утримували у двох імпровізованих місцях несвободи в окупованій Україні, перш ніж перевезти до СІЗО в Новозибкові Брянської області Росії. За її словами, востаннє свідок бачив Діму у виправній колонії № 7 у Володимирській області Росії.

Попередньо все заперечуючи, лише в березні цього року, через два роки після його арешту, Міністерство оборони Росії визнало, що Дмитро був затриманий і утримується в Росії, в листі до його батьків. Вони не надали жодної інформації про його місцезнаходження або статус.

Представники Головного управління розвідки Міністерства оборони України повідомили CNN, що, на їхню думку, російська Федеральна служба безпеки (ФСБ) і Національна гвардія Росії є головними рушіями арештів і затримань українських цивільних осіб. Жодна з них не відповіла на запити CNN щодо коментарів.

Для родин затриманих спроби зорієнтуватися в російському апараті безпеки є частиною кошмару. Зокрема, Юлія Хрипун витратила понад два роки, звертаючись до всіх можливих російських органів влади, відчайдушно намагаючись знайти інформацію про свого батька Сергія. Коли вона отримувала офіційні відповіді, вони часто містили суперечливу інформацію.

"В одній установі мені офіційно повідомили, що він був затриманий за опір "спеціальній військовій операції", а в іншій – що він ніколи не перетинав кордон з Росією", – розповідає вона.

Сергія Хрипуна затримали в селі Нове, неподалік від Токмака, на півдні України, де він працював охоронцем на фермі. Цей район перебував під окупацією вже близько двох тижнів, коли одного ранку в березні 2022 року Сергій зателефонував Юлії і повідомив, що нова група російських солдатів прибула на двох вантажівках. Це була їхня остання телефонна розмова.

Юлія змогла відновити картину того, що сталося, завдяки тому, що арешт Сергія був знятий на камеру спостереження на фермі; за її словами, це було дуже схоже на викрадення. Коли прибули російські солдати, вони обшукали його та його колегу, а потім роздягли їх, натягнули мішок на голову і забрали.

"Потім його відвезли до Мелітополя, де тримали три тижні, потім до Оленівки, а звідти до Курська (в Росії), потім до Криму", – сказала донька, посилаючись на те, що чула від різних очевидців, які перебували разом з її батьком. 

Виходячи з цих свідчень, вона вважає, що її батька зараз утримують у слідчому ізоляторі в Каменськ-Шахтинському, місті в Ростовській області Росії, неподалік від українського кордону.

Як зазначає CNN, ФСБ та інші російські органи безпеки проводять масштабну кампанію арештів і насильницьких зникнень у Криму з моменту незаконної анексії півострова Росією у 2014 році, спрямовану проти політичних опонентів, проукраїнських і демократичних активістів, правозахисників, журналістів і кримських татар. Серед затриманих є люди, які не мають жодного відношення до опозиції чи активізму.

Україні вдалося повернути додому сотні солдатів в рамках обміну полоненими з Росією і навіть досягти певних успіхів у репатріації українських дітей, які були насильно депортовані, спираючись на посередництво Катару та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) у цьому процесі.

Фото: Ігор Поліщук

Натомість затримані цивільні застрягли в невизначеності. Лише кілька десятків з них були звільнені. 

"У нас немає правового механізму, у нас немає партнера, у нас немає міжнародних законів, міжнародних норм. Я не знаю, як змінити цю ситуацію", – говорить про цю ситуацію Лубінець.

Український уряд визнав, що не був готовий впоратися з ситуацією, коли цивільних осіб утримують безкінечно, але зараз у них є деякі системи для підтримки сімей.

Після місяців безвиході Юлія та ще один родич українського полоненого створили громадську організацію "Громадяни в полоні", щоб мати більше повноважень у спілкуванні з чиновниками. Група, яка об'єднала сім'ї близько 400 затриманих цивільних осіб, стала ключовим гравцем у підвищенні обізнаності та проводить регулярні зустрічі з Координаційним штабом та офісом омбудсмена.

Вона також додає, що інколи відчуває розчарування через рішення українського уряду не визнавати цивільних затриманих військовополоненими, як того вимагала Росія. 

Лубінець зауважує, що розуміє це розчарування: "Але що можна зробити з країною, яка не поважає міжнародне гуманітарне право і не несе за це відповідальності? Женевські конвенції говорять, що жодна сторона в міжнародному збройному конфлікті не може затримувати цивільне населення. Але Росія? Вони це робили і продовжують робити".