У режимі "воєнна економіка" живе тільки Північна Корея

І так, це типовий популізм. У нас не вистачає дронів. І тому треба просто забрати гроші в одних і віддати іншим і все буде добре. Просте розв'язання складної проблеми. Просте рішення, яке просто не працює. Як завжди із популізмом.

Тригером цих дописів стала спочатку російська пропаганда, коли чомусь українці почали поширювати пропагандистське відео про виробництво ланцетів. Так, в Росії є безпілотники. Сюрприз. Але до чого пхати в наш інформаційний простір російську пропаганду, яка тисне на емоції? Розповсюджувати ролик росіян? Ще б Конашенкова почали транслювати.

А друга улюблена тема українців – це переведення економіки на воєнні рейки. Ідея якої тягнеться до Другої Світової та радянського кінематографа. Що немає жодного стосунку до поточної реальності. Ніхто в сучасному світі не переводить економіку на військові рейки. В тому числі, до речі, Росія. Де збільшують, звісно, витрати на військове виробництво. Але ніякого стосунку до умовної економіки воєнного часу там немає.

Щобільше, сучасне суспільство, що в Україні, що в Росії, які б вони не були різні, просто не здатні перейти в режим "воєнна економіка", який притаманний бідному тоталітарному суспільству. А якщо це намагатися зробити, то воєнна економіка знищить звичайну економіку і держава просто втратить здатність функціонувати. В сучасному світі є єдиний приклад країни, яка постійно живе в режимі "воєнна економіка". І це Північна Корея. Такий собі приклад для наслідування.

Таким чином маємо чисту емоційну реакцію, що базується на хибних наративах, яку хтось постійно підсилює новими вкидами. Що в результаті? Демотивація. Перш за все.

Читайте також: Простіше розповідати, що якась там культурка — не на часі

Але нумо розбиратися.

Правда в тому, що грошей завжди не вистачає. Але. Перш за все, треба зазначити, що нестача дронів в українській армії немає нічого спільного із проблемою нестачі грошей. Чи хіба хтось чув, що міністерство оборони замовило 100500 дронів, але на це не вистачає коштів? Навряд чи. Таким чином, перш за все, це управлінська й адміністративна проблема, а потім вже фінансова. Але чомусь всі розмови переходять саме на фінанси. Наче збільшення військового бюджету коштом не здійснення якихось витрат відразу б допомогло. Але ж ніт. Це не розв'яже проблему. Але чомусь саме на цьому акцентується увага. Переводячи стрілки з дійсно важливих тем.

Йдемо далі. Є думка, що гроші витрачаються не туди. А треба тільки на армію. Причому, ця думка підсилюється низьким рівнем довіри до агентів, які власне і займаються витрачанням коштів. І це є проблема. Але тут треба розділяти. Дійсно, є великі корупційні ризики. Але чи треба забрати в одних і віддати іншим? Тим більше, що і до цих інших довіри також не буде багато.

Перше – це неможливо в дуже багатьох випадках. Про що мова? Перш за все, про те, що наш бюджет зараз ділиться майже навпіл. Половина – це гроші наших західних партнерів. Інша половина – це гроші, що зібрав мінфін в Україні. Це те, що ми заробили. І от те, що ми заробили й витрачається на армію. А гроші наших західних партнерів ми не маємо права витрачати на фінансування війни. Такі правила. І подобається це нам чи не подобається, немає особливого значення.

Читайте також: Що таке "воєнна економіка"

Таким чином, просто не можна забрати з одних витрат і перерозподілити на інші. Коли будується музей чи знімається серіал, то це, скоріш за все, витрачаються саме кошти наших західних партнерів. І купити на ці кошти дрони просто неможливо.

Ну і загальне питання – фінансування культури під час війни. І тут навряд чи українці наважаться сперечатися з Черчиллем, саме якому належить фраза "Якщо не фінансувати культуру під час війни, то заради чого ми воюємо?". І так, у нас у всіх різні смаки. І деякі проєкти можуть виглядати не культурними тощо. Але ж це вже наші суб'єктивні погляди, які не мають стосунку до глобального підходу – культуру також треба фінансувати.

Друга тема – чому будують дороги та стадіони, коли потрібні дрони. І тут важливо зрозуміти, що мова йде про місцеві бюджети. Є бюджет України, з якого фінансують армію. І мають фінансувати в тому числі й дрони. І є місцеві бюджети, кошти громад. І це різні речі. І забрати гроші в місцевих бюджетів і передати в державний бюджет, звісно, можна, але це буде руйнацією місцевого самоврядування. І зруйнує реформу децентралізації. Дуже успішну, до речі, реформу.

Чи варто руйнувати реформу децентралізації, щоб просто перерозподілити фінансові потоки? Дуже сумнівно. Бо, знов таки, проблема нестачі коштів не є основною проблемою у питанні забезпечення армії дронами. І просто збільшення фінансового потоку під орудою уряду нічого не змінить у ситуації з дронами. А от місцеве самоврядування зруйнує.

Читайте також: "Нєзабудка" на 10 мільйонів. У час війни...

І так, якби це не виглядало дико, але дороги в містах треба ремонтувати навіть під час війни. Бо це забезпечує функціонування економіки. А значить збільшує стійкість системи. І атаки Путіна зараз по наших портах показують, що він руйнує українську економіку із не меншим завзяттям, ніж намагається бити по нашій армії. Розуміючи важливість економіки для стійкості України. До того ж ремонт доріг – це ті самі робочі місця. Це гроші, які потім йдуть в економіку країни. Як і гроші з виробництва серіалів і іншого. І, може, таким чином стримуємо багатьох від еміграції. А навряд чи хтось буде сперечатися, що збереження людського капіталу є зараз нашім першим пріоритетом. Що, звісно, не нівелює питання пріоритетності витрат місцевих громад і корупційні ризики, які при цьому точно є. Але якщо при ремонті доріг крадуть, це не означає, що не треба ремонтувати дороги.

Збереження нормальної економіки, де працюють кав’ярні та басейни, де ремонтують дороги й збирають врожай, є запорукою нашої перемоги. Необхідним, але звісно недостатнім для перемоги. Без тилу, без економічного і культурного тилу, жодна, навіть найгероїчніша армія світу, не зможе воювати. Це може звучати цинічно чи парадоксально, але це правда.

І так, витрати на армію мають бути пріоритетом у війні. Але пріоритетом в довгому списку витрат і завдань, кожне з яких є важливим.

І немає простого рішення.

Джерело

Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.