Українофоб, донощик, дезертир. Що не так з "киянином" Булгаковим?

Привід знову розпочати срачі по Булгакову дала Спілка письменників України. Вони запропонували закрити музей Булгакова на Подолі і змінити його на музей всесвітньо відомого українського композитора і диригента Олександра Кошиця. Бо вся "Белая гвардия" просто таки пронизана українофобством і ненавистю до українського визвольного руху сторічної давнини. Це чиста правда.

Стогони за Булгаковим викликають у мене просто дике нерозуміння. Думаю, тільки люди, які насправді не знайомі з його творчістю, можуть не розуміти, що Булгаков був відвертим українофобом. Алєксєй Турбін, лікар, 28 років — це викопаний Булгаков з ненавистю до всього українського. "Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого даже на свете не существует? Гетман! Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман", — каже Льоша. Врешті навіть він дострибається і урешті отримає поранення від нелюбих "петлюрівців", а в п’єсі — навіть помре від цього. Що є особливо приємним: зайді — собача смерть.

Утім знайшлось купа екзальтованих захисників Булгакова, які з піною у рота почали доводити право українців на Булгакова, трофейну російську мову і генія, якого не має чіпати дерусифікація мізків. І добре, якби це були би виключно домогосподарки чи випускниці російських філфаків, які не знайшли себе в якості викладачок зарубіжної літератури. Маразм в тому, що захищати українофоба Булгакова взялися викладачі KSE, автори книжок, коучі і бізнесмени. Це усе від того, що люди просто лінуються взяти і почитати справжню історію Києва і нашу літературу, про долю розстріляних сучасників Булгакова. Тобі би стало ясно, що найголовніший твір у творчості Булгакова "Я убил". Де русский человек знайде собі виправдання на всі часи, чому він вбиває українського полоненого, чому він стріляє у беззахисну мешканку окупованого села, яка спитала: "Чого ви прийшли в мій дім?". Чому урешті для росіянина нормально каструвати українського тероборонця канцелярським ножем, а потім смакувати відео вбивства кілька днів підряд.

Всі рецепти уже дані Булгаковим. Просто змінюй "петлюрівці" на "бандерівці", "азовці", "укронацисты" — і готова інструкція ультраненависті на всі часи.

Цікаво, що в той момент, коли рафіновані інтернетові аватарки скиглили за Булгаковим, у лісах на Київщині знайшли чергове тіло, закатованого російськими окупантами українця. Це Льоша Турбін нашого часу знищував місцевого сільського "петлюрівця", який так само, як і його дід захищав сім’ю від більшовиків. У цього нещасного немає імені, тільки дві братські кулі в потилиці. І поки наші "антоніни" рвуть на собі бюстгальтери на захист Булгакова — програма мінімум повернути ім‘я цьому чоловіку. Програма максимум — знайти його родину.

А тепер хотілось би відповісти на кілька питань з приводу Булгакова. Чи такий він сильно цінний, що його потрібно пхати в програму шкільної літератури?

Віра Агеєва, літературознавиця, професорка Національного університету "Києво-Могилянська академія", лауреатка Шевченківської премії каже, що ніде Булгакова в Європі не вивчають.

"Лишити Булгакова в школі — це все одно що повісити вдома портрети людей, які увірвалися в ваш дім, обплювали його і рознесли. Це питання про національну ідентичність, якою має займатися СБУ, крапка", — констатує пані Віра в інтерв’ю "Громадському радіо".

Ба більше — професорка Могилянки чітко окреслює, що у зарубіжній літературі мають вивчатися канонічні тексти. "Російська література — це література, в якій немає бароко, ренесансу. Ця література не може бути "великою". Після війни я б лишила в шкільній програмі рівно два уроки російської літератури: на першому я б пояснювала, що "вікно в Європу" для росіян рубали кияни, на другому я б лишила роман "Війна та мир". В ньому дуже потужний український слід. Це все, що я давала б дітям із російської літератури", — каже Агеєва.

Чи такий уже цінний Булгаков, як особистість і киянин, якщо літератор з нього достатньо прохідний і провінційний?

Булгаков був російським патріотом із родини російської провінційної інтелігенції, яка переїхала до Києва з Орловської губернії Російської імперії. Батько Булгакова був цензором, який сапав паростки усього крамольного і чужорідного до великої російської культури. Бо куди ж тому Києву до Орла. У нинішньому вимірі — це виглядало би десь так, якби Ольга Скабєєва чи Владімір Соловйов перебрались на роботу до Києва, нищили тут прояви свобода, а їхні діти вважали себе повноправними і єдино правильними киянами і українцями.

Дім на Андріївському узвозі, 13 — який так уперто захищають любительки Булгакова, ніколи не належав письменнику і його рідні. Це був будинок фантастично успішного українського інженера Василя Листовничого. Який керував усіма оборонними роботами Південно-Західного фронту, викладав кадетам і на жіночих курсах. І урешті став жертвою перших більшовицьких репресій 1919 року. Весь смисл "квартирного питання" неймовірно круто в подробицях описала наша письменниця Оксана Забужко ще в 2015 році

Якщо перенести на сучасні реалії — Булгаков і його фанатки дуже нагадують уже легендарну росіянку, яка зі сльозами на очах втікала із Алушти: "я привыкла здесь, как в своём доме жили. Настолько все душевно, по-домашнему".

У 1919 році Булгакова мобілізували в армію УНР, звідки він дезертирував і переховувався в київських лісах, через більшовицьку мобілізацію лікарів. Мені здається, що не найкращий приклад для возвеличення у нинішні часи. Лікар залишив поранених на полі бою і втік. Дивовижно! Бо зараз у нас більше сотні лікарок і медичних сестер — вагітних і мам маленьких дітей — відмовились кидати поранених в оточеному Маріуполі. І зараз в нелюдських умовах Оленівки. За позицію. За яйця, яких у Булгакова не було ніколи.

Після захоплення Києва Булгаков перейшов до Збройних Сил Півдня Росії, у лавах яких брав участь у бойових діях на Північному Кавказі проти "восставших горских племён". Типова поведінка будь-якого сучасного російського героя, який спочатку кошмарив чеченців, далі пішов убивати в Грузію, потім пішов "визволяти" Сирію, а закінчив ганебне життя десь під Гостомелем. Міхаіл Булгаков — це моральний батько сучасного Захара Прілєпіна, письменника, публіциста, філософа і учасника війни на Донбасі. Як і попередника його теж бентежать портрети Петлюри в шкільних підручниках. "Я в Херсоне раздобыл учебники по истории за 11 класс. Это кошмар, реально, неонацистские учебники. На обложке свастики нет, но везде Бандера, Шухевич, Мазепа и Петлюра. Поэтому самая нацифицированная часть Украины — это, конечно, молодежь".

Фанаткам томиків Булгакова важливо знати ще один факт — у 1934 році Михаіла Булгакова прийняли до Спілки письменників СРСР. Саме тоді у Києві сталися "кіровські" розстріли — у підвалі колишнього Інституту шляхетних панянок (нині — Жовтневий палац) розстріляно групу із 28 українських письменників, науковців, журналістів, освітян. Серед вбитих — письменники Іван та Тарас Крушельницькі, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Олексій Влизько. Справи міністра освіти УНР та письменника Антіна Крушельницького та публіциста та дипломата Юліана Бачинського відправили на додаткове слідство. Обох радянська система знищила пізніше. Булгаков не міг не знати про ці вироки і вбивства. Він обрав мовчанку і нагадує Ані Лорак, яка спокійно дивиться із Москви, як вбивають все те, що дало старт її кар’єрі — культуру, мову, історію. Булгаков десь такий "киянин", як Ані Лорак чарівна "буковинка".

Булгаков — відомий і хороший письменник радянського часу. Десь такий як салат "шуба" і макарони по-флотськи. Насичує і дає калорії, коли нічого іншого вдома нема. Вселяє ностальгію за "общим застольем под водочку братских народов". Це могло зійти за чисту монету в часи тюрми СРСР, але чи варто споживати лайно, коли зараз є все і навіть більше.  І найперше треба відкривати для себе тих, чиє життя в Україні обірвали, щоби на випаленому полі виріс такий культурний пирій, як Булгаков.