В наступні 3 тижні відбудеться переломний момент і зміна ситуації на користь України –  генерал Ходжес

Ключове питання-як зараз буде розгортатись ситуація, після того, як ворог взяв Лисичанськ? Путін і Шойгу провели нараду і зрозуміли, що темп їхніх наступальних операцій вперся у стіну мужності наших військових. Це означає, що ворог буде перегруповуватись?

Російські сили зараз хизуються своїми локальними успіхами, продовжуючи вбивати українських військових та цивільне населення. Але переконаний, зараз російські війська  особливо виснажені. У них не залишається нічого окрім як завдавати артилерійських ударів по містах та селах. Ситуація з логістикою та людськими ресурсами РФ тільки погіршується. З іншого боку, ситуація для України з огляду логістики та постачання нових видів озброєння щотижня покращується. Якщо казати про кількість українських військових, то їх цілком достатньо, бракує лише спеціально підготовлених армійців. Тому і українські і російські війська проходять зараз вольове та логістичне випробування і, гадаю, впродовж наступних трьох тижнів відбудеться переломний момент та зміна ситуації на полі бою на користь України.

Артилерія, логістика і ракети. Ми дуже сподіваємось, що ближчим часом нам вдасться встановити артилерійський паритет, але з другого боку ми розуміємо, що ворог зараз застосовує найгірші радянські практики, зокрема «вогневого валу», коли вони просто починають винищувати кожен квадратний метр землі, на яку вони наступають.

Це підтверджує моє твердження про те, на що зараз здатні російські війська. Їм бракує сил для здійснення якогось потужного прориву, військово-морські сили РФ тремтять перед українськими протикорабельними ракетами, над небом України літає дедалі менше російської авіації, адже вони почати запускати ракети з території Росії або Білорусії. А після того, як Росія евакуювала своїх військових з території острова Зміїний, всім стало зрозуміло:   якщо Росія не володіє переважною вогневою перевагою, то українські війська здобувають перемогу у ста випадках зі ста. Вочевидь зараз найважливіше продовжувати руйнувати та знешкоджувати російську артилерію й російські ракети. Бачимо, що цьому особливо сприяє дедалі більша поставка на територію України артилерії та реактивних систем залпового вогню із Заходу. На жаль, техніка почала надходити дещо запізно, і все ж процес запущено, а ситуація для України, на відміну від Росії, покращується з кожним тижнем.

Ми розуміємо, що Захід, Сполучені Штати допомагають нам із важкою артилерією, але ми розуміємо, йдеться не лише про якість, а про кількість і розуміємо, що темп цього постачання є недостатньо високим. Що ми повинні робити, щоб важкі артсистеми, в стилі HIMERS, приходили у більшій кількості і якнайшвидше?

Близько 40 країн здійснюють поставку важкого озброєння, техніки та амуніції. Підкреслюю, що вони передають Україні своє власне озброєння. Як на мене, намагання пришвидшити поточний процес доставки не будуть ефективними. Ведеться багато розмов, яких бути не повинно. Генеральному Штабу Збройних Сил України чудово вдається приховувати інформацію про свої потужності, про стан озброєння та боєприпасів, адже ніхто не хоче, щоб росіяни володіли чіткою інформацією, щодо того, чим конкретно володіє Україна в даний момент. Не можу сказати, що той факт, що багато українців продовжує закликати до прискорення постачання озброєння, якимсь чином цьому допомагає. Уряди США, Німеччини, Великобританії, Франції, Польщі, Норвегії, Чехії та інших країн активно передають Україні власне обладнання. Тому, варто зосередитись на використанні того, чим  ми вже допомагаємо. Сподіваюся, українці в міру можливостей виготовляють власне озброєння, а також всередині країни формується певна система військових навчань з метою збільшення кількості спеціально підготовлених військових. Маю надію, що Україна розвиває власну мережу розповсюдження, адже це дуже впливає на швидкість поставок, йдеться про перевезення техніки залізничним та вантажним транспортом із Польщі до пунктів призначення. Чесно кажучи, те, що люди продовжують говорити про прискорення поставок, певним чином нівелює зусилля спрямовані на це. Я усвідомлюю це прагнення, у мене є близькі друзі, які зараз знаходяться на полі бою, які отримали поранення, або ж їхніх друзів чи членів сім’ї було поранено, тому я, як ніхто, щиро хочу побачити перемогу України якомога швидше. Але постійні повторювання – Швидше! Швидше! – не допоможуть. Наші дії просякнуті засвоєними уроками, ми спрямовуємо всі зусилля на те, щоб України якомога ефективніше мала змогу застосовувати новітню техніку на полі бою, саме цим займається Генеральний Штаб. Зосередитись потрібно на тому, щоб в очікуванні нових поставок якнайкраще скористатися з того, що ВЖЕ є в наявності. Ймовірно, що понад 50% обіцяного озброєння ще не надійшло, адже слід врахувати час на навчання, транспортування і т.п. Це свідчить про те, що ситуація для України щотижня буде лише покращуватись.

Пане генерале, зараз у мене є відчуття, що російський Генштаб входить в нову фазу, в нову стадію. Хотів Вас розпитати, яку нову стратегію в українській війні вони будуть застосовувати? Зокрема, є відчуття, що вони переходять до позиційної війни, зокрема на Півдні. Вони не полишили своїх спроб наступати, зокрема в Харківській області чи районі Ізюму, вони не перестануть нищити міста в Донецькій області, але ми бачимо, що сумарно по лінії фронту вони починають окопуватись.

Видається, що Росія усвідомлює свою нездатність до будь-яких проривів. Не думаю, що їм якимсь чином вдасться дійти до Одеси чи Києва. Натомість, вони намагатимуться закріпитися на захоплених територіях, щоб заявляти про свої проміжні перемоги, бо усвідомлюють відсутність на даному етапі потужностей, аби просуватися вперед. Таким є моє бачення. Вони сподіваються, що Заходу забракне терпіння, зацікавленості, чи бажання продовжувати надавати підтримку, саме тому Росія радше за все вдасться до укріплення своїх позицій. Українські війська в силу можливостей вестимуть невеликі бої. Росіяни чітко усвідомлюють своє виснаження, а також те, що завдяки поставці озброєння, Україна щодня стає дедалі міцнішою. Вони не спроможні компенсувати свої бойові втрати, тому і спрямовують зусилля на вивезення зброї та військових з Калінінграду, з під кордонів Фінляндії, з Криму, а також з закутків Російської Федерації — їм кардинально бракує людського ресурсу. Вони вичікують можливість, аби взяти паузу й відновитися, а відтак продовжити наступальні дії уже наступного року. Звісно ми не хочемо дати їм такої змоги. Росіян слід знешкоджувати тут і зараз, особливо коли їм нічого іншого не залишається, окрім як завдавати артилерійських ударів. Це чудовий шанс для України й підозрюю, що Генеральний Штаб вичікує такої можливості, нарощуючи свої потужності та здійснюючи належну підготовку.

Дорогий пане генерале, я згадую нашу розмову перед війною і ви тоді всерйоз попереджали, що насувається лихо. Я думаю, що зараз ви змогли б спрогнозувати ситуацію і підрахувати російські сили. Йдеться про ресурс економічний, військовий і ресурс психологічний. Наскільки довго ворогу стане сил?

Гарне запитання. На жаль, мені невідома чисельність ствольної артилерії та боєприпасів, якими володіє Росія, бо враження таке, що у них їх якась невичерпна кількість. Нам відомо, що у них вичерпуються запаси високоточної зброї, яку вони не в силі поповнити через накладені санкції. А от що стосується ствольної артилерії та боєприпасів, то їхні запаси справді великі. Тому дуже доцільно, що ЗСУ направляють зусилля на знищення складів боєприпасів, на запуски ракет по артилерійських батареях. Те, наскільки довго Росія зможе продовжувати цю війну, залежить від нашого прагнення продовжувати надавати підтримку Україні, але також і від стабільності в Кремлі, бо видається, що там вона дуже крихка. Сумнівно, що влада  Росії готова і надалі надавати монолітну, міцну підтримку президенту Путіну, влада  стурбована поточним станом, а також потенційним розколом всередині правлячих еліт. Ми повинні робити все можливе, щоб сприяти цьому, доносячи правдиву інформацію до російського народу. Чим більше похоронів вони побачать, тим швидше вони зрозуміють, що вся ця історія щодо причин нападу на Україну не більше ніж байка. Вони вже бачать, скільки молодих солдат без потреби гинуть у війні, яку розв’язав Володимир Путін, водночас  кожен росіянин уже почав відчувати на собі результати накладених санкцій. Переконаний, що такий тиск на Кремль матиме потужний ефект. Не можу загадувати наперед, але я точно бачу багато можливостей для нас.

Пане генерале, чого, на вашу думку, бояться у Кремлі? Яких військових рішень з нашого боку чи нових надходжень з боку Західного світу? Чого боїться Путін, йдеться про вимір російсько-української війни?

Він боїться всього, що Ви назвали. Росіяни не чекали, Кремль не чекав, що Україна даватиме таку гідну відсіч, що народ України вистоїть, що буде така вражаюча єдність українського уряду, вони точно такого не чекали. Саме тому військово-морські та військово-повітряні сили РФ намагаються триматися подалі від радіусу ураження озброєння ЗСУ. А також вони перебувають у стратегічному шокові від того, що Захід таки об’єднався в плані дипломатичних та економічних санкцій. Я перебуваю у Франкфурті, в Німеччині, де люди щодня говорять про потребу відійти від споживання російського газу. Така зараз реальність. Говорять також про потребу підтримувати Україну, повсюди висять прапори України, зокрема тут у Франкфурті. Підтримка справді відчутна, і ми великою мірою завдячуємо цьому президенту Байдену, його намаганням об’єднати всіх охочих підтримувати Україну. Розуміємо, що так триватиме не вічно, оскільки кожна країна стикається зі своїми внутрішніми викликами, зокрема виборами у США, люди стурбовані дефіцитом газу, інфляцією та іншими пов’язаними з війною моментами. Найбільшим побоюванням залишається питання експорту українського зерна, що буде, якщо не вдасться його транспортувати до країн Близького Сходу та Азії, тобто виклики справді великі. Але ми тримаємось разом і гадаю, що Кремль у зв’язку з цим перебуває у стратегічному шоці.

Ми розуміємо, що в Чорноморському басейні сталось кілька наших важливих перемог над росіянами. Нам вдалось потопити їхній флагман крейсер «Москву», нам вдалось повернути острів Зміїний і стоїть питання, щодо Кримського мосту.

Це чудова нагода завдати удару по російській транспортно-логістичній системі, це був би такий символічний удар, що дуже важливо. Однак не слід забувати, що перевага зараз на боці Росії, зокрема, що стосується артилерійський та ракетних ударів, які вони завдають по невинному цивільному населенню України. Дуже важливим аспектом є здатність уражати військові літаки у повітряному просторі, в якому вони літають та здійснюють запуски ракет, а також уражати російські військові кораблі. Переконаний, що Генеральний Штаб правильно розставив пріоритети, а той факт, що росіяни побоюються за Кримський міст лише підкреслює їхнє загальне занепокоєння.

Масовані ракетні обстріли, якими погрожують росіяни, йдеться про т.з. «удари в командні пункти», хоча дуже часто вони цілять в мирну інфраструктуру і гинуть мирні люди. Хотів також уточнити, наскільки вірогідним є входження Білорусі у війну проти України?

На мою думку, Білорусь не має жодного бажання входити у цю війну. Там розуміють, що Росія програє. Вони не хочуть бути прикутими до Росії, але президент Лукашенко продовжує грати у гру, намагаючись втихомирити Путіна, залишившись осторонь конфлікту. Якщо відверто, то білоруські сухопутні війська нічого особливо зробити не зможуть, їм забракне потужностей. Попри це, вони надають Росії нових можливостей здійснювати удари з території своєї країни.