Вбивати на війні

Ми ж люди. Шоста заповідь і таке інше. Хоча... шостою заповіддю Господь Бог забороняє не тільки вбивство, тобто позбавлення життя іншої людини, а й самого себе (самогубство) у будь-який спосіб. А коли на війні ти не вб’єш ворога, то це рівнозначно тому ж таки самогубству. Бо ж ворог не промине скористатися твоїм ваганням і за першої можливості обов’язково всадить у тебе кулю, або кине гранату, або те й інше, тим паче коли йдеться про цих виродків у брудній зеленій формі з буквою “z”.

Здається, про це вже писано-переписано, втім на кожній війні кожен вирішує це для себе сам. Але тільки один раз, а коли вже вирішив, взяв у руки зброю для захисту Вітчизни, то всі вагання геть. Закон війни: або ти, або тебе. І тоді це вже на рівні рефлексу, часом навіть достатньо одного поруху в потрібному напрямку, у тому де ворог.

Читайте також: Хто протистоїть сьогодні російській навалі

Коли вже вирішив, взяв у руки зброю для захисту Вітчизни, то всі вагання геть. Закон війни: або ти, або тебе. І тоді це вже на рівні рефлексу, часом навіть достатньо одного поруху в потрібному напрямку, у тому де ворог

 До цих роздумів спонукало почуте зранку від сусіда.

 ... – Сьогодні знов тисяча! – кинув він з лавки під горіхом, коли я тільки виходив з під’їзду.

Але то було не до мене, а до "таксистки". Вона колись і справді працювала таксисткою, потім поїхала до дочки чи то в Італію, чи в Америку, але ще перед повномасштабним вторгненням вернулася і відтоді тут.

– Тисяча двадцять, – уточнює вона.

– ...і чотири танки, й двадцять ББМ... – додає сусід. – Бойових броньованих машин, – розшифровує тоном знавця.

Читайте також: Згадувати під час війни

Мої сусіди, і, либонь, не тільки вони, тепер так часто починають ранковий діалог із переповідання почутої з теленовин статистики ліквідованих за попередню добу російських загарбників та знищеного їхнього залізяччя. Це вже майже, як випити ранкової кави.

– Мало, – підсумовує "таксистка", – було й більше.

– Чекайте, москалі також... – ще почав було сусід, може, навіть щось на їх виправдання, але так і не закінчив фрази.

Мабуть, згадав про свої багаторічні поїздки в Москву на заробітки й що через це тепер не вистачає стажу на пенсію, сам мені розповідав про дурно потрачені роки.  І цього він їм так само пробачити не може, як і ще багато чого, не кажучи вже про війну.

Звичка бачити щоранку три або чотиризначну цифру вбитих за добу російських окупантів – це не тільки гарне щеплення на довгі роки від їхнього оманливого "мишебратства" для нас, а й повчальний запобіжник для них, та й для всіх інших, хто забажає "можєм павтаріть"

А ще мені подумалося, що звичка бачити щоранку три або чотиризначну цифру вбитих за добу російських окупантів – це не тільки гарне щеплення на довгі роки від їхнього оманливого "мишебратства" для нас, а й повчальний запобіжник для них, та й для всіх інших, хто забажає "можєм павтаріть". І може б, якби нам вдалося так століття тому, хоча б після Крут, то всі ці роки москалі дмухали б на холодне і сто разів подумали б, перш ніж знову зачіпати українців.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.