“Відіграємо роки локдауну”: Ігор Бураковський про економічні прогнози на 2022-ий і підсумки 2021-го

Які б події ви назвали головними економічними подіями року? Можете назвати п’ять таких?

Перша подія – запуск ринку землі. Можливо, ці зміни ми зараз на собі не відчуваємо, але в середньо- і довгостроковій перспективі ефект від низ буде значний.

Мабуть, і в 2024-му це теж буде подія року, бо тоді ринок землі відкриється для юросіб. Поки що він працює тільки для фізичних осіб.

Саме так, тим не менше ідея запуску землі обговорювалася давно і от нарешті цей ринок запрацював. Друга подія – відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом. Коли ми спілкуємося з МВФ, це фактично визначення параметрів і пріоритетів нашої економічної політики. Ми можемо обговорювати в політичному та експертному середовищі будь-які варіанти і схеми, але коли є домовленість з МВФ, все стає з голови на ноги. І ми відповідним чином плануємо свою економічну політику. Третю подію року важко сформулювати, мабуть, назву це так – делікатна ситуація в енергетичному секторі. З одного боку, це питання тарифоутворення. Ми всі знаємо, що відбувається з тарифами. З іншого боку, це питання, пов’язані з вартістю енергоносіїв і традиційними проблемами року, які у нас відбуваються напередодні кожного опалювального сезону. Це, очевидно, питання до функціонування нашого енергосектору.

Останні дві події, можливо, неголосно лунали в загальнополітичному контексті. Але як економіст я б їх відзначив. Це запровадження середньострокового бюджетного планування. Важливо подивитися, що буде з цим бюджетом на 2022 рік, як він буде реалізовуватися, і яким буде бюджет на 2023 рік. Чи будуть дотримані визначені пріоритети, чи ми, як завжди, будемо в річному горизонті ділити кошти, шукати, чим закрити дірки в тому ж таки Пенсійному фонді.

Врешті, п’ята подія – підвищення соціальних стандартів. Але з моєї точки зору, хоча це добре – підвищення мінімальної зарплати, виплата 1 000 грн вакцинованим українцям, але це зайвий раз свідчить про те, що ми поки що не рухаємося до реформи соціального забезпечення. Відсутність такого руху – це погано, але саме по собі підвищення соцстандартів є позитивним. Інше питання, чи задоволені ми таким підвищенням.

Що ви маєте на увазі – виплати вакцинованим, підвищення пенсій і мінімальних зарплат?

Це комплексна проблема, яку важко охарактеризувати за короткий час. Тут і питання визначення прожиткового мінімуму, до якого в нас багато всього прив’язано. І уряд визнав – нинішній прожитковий мінімум, який зараз перебуває в районі 2 тис.грн, нічого не відображає і є скоріше технічною величиною. Тут і питання адресних субсидій. Це вічна тема. А через підвищення цін на енергоресурси і комунальні послуги питання субсидій набуває більшої гостроти. Це також питання, пов’язані з пенсійною реформою – це також питання соціального забезпечення. На 2023 рік, до речі, планується запуск другого обов’язкового накопичувального рівня пенсійної системи, а також Фонду майбутніх поколінь. З моєї точки зору, це доволі амбітна задача – запустити два таких значних інструменти. Що ж, зустрінемось за рік та поговоримо про те, як це вдалося.

Мене лякає відсутність чіткого бачення реформи. Декларують спершу одну ідею, а законопроект потім з’являється зовсім з іншою. Про Фонд майбутніх поколінь поговорити, звичайно, можна, але ж перші виплати плануються з нього за 18 років. Тож відповідати за ці обіцянки буде інший політик…

Тут одразу кілька проблем. Перша – проблема пріоритетів політики. Пригадуєте, торік ми говорили про економічний аудит країни, вектори економічного розвитку, прийняту урядом програму економічного розвитку? Зараз фактично про цей документ ніхто і не згадує. Яка його доля? Очевидно, така ж, як і в інших багатосторінкових документів… Друга проблема. Цей рік продемонстрував, що у нас багатополюсна система прийняття економічних рішень. Є Кабмін, але він перебуває у підвішеному стані – його програма не затверджена. З іншого боку, намагається свої ідеї вкидати парламент. Ну і звичайно - президент і Рада національної безпеки та оборони. Таким чином, у нас виникла ситуація, коли у сфері економічної політики ми маємо президента з його РНБО, уряд і парламент. А ще є Національний банк, який, на щастя, поки не влазить у всі перипетії економічної політики. Це послаблює ефективність нашої економічної політики. Скажу наївно – так не має бути.

Напружує і те, що ідеї лунають перш, ніж ми бачимо законодавчі ініціативи під їхню реалізацію. Президент спершу заявляє про виплати в 1 000 грн, а кому і на яких умовах – це погоджується потім.

Коли йдеться про бюджетне планування, плани підвищення зарплат, пенсій не враховують, звідки ми будемо брати ці гроші. Відсутня фінансова стабільність у такому плануванні. Як буде працювати той же Пенсійний фонд чи Фонд майбутніх поколінь?

Коли ми плануємо щось довше, ніж на рік, йдеться про середньострокове бюджетне планування. Політикам хочеться бути хорошенькими для всіх тут і зараз, але важливо планувати. Цього року підвищуємо зарплати медикам, наступного – педагогам. Є питання, які не втрачають своєї гостроти щороку, як-от оборона і безпека.

Таке планування може працювати в Україні, враховуючи, що багато чого ми не могли спрогнозувати? В 2007-му ніхто не знав про кризу на ринку нерухомості, в 2019-го – про пандемію…

Визрівання процесів останніми роками прискорилося. Раніше планували на 10-15 років, а сьогодні це вже не працює. З іншого боку, є золоте правило: економіка – це розподіл обмежених ресурсів. Якщо стрибати щоразу з однієї крайності в іншу, нічого не досягнемо.

Зараз ми розуміємо, що світ зіштовхнувся з пандемією. Тож слід шукати інструменти, які будемо тримати про запас, але завдяки яким можна оперативно мобілізувати кошти, скажімо, для закупки тест-систем. Щоб це допомогло мінімізувати потенційні втрати.

Тож нарікання на непередбачуваність ситуації означає, що гроші насправді використовувались неефективно. Щонайменше половина людей, які кажуть "це неможливо передбачити", це люди, які хочуть отримати зиск від нашого невпорядкованого бюджетного процесу.

В країні енергетична криза. Втім, ми щороку перед опалювальним сезоном обговорюємо, чи вистачить нам енергоресурсів. А чим цей сезон відрізняється?

У нас традиційна проблема: Україна починає поповнювати запаси вугілля, коли його вже починає бракувати. Я не знаю, чим це пояснити. Тим не менш, постійно виникає ситуація, коли до зими не готова держава – з одного боку, а з іншого – приватні компанії, які також грають на цьому ринку і дивляться на державу.

Тут нам бракує координації. Ми можемо по-різному ставитися до енергетичних компаній, але це суттєвий гравець на економічному ринку. З ними треба вибудовувати нормальні економічні стосунки.

Врешті, ми маємо упорядкувати механізм визначення тарифів. Бо на сьогодні тарифи – це результат торгівлі різних стейкхолдерів, одні з яких виступають із соціальних позицій, другі – з політичних, треті - з економічних. Але тут мало того, що називається "раціо".

А як мало би бути в ідеалі? Ринкові тарифи і субсидія для тих, кому вони не по кишені?

У меморандумі України з МВФ про наміри щодо фіскальної та економічної політики, чітко написано: ми виходимо на ринковий рівень цін. А з якого джерела ще можна компенсувати їхнє зростання? Але паралельно з цим там записано: уряд запроваджує ефективну систему державної допомоги. Такий подвійний підхід у МВФ: з одного боку – ринкові ціні, з іншого боку – підтримка держави.

В 2021-му запустився ринок землі. Як ви його оцінюєте?

Запуск ринку землі – масштабний політико-економічний експеримент. Тому важко сказати, чи в правильному напрямку він рухається. Експерти, які займалися ринком землі, не раз зауважували: не очікуйте результатів, як-от фундаментальне зростання ВВП, у перший рік. Ефект отримаємо у середньо- і довгостроковій перспективі. І цей момент є надзвичайно вразливим політично і економічно. Тож давайте почекаємо. Мені здається, що було правильно зроблено, що за результатами функціонування ринку землі у перший рік будуть прийняті відповідні зміни щодо корекції відповідних механізмів. І це зафіксовано документально. Тобто те, що ми маємо зараз – це відпрацювання механізму, а далі будемо орієнтуватися на те, що нам дадуть економічні реалії.

А як щодо вашого персонального підсумку року?

Мій економічний статус не змінився. Хоча якщо говорити про ту структуру, де я зараз працюю, то працювати стало складніше. Щоб там не казали про вигоди дистанційної роботи. Онлайн для мене – це збільшення навантаження. З іншого боку, це можливість подивитися з різних сторін на те, чим я займаюся, переосмислити.

Що принесе економіці 2022 рік? Які ваші очікування та прогнози вашого інституту?

2021 рік ми закінчимо з невеликим приростом, зростання буде на рівні 2,8% ВВП. Раніше говорили про 3-4% ВВП, але очевидно, що ситуація інша. В 2022-му очікуємо приблизно 3-3,1% ВВП. Це з того, що нам відомо зараз. Це значить, що в 2022 році ми певною мірою відіграємо те, що втратили за роки локдауна. Фактично вийдемо на той економічний рівень, який у нас був до економічної кризи, пов’язаної  з Covid-19.

Багатшими станемо?

В середньому багатшими станемо. Втім, зараз суспільство дуже диференціюється. В тому числі завдяки діджиталізації, але тут є й інші чинники. Тому усереднені показники навряд чи про щось скажуть, слід говорити окремо про різні верстви населення, різні категорії, різні професії. І не забувати про те, що зміни на ринку праці пов’язані не тільки з COVID-19 чи економічною політикою. Вони пов’язані з тими фундаментальними процесами, які відбуваються в Україні протягом останніх 10-15 років. Люди мають розуміти – світ навколо динамічно змінюється. Змінюється і відповідальність держави, і відповідальність нас самих за себе.

Проблема бідності в Україні, на жаль, залишається. Виникає, на жаль, таке явище, як "нові бідні". Як зробити так, щоб економічне зростання було інклюзивним? Щоб усі верстви населення отримували зиск від економічного зростання країни. Це глобальна проблема, з якою стикається і ЄС, і США. І тому сьогодні багато економістів і політиків говорять, що наше відновлення після пандемії має базуватися на двох китах. Це "зелене" відновлення – перехід до якісно нового способу соціально-економічного мислення і виробництва, і другий – справедливе відновлення. Тобто щоб всі могли скористатися благами, які дає економічне зростання і економічний розвиток.