Вірменія шукає зближення з ЄС. Чому Пашинян розчарувався в Росії?

Пашинян у своїй промові зазначив, що Москва відмовилася виконувати свої зобов'язання з надання військової допомоги Вірменії, а російські миротворці не зупинили Азербайджан від нападу на Нагірний Карабах. Останній стався наприкінці вересня 2023 року і закінчився капітуляцією невизнаної республіки та втечею з регіону понад сто тисяч етнічних вірмен.

Незадовго до ескалації вірменський прем'єр назвав "помилкою" те, що Вірменія покладалася на Росію в питаннях військової безпеки. У Європарламенті Пашинян також сказав, що Вірменія "готова стояти з ЄС пліч-о-пліч". У Кремлі на це відповіли погрозами, що Вірменія "стане другою Україною".

Як же сталося так, що Росія втрачає одну з найлояльніших країн, яка традиційно вважала Москву своєю союзницею? Міжнародне видання Дрон, що фінансується через грантову систему американськими та європейськими платниками податків, детально розбиралося у питанні. З дозволу редакції Еспресо наводить український переклад статті.

Евакуація вірмен з Нагірного Карабаху. Фото: Reuters

Давній союзник

Після розвалу СРСР між російською і вірменською владою склалися дуже теплі відносини. Країни підписали безліч договорів, зокрема, Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, а також Договір про союзницьку взаємодію.

Ставлення тодішньої влади Вірменії до Росії було настільки лояльним, що вона навіть дозволила РФ створити військову базу в місті Гюмрі. Згідно з договором, вона може перебувати на території Вірменії до 2044 року. Кордони країни з Іраном і Туреччиною, крім місцевих прикордонників, патрулюють співробітники ФСБ.

Вірменія також увійшла в проросійський військовий блок ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку), куди входять деякі пострадянські країни, а також у Євразійський економічний союз.

Вірменія стала залежною від Росії в економічному плані. Країна закуповує у РФ газ і безліч інших товарів. Основний потік інвестицій у країну йде також із Росії. Навіть залізницями країни володіє дочірня компанія холдингу "Російські залізниці". У країні також функціонують російські ЗМІ та телеканали. Більший вплив Росії може спостерігатися, хіба що, в Білорусі.

Наразі Вірменія, як і сусідні Грузія та Азербайджан, є одним із найбільших хабів із постачання у РФ товарів в обхід західних санкцій.

Зміна влади у Вірменії

Стосунки Єревана і Москви вперше похитнулися, коли у Вірменії сталася подія, якої Володимир Путін, імовірно, боїться найбільше — революція.

У 2018 році другий термін тодішнього президента Вірменії Сержа Саргсяна добіг кінця. Референдум, що відбувся трьома роками раніше, вніс до Конституції поправки, внаслідок яких Вірменія з президентської республіки ставала парламентською, а главою держави, фактично, ставав прем'єр-міністр. Коли у Саргсяна закінчився термін повноважень, він, за допомогою парламенту, обійняв посаду прем'єр-міністра, що викликало масові протести, лідером яких був Нікол Пашинян. Люди були незадоволені правлінням президента, звинувачуючи його в економічному занепаді країни й корупції.

Серж Саргсян. Фото: BBC

Пашинян раніше працював журналістом, рік сидів у в'язниці за протести й кілька років був депутатом парламенту від опозиції. Протести мали мирний характер, хоча влада намагалася розганяти їх за допомогою силовиків. Ці події стали відомі, як "Оксамитова революція". Майже через місяць протестів Саргсян був змушений подати у відставку, а пізніше, в результаті виборів, пост прем'єр-міністра зайняв Нікол Пашинян.

У Кремлі прохолодно поставилися до нового незнайомого політика, який, на відміну від багатьох колег з пострадянського простору, не був представником радянської номенклатури, її нащадком, або людиною з правлячих кіл. Але Пашинян не позиціонував себе, як проросійський або прозахідний політик. Він заявив Кремлю, що у відносинах з РФ нічого не зміниться, за що російська влада визнала зміну влади у Вірменії.

Нова війна в Нагірному Карабасі 2020 року стала тривожним дзвінком для Вірменії. Росія не тільки не зупинила збройної ескалації, розпочатої Азербайджаном за підтримки Туреччини, а й, мабуть, санкціонувала її. Ба більше, Росія активно озброювала як Вірменію, чия армія брала участь у війні на боці невизнаного Карабаху, так і Азербайджан, але Баку закуповував найбільші обсяги і найсучасніші види російського озброєння. На запитання Єревана в Москві відповідали в дусі "нічого особистого, просто бізнес".

Війна закінчилася, коли Азербайджан зайняв значні частини Карабаху, а армія невизнаної республіки була розбита. За посередництва Володимира Путіна, Нікол Пашинян та Ільхам Алієв підпишуть Тристоронню угоду. Згідно з нею, бойові дії припинялися, а в частину Нагірного Карабаху, що залишилася, увійшли російські миротворці, в обов'язки яких входило "запобігання збройним конфліктам". Почався переговорний процес, який відбувався за паралельного посередництва Росії та Євросоюзу.

Вірменія, мабуть, продовжувала сподіватися на Росію, але все змінилося 2022 року.

Ільхам Алієв (ліворуч) та Нікол Пашинян.
Фото: Уряд Вірмені

Росія обрала союзника

22 лютого 2022 року, напередодні нападу Росії на Україну, Путін і Алієв підписують Договір про союзницьку взаємодію. Якщо 2021 року в Нагірному Карабасі та на кордоні з Вірменією не було великих ескалацій, то тепер ситуація почала змінюватися.

Коли Росія остаточно загрузла в Україні, Баку розпочав спочатку бойові дії в Карабасі, а у вересні вторгається на територію Вірменії, звинувативши Єреван у "збройних провокаціях".

Спостерігачі зазначали, що Баку проводив ескалації з метою домогтися у Вірменії поступок на переговорах. Алієв хотів змусити Єреван надати екстериторіальний коридор з основної частини Азербайджану в ексклав Нахічевань, відрізаний територією Вірменії.

Пашинян звернувся до ОДКБ по допомогу. Згідно зі статутом, організація зобов'язана надавати військову допомогу і захищати своїх членів під час нападів на них. Але в ОДКБ те, що відбувається, назвали "прикордонним конфліктом" і відмовилися реагувати, пообіцявши надіслати "спостерігачів". Конфлікт закінчився за кілька днів. Вірменія втратила понад сотню солдатів убитими, а частина прикордонних територій виявилася окупованою Азербайджаном.

Єреван звернувся до Євросоюзу з проханням надіслати моніторингову групу для патрулювання кордону і фіксування численних обстрілів. Спостерігачі продовжують роботу донині, чим викликають невдоволення в Москві та Баку.

Відносини Вірменії та Росії продовжили псуватися, коли Азербайджан розпочав гуманітарну блокаду Нагірного Карабаху в грудні 2022 року. Було перекрито Лачинський коридор — єдину дорогу, що зв'язує регіон із Вірменією. Попри те, що дорога розташована в зоні відповідальності російських миротворців, за майже 10 місяців блокади вони не робили спроб узяти її під контроль. Москва також не чинила тиску на Баку з метою зняття блокади. Миротворці лише здійснювали постачання гуманітарної допомоги в Карабах, де посилювався дефіцит продуктів, палива, медикаментів та інших товарів. Влітку Баку перестав пропускати будь-які вантажі в регіон.

У вересні 2023 року Азербайджан зовсім почав повномасштабну "антитерористичну операцію", яка закінчилася через добу капітуляцією Нагірного Карабаху. За останніми даними, з вірменського боку загинуло 220 осіб, з яких 10 - мирні жителі, включно з 5 дітьми. Азербайджан втратив 192 людини і одного мирного жителя. Понад сто тисяч етнічних вірмен втекли з Нагірного Карабаху, не бажаючи жити в Азербайджані і побоюючись переслідувань за національною ознакою.

Нагірний Карабах, так звані російські миротворці. Фото: Reuters

Росія в цьому конфлікті вперше фактично зайняла сторону. Російські миротворці не намагалися зупинити азербайджанські війська, займаючись евакуацією мирних жителів. Ба більше, міноборони Азербайджану заявило, що проводить свою "спецоперацію" в тісній взаємодії з миротворцями. Кремлівські чиновники стверджували, що в російського контингенту немає повноважень зупиняти конфлікт, а Путін пізніше взагалі заявив, що ескалація відбувалася на визнаній території Азербайджану.

Ба більше, під час зіткнень, як пише видання "Медуза", російські пропагандисти отримали вказівку звинувачувати вірменську сторону і Пашиняна в тому, що відбувається. І дійсно, російські ЗМІ висвітлювали конфлікт, показуючи Вірменію винуватицею нової війни, фактично, транслюючи державну пропаганду Азербайджану.

Путін втрачає Вірменію

Вірменські ЗМІ переповнені невдоволенням і розчаруванням у діях Росії. Незадовго до нападу Азербайджану, між вірменськими та російськими чиновниками почалися обміни звинуваченнями.

Це почалося після того, як Нікол Пашинян в інтерв'ю виданню La Repubblica назвав "стратегічною помилкою" залежність Вірменії від Росії в питаннях безпеки. Він також піддав критиці діяльність російських миротворців у Нагірному Карабасі. У МЗС РФ заявили, що Єреван намагається "покласти свою відповідальність на Росію", назвавши Вірменію "іграшкою Заходу".

Водночас дружина Пашиняна Анна Акопян вирушила з візитом до Києва. Також Вірменія вперше відправила гуманітарну допомогу Україні. Раніше Пашинян заявляв, що Вірменія не є союзником Росії у війні. Водночас збройні сили країни провели навчання з військовими зі США, що теж викликало обурення в Кремлі.

На початку 2023 року Вірменія відмовилася проводити на своїй території навчання ОДКБ і відкликала свого представника в організації, так і не призначивши його наступника.

Також Вірменія ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду і тепер буде зобов'язана заарештувати Путіна, якщо він опиниться на території країни. Російського президента підозрюють у незаконній депортації українських дітей. Єреван стверджує, що країна провела ратифікацію, щоб звинуватити Азербайджан у військових злочинах. Крім цього, Єреван подав на Баку позов до Міжнародного суду ООН. Взимку рішення органу наказало Азербайджану зняти блокаду з Карабаху, яке він проігнорував. Проте помітна тенденція, за якої Єреван більше не намагається домогтися справедливості від Росії і шукає її на Заході.

Дружина прем'єра Вірменії Анна Акопян (ліворуч) та перша леді України Олена Зеленська.
Фото: Фейсбук Анни Акопян

Вірменія на роздоріжжі

Зараз Вірменія перебуває в скрутному становищі. Росія проявила себе як ненадійний союзник, який не виконує взятих на себе зобов'язань. Ба більше, Кремль стає все більш ворожим.

Зближення із Заходом здається очевидним вибором. Пашинян у своїй промові в Європарламенті наголошував на тому, що Вірменія - демократична країна і загрози країні називав загрозами демократії. Але вірменське суспільство насторожує м'яка реакція Заходу на дії Азербайджану, відсутність санкцій за блокаду і розв'язання бойових дій. Вірменія ж не має ні нафти, ні газу, щоб стати для Європи більш привабливим партнером.

Водночас Вірменія продовжує майже повністю залежати від імпорту та інвестицій з Росії. Російська військова база теж нікуди не зникла. Залишилася і загроза нової війни. Пашинян нещодавно у своїй промові пообіцяв, що мирну угоду з Азербайджаном буде укладено до кінця року, але влада все одно побоюється нападу з боку Баку. Алієв отримує дуже серйозну легітимацію своєї влади через мілітаризм і конфлікт з вірменами і кожна збройна ескалація зустрічала масову підтримку в суспільстві. Він стверджує, що нової війни не буде, але невідомо, чи зміниться його рішення в разі падіння популярності в країні.

Путін відомий схильністю не тільки до імперських фантазій, а й до помсти. Не виключено, що в разі занадто активного руху Вірменії в бік Євросоюзу, Кремль, за допомогою проросійських політичних сил, спробує організувати зміну влади у Вірменії та посадити умовну маріонетку, або "попросить" Алієва "покарати" країну, яка "посміла" піти із зони впливу РФ. Раніше схоже сталося з Україною, а також із Грузією, коли при владі був президент Михайло Саакашвілі.