Міжнародній спільноті вигідно роками заплющувати очі на катування Росією українців, – Олександра Мазур зі "Спільноти родин Оленівки"

Одним із таких був акт геноциду у колонії Оленівки на тимчасово окупованій території Донецької області. Там українські військовополонені згоріли заживо, а росіяни їм навіть не надавали першої медичної допомоги. 

Чи навчилась Україна і міжнародна спільнота протидіяти російським агресорам, які є механізми захисту і чи взагалі вони існують? На ці теми Еспресо поспілкувався з представницею "Спільноти родин Оленівки" Олександрою Мазур. Її близька людина загинула у бараці оленівської колонії, а сама вона почала займатися громадською діяльністю, пов'язаною з масовим вбивством.

В Оленівці відбулася запланована масова страта

Фото: Reuters

Теракт у тюремному бараку Оленівки росіяни влаштували у ніч на 29 липня 2022 року. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Станом на жовтень, інформація щодо теракту в Оленівці була такою: 193 людини в бараці на момент вибуху, за даними росіян. Були також ДНК-аналізи 52 загиблих і повернули 11 людей в Україну. У січні на брифінгу розповідали, що повернули 23-х.

Олександра Мазур наголошує, що конкретних цифр назвати не може, бо дані весь час змінюються, а розслідування триває. Інформацію уточнюють та перевіряють. Ані громадські активісти, ані родичі хлопців, які були у бараці, не мають доступу до конфіденційної інформації. 

"Нас не інформують, як ведеться розслідування. Ми можемо говорити лише про загиблих, тих, про кого є підтверджена інформація, і лише якщо погодились родини. Бо треба ще й розуміти, що не всі родини сприймають факт загибелі. Навіть, якщо є підтвердження ДНК-аналізів. Тому, коли ми беремо на себе відповідальність сказати, що ця людина загинула, з'являється важкий етичний момент щодо родини, яка не вірять у загибель", – каже Олександра. 

Доля понад сотні людей із бараку, де стався вибух, станом на сьогодні залишається невідомою. З ними немає зв'язку, а єдину інформацію можна отримати від тих, хто повертається з полону.

"Інколи полонені, які повернулися, кажуть, що бачили кількох людей із того бараку. Але це просто бачили – немає жодних деталей ані про їхній фізичний стан, ані про моральний. Хтось, хто повертається з полону, просто повідомляє, що бачив людину, скажімо, за місяць до повернення. Тобто станом на той місяць людина була жива. Тому є надія і зараз відомо про таких людей. Але їх небагато. Скажімо, якщо у полоні досі перебуває понад сто людей, то інформація була про кілька десятків, яких бачили за весь цей час", – каже Мазур.

Не має активістка доступу і до свідчень в'язнів Оленівки, які повертаються з полону, лише тоді коли їх публікують для загального доступу. Олександра вважає, що це правильно - зберігати конфіденційність тут дуже важливо. 

"З того, що відомо з публічно поширеної інформації, можна з упевненістю говорити про заплановану страту в Оленівці. Росіяни приходили й за списком забирали людей перед 28 липня з інших бараків до того бараку, де стався теракт. Саме цих людей, а не інших", – наголошує активістка. 

Україна повертала з полону колаборантів, а спецслужби на це не зважали

Два роки тому, коли починалося повномасштабне вторгнення росіян, філологиня Олександра й не уявляла, що вже невдовзі доведеться зустрічатися з посадовцями, виступати в ООН чи займатися підтримкою родин військовополонених. Каже, дуже сподівалася, що повномасштабної війни не буде. 

"Але війна триває з 2014-го. Російська армія вже була на території України й загалом було зрозуміло, що вони перевіряють нашу реакцію та реакцію міжнародної спільноти. Росіяни тренувалися і вчились взаємодіяти з нашою армією так, щоб перемагати. Тобто всі ці роки були тренуванням до повномасштабної війни – накопиченням знань, інформації та сил з боку Росії", – каже Олександра Мазур.

А от напрацювання українців до 2022-го року, наприклад щодо звільнення полонених, на думку активістки, були незначними. Так деякі люди досі перебувають у полоні із часів ще до повномасштабного вторгнення. 

"Я тоді впродовж минулих років часто бачила інформацію про те, що з полону забирали людей, які допомагали росіянам катувати інших полонених. От, для прикладу, політв'язень Станіслав Асєєв розповідав, як повертались до України люди, які співпрацювали з росіянами. Наші служби вже мали таку інформацію, але вони або не зважали на неї, або не хотіли зважати. Зараз, під час повномасштабної війни не бачила такої інформації, можливо щось змінилось. Але тоді механізм точно не був напрацьований, бо, по-перше, не всіх повернули за всі роки до повномасштабного вторгнення, а, повертаючи одних, не зважали на тривожні повідомлення інших колишніх полонених", – пояснює представниця "Спільноти родин Оленівки".

Людям, які сьогодні не знають, де їхні близькі, Мазур радить телефонувати в Національне інформаційне бюро, яке повідомить алгоритм дій. Але, визнає Олександра, часто держава не має інформації про зниклих безвісти людей. 

Фото: Reuters

"Тоді, буває, що родичі "потрапляють на гачок" російських інформаційних маніпуляцій. Вони починають шукати вже по їхніх ресурсах, телеграм-каналах. Ці телеграм-канали  існують не просто так, викладаючи там фото і відео. Вони передають певні меседжі для розхитування ситуації всередині нашої країни. Це і для того, щоб зневіру посіяти в людях, і заражати внутрішнім конфліктом", – пояснює Мазур. 

Вона каже, що українцям потрібно пропрацювати ці ресурси, брати звідти  відфільтровану інформацію і вже її давати родичам, аби вони не ставали жертвами маніпуляцій на ворожих ресурсах.

Росіяни були такими жорстокими завжди, просто раніше вони катували одні одних у РФ

Олександра Мазур не вважає, що росіяни на широкомасштабному етапі війни почали виявляти більшу жорстокість, ніж до того. Ймовірно, про поведінку агресорів не так багато говорили у світі. Зокрема, активістка згадує книгу лауреата Шевченківської премії Станіслава Асєєва "Світлий шлях: історія одного концтабору", яку Олександрі подарували незадовго до повномасштабного вторгнення. У цій книзі описані катування росіянами полонених. 

"Чи намагалися вони зберегти лице, чи якийсь міжнародний імідж? Не думаю. Тим паче, що є чимало інформацій ще й про катування росіянами своїх. Вони точнісінько так само катують один одного у своїй країні, своїх в'язницях, там є дуже резонансні справи. Але якщо говорити про реакцію міжнародної спільноти, то моя суб'єктивна думка полягає в тому, що просто було вигідно фінансово не конфліктувати з Росією. Думаю, просто більшість країн і сьогодні не вважає, що Росія може на них напасти. І навіть такі країни, як сусідня з нами Польща чи країни Балтії. Вони є членами НАТО і вважають, що Альянс їх захистить, вони часто кажуть про це. Але може трапиться різне, не факт, що захистить. Втім мешканці цих країн вважають, що не потрібно надто сильно хвилюватись", – каже Мазур.

Як припускає Олександра, економічно розвинені країни, їхня влада та активісти, знали про катування та знущання росіян над українцями на території РФ та на окупованих територіях, але нічого не робити, бо економічно їм це було невигідно

"Так само можна згадати, як у Чечні катують людей. Була інформація, що там є підвали для представників ЛГБТ, де їх "перевиховують" катуваннями. Чомусь я не бачила сильної реакції з цього приводу від світових впливових ЛГБТ-спільнот. Тобто Росія – це, власне, така країна, "Гулаг". І ніхто не рятує тих людей, які є там самі між собою і жертвами й катами", – підсумувала громадська активістка.