Після зміни Залужного, ми втратимо час для налагодження нових комунікацій із західними партнерами, - ексречник Генштабу ЗСУ

У статті авторства головкома генерала Залужного, яку публікували CNN, з одного боку йдеться про підбиття певних підсумків, з другого боку - це погляд на розгортання стратегічної перспективи війни, можливо, говоримо про другий етап війни з РФ.

Перший і основний сигнал - публікація була розміщена на шпальтах американського видання. Отже, ми маємо розуміти, на яку аудиторію в першу чергу була спрямована ця публікація. Як на мене, це абсолютно дорослий, раціональний розбір тих здобутків, які досягла українська армія за ці два роки повномасштабної російсько-української війни, а також пропозиція, така собі дорожня карта, в який саме спосіб має діяти українське військо, щоб здобути ту саму перевагу та перемогу на полі бою.

Адже насправді викликів перед Україною зараз стоїть чимало: це і питання обмежених ресурсів, і розуміння того, що ворог не збирається поступатися своїми планами та все ще марить, щоб знищити Україну як державу й українців як складову спільноти народів світу. Також це і розуміння того, що ворог має чималі ресурси для реалізації цих місій, це і розуміння, що зовнішньополітичні та внутрішньополітичні процеси так само впливають на перебіг бойових дій на лінії бойового зіткнення.
 

Ви згадали про ресурси, і цього разу головком Залужний доволі обережно окреслював наші потреби, але й у Пентагоні також здогадуються, чого нам треба найбільше.

Щодо обізнаності наших західних партнерів, то ми маємо розуміти, що це і публічні заходи, які ми знаємо у форматі "Рамштайн". До речі, нещодавно відбулася вже 18-та зустріч представників щонайменше 50 країн світу, які є донаторами, і забезпечують певні військово-технічні потреби українських Сил оборони. Цій зустрічі передує робота на рівні технічних груп. Зазвичай така робота закінчується узгодженням загальної позиції у вигляді підсумкового комюніке, яке є публічним результатом проведення кожної зустрічі у форматі "Рамштайн". Але нагальні, середньострокові та на далеку перспективу потреби українського війська очевидні для всіх учасників процесу, який відбувається під назвою "Рамштайн".

Очевидно, наші західні партнери розуміють, що Україні критично бракує артилерійських снарядів, далекобійних ракет, якими ми будемо спроможні влучати не лише по ворожих військових об'єктах на тимчасово окупованих територіях нашої країни, а й так само по території європейської частини РФ, що насправді є важливим. І на це абсолютно прозоро натякає наш головком Валерій Залужний. Адже абсолютно очевидно, що потрібно руйнувати ворожу військову інфраструктуру оборонно-промислового комплексу, а також об'єкти критичної енергетичної інфраструктури РФ, які працюють на певні здобутки та можливості російської окупаційної армії.

Тези Залужного, які є в публікації видання CNN, це сигнал нашим західним партнерам, що не треба зволікати, а також, що в українського військового керівництва є абсолютно чітке розуміння ситуації.

Також є чітка дорожня карта, як досягти омріяної мети, але для того нам потрібні ресурси. Звісно, що певною мірою ми розраховуємо на власні здобутки та можливості. Звісно, що ми абсолютно раціонально оцінюємо промислові та технічні можливості наших західних партнерів, про це генерал Залужний абсолютно відверто говорить. Але навіть попри такий непростий старт щодо військово-технічної підтримки українського війська, у тому числі пов'язаний з буремними політичними процесами, які відбуваються у країнах-партнерах України, з усім тим ми маємо змогу та варіанти задіювати українське військо, враховуючи ті ресурсні можливості, на які зараз можемо розраховувати.

Я думаю, що не просто так свого часу профільний заступник міністра оборони України генерал Іван Гаврилюк наголошував, що ми частково можемо компенсувати брак артилерійських боєприпасів шляхом більш активного використання дронів, зокрема FPV-дронів. Це ж абсолютно раціональний підхід.

Де-факто українська протидія ворожій агресії чим далі, тим більше набуває ознак війни четвертого покоління.

Тобто фактично, коли замість особового складу, замість військового персоналу бойові задачі виконують техніка, безпілотні платформи, високоточні озброєння, системи радіоелектронної боротьби. Ми маємо використовувати й далі цю перевагу на полі бою, а не зупинятися на тих здобутках, які вже маємо. Треба далі працювати над тим, щоб максимально збільшувати технологічну перевагу на полі бою, в тому числі за рахунок використання відносно дешевих безпілотних літальних платформ, які нам відомі під назвою FPV-дрони.
 

Можливо, насувається переформатування операційного командування на певних напрямках, можливо, буде переосмислення загалом логіки війни з урахуванням тих мобілізаційних процесів, які на Україну сунуть?

І тут я маю серйозне застереження щодо тих чуток, які зараз активно ширяться українським інформаційним простором про ймовірні ротації чи заміну генерала Залужного на іншого українського генерала на посаді головнокомандувача Збройних Сил України. Чому це зараз неприпустимо? Річ у тім, що левова частина військово-технічної підтримки від наших західних партнерів відбувається в тому числі й за рахунок прямих комунікацій між головкомом, його апаратом та нашим західними партнерами.

Після зміни саме прізвища головкома може статися так, що ми втратимо певний проміжок часу на налагодження нових комунікаційних каналів та можливостей.

Зараз, в той час, коли вирують активні бойові дії на різних ділянках фронту, і під час того моменту, коли затвердження генерала Кирила Буданова, очільника військової розвідки нашої країни, ворог у найближчі місяць-два все ще буде намагатися трансформувати свою чисельну перевагу в територіальні здобутки, тобто продовжуватиме проводити свої наступальні кампанії.

Чи маємо ми створювати умови для зволікання щодо певних комунікаційних каналів і, відповідно, отримання більш гнучкої та оперативної реакції з боку наших західних партнерів? Відповідь на це питання, очевидно, - ні. Ми не можемо собі цього дозволити. Але знову ж таки є певні внутрішні політичні процеси всередині нашої країни, які можуть певною мірою серйозно впливати на ті чи інші рішення. І ці чутки, які зараз у всіх на слуху, активно обговорюються в українському сегменті інформаційного простору.

Генштаб - мозок війни, це хрестоматійний вираз. Питання у рівні компетентності генерала, який працює і з картою, і з ресурсами, і з баченням стратегічного розгортання тих чи інших бойових дій, також це командна гра, бо йдеться про взаємодію між родами військ, розумінням і знанням особового складу, тут є своя специфіка у Збройних Силах України, яка відрізняється від специфіки, наприклад, у тому самому МВС.

Безумовно, і тут буквально наведу один приклад. Ми можемо скільки завгодно дорікати команді попереднього міністра оборони пана Резнікова та безпосередньо йому, коли він був на цій посаді, але ефективна, змістовна та результативна комунікація далася взнаки саме за період каденції Олексія Резнікова. Україна де-факто отримала переказ в еквіваленті $100 млрд щодо військово-технічної допомоги, і це забезпечило поточні та середньострокові потреби українських Сил оборони.

Сталася ротація через певну низку причину, але з усім тим команда новопризначеного міністра оборони пана Рустема Умєрова вже була дотична до організації щонайменше трьох "Рамштайнів", тобто 16-го, 17-го та 18-го. Чи були ці "Рамштайни" настільки змістовно наповнені та результативними для забезпечення потреб українського війська? Кожен з дотичних до інформаційного супроводу нинішньої війни може дати особисто відповідь на це питання.

Очевидно, що рівень  військово-технічної допомоги для потреб українського війська по факту зменшився. Ми бачимо з відкритих джерел, що на 90% зменшилася саме військово-технічна допомога для українського війська.

Чи є ключовим фактором міжособистісні комунікацій між командою попереднього міністра оборони та нинішньою? Безумовно, певний елемент впливу на ці процеси дався взнаки, бо будь-яка комунікація відбувається у тому числі й за рахунок міжособистісних зв'язків, а також знаходження певного порозуміння.

Ми пам'ятаємо вислів, якій неодноразово звучав від тодішнього міністра оборони Резнікова, коли він говорив, що слово "ні" від наших західних партнерів він сприймає не як відмову, а як виклик, який ми маємо подолати. Насправді тій команді це вдалося. Адже ще на початку повномасштабної війни точно не йшлося про те, що у перспективі українська армія отримає техніку, зокрема британські танки Challenger чи американські Abrams, чи німецькі Leopard. Взагалі тоді не йшлося про HIMARS і ракети до них. Про багато чого не йшлося, що згодом українська армія отримала і що дозволило нашим військам спочатку забезпечити реалізацію певних задач по деокупації частини території нашої країни, а потім готуватися до масштабного наступу українських Сил оборони, який відбувався протягом літа і початку осені 2023 року.

Отже, комунікаційний варіант є надзвичайно ваговим чинником, який впливає на перебіг подій у тому числі й в рамках забезпечення поточних та середньострокових потреб українських Сил оборони.

Якщо ми говоримо про можливі кадрові пертурбації чи кадрові рокірування, розуміємо, що ворог надзвичайно активно буде вивчати це все. І я впевнений, що на кожного нашого командувача, вже не кажучи про генералів чи обдарованих полковників, у ГУР РФ лежить відповідна папка, а то й дві. Чого нам зараз чекати від противника з урахуванням короткострокових перспектив, про які ми говорити не можемо, бо ще не знаємо що і як буде?

Я думаю, щонайменше ще два місяці ми будемо постійно стикатися з тим, що ворог буде постійно атакувати вздовж усієї 1350-км лінії бойового зіткнення, шукаючи у такий спосіб якоїсь шпаринки в українській системі оборонних та захисних споруд. Звісно, що путінська армія буде марити тим, щоб подарувати якийсь презент Путіну до його чергового переобрання на посаду президента Російської Федерації. Звісно, що такі виклики та ризики є з урахуванням досить серйозного пожвавлення бойових дій, зокрема на Куп'янсько-Лиманському напрямку. Я говорю не про ситуацію, а про тенденції. До того ж ми бачимо, наскільки буремні процеси нині відбуваються в районі Авдіївки та південніше від неї. І звісно, що ворог все ще марить тим, що зможе стабілізувати ситуацію на південному фасі російсько-українського фронту, зокрема в районі Роботиного та на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Дуже багато у ворога планів. Але ключове питання полягає в тому, чи вистачить у ворожої армії ресурсів?

На жаль, ми маємо розуміти, що на поточний 2024-й рік Російська Федерація спрямувала на забезпечення власної армії, тобто тієї частини, що задіяна в рамках так званої спеціальної військової операції, а також на діяльність російських оборонно-промислового комплексу, приблизно $120 млрд.

Чи отримують тотожні результати фінансування українські сили? Відповідь все ще знаходиться у повітрі. Так, ми маємо добрі зв'язки за результатами наради представників країни Європейського Союзу, це ті самі 50 мільярдів євро на найближчі чотири роки, але ж далеко не всі ці гроші будуть спрямовані саме на забезпечення військових потреб українських Сил оборони.

Отже, ми чекаємо новин з-за океану, однак як швидко там це рішення буде ухвалено, поки невідомо. Але те, що нині українська армія тут і зараз стикається з серйозним браком всього того, щоб потрібно на полі бою, то це очевидно. Я думаю, що недарма генерал Залужний у своїй публікації для CNN деталізує що саме потрібно українській армії в контексті того, що певні ресурсні можливості у наших західних партнерів вихолощені. Вони точно не зможуть забезпечити всі потреби українських Сил оборони на рівні 2023-го чи 2022 років.