Військовополонений ексмер російського Чайковського: "Я їхав не вбивати українців, а вести боротьбу з представниками коаліції"

Відеодопит із ним отримало Еспресо від джерел в ЗСУ та подає текстову адаптацію від його імені.

Я, Третьяков Олексій Віталійович, народився 12 травня 1975 року у місті Чайковський (Пермський край, РФ). Одружений, троє дітей віком 6, 8 і 10 років. В останній час займався приватною юридичною практикою, бо маю юридичну освіту. Раніше був місцевим депутатом, а у 2014 році обрався мером міста Чайковський, на цій посаді працював до 2019 року.
 

У мене не було самоцілі бути у політиці. Були ідеї об'єднати місто з районом, з цим наміром я прийшов до влади. А не для того, щоб там залишатися на 10 років. Це був процес реформи місцевого самоврядування, бо тоді були роз'єднані повноваження районної та місцевої влади, хоча на одній території перебували. Через те було багато розбіжностей у питаннях фінансування та взаємодії. Тому народ мене на виборах підтримав, щоб зробити єдину владу та території, що надалі ми й реалізували.

Як доброволець я уклав контракт 7 вересня з міністерством оборони РФ.
 

Дружина не знала, їй сказав, що поїхав на вахту, на північ, бо вона б мене не відпустила. Приписали мене до 78-го полку 42-ої мотострілецької дивізії. Потім переправили до Лисичанська, де я проходив тренування протягом тижня, може, трохи більше. Навіть не отримавши розподіл до підрозділу, нас відправили на спецоперацію у район села Кліщіївка. Там я отримав вогнепальне поранення у живіт та осколкове у поперек. А далі потрапив у полон до Збройних сил України, де військові медики надали необхідну допомогу, щоб я не помер. Зараз моєму життю та здоров'ю нічого не загрожує.

Навіть не отримавши розподіл до підрозділу, нас відправили на спецоперацію у район села Кліщіївка.

Все дуже швидко відбулося, нічого не було видно, бо ми вночі заходили. Вийшли на позиції, чекали на команду. Не дочекалися, почався ракетний обстріл. Було багато поранених та вбитих. А потім, коли надійшла команда "висунутися вперед", я йшов, хоч там й була лісосмуга, але хтось встиг вибігти з лісу, то бачив багато трупів, десятки.

Мені говорили, що треба буде сидіти в окопах, тримати оборону. Я був здивований, коли ми тільки прийшли, то жодного разу в окопі не посиділи, відразу відправили на цю операцію. Нас заспокоювали, що буде спокійно. Ще говорили, що у випадку загибелі родинам будуть суттєві виплати, також і у разі поранення. Зрозуміло, що дітям батька не заміниш. Але я все-таки вважав, що не так все критично, бо знову ж таки заспокоювали, казали, що два тижні посидите, а два тижні попрацюєте. Можливо у чомусь це дещо наївно, але я все-таки поїхав.

Давали завдання – зайняти оборону. Ситуації різні бувають, у тому числі й на полі бою. Говорили, що будуть притягувати по всій строгості закону, точніше сказали – по законах воєнного часу. Однак навіть якщо хтось не зміг виконати наказ, то ж за це не треба відразу розстрілювати?

Про те, як в армії РФ лякали українським полоном 

Говорили про полон – не почесно. Розказували достатньо жахливі речі, що не церемонилися з полоненими, навіть те, що геніталії відрізають, руки-ноги ламають та відрізають, тому краще не потрапляти у полон. Але тут я такого не побачив.

До цього моє сприйняття російської армії було через парад перемоги та військові програми, які є на російському ТБ. А тут я був всього 10 днів на полігоні й не зміг зрозуміти ні свою армію, ні українську не бачив. Поки у полон не потрапив. Тепер я розумію, що тут абсолютно гуманне, людське відношення навіть до полонених. Я пішов добровольцем, бо хотів переконатися: якщо дійсно тут є війська НАТО, то прийняти бій. Бо якщо є загроза цілісності країни Альянсу, то п'ята стаття статуту набирає чинності, а побачив, що тут не працює ця п'ята стаття.

Я пішов добровольцем, бо хотів переконатися: якщо дійсно тут є війська НАТО, то прийняти бій.
 

Зброю більше до рук брати не буду, займуся саме цією просвітницькою діяльністю не тільки з родичами та друзями, а й з мешканцями міста. Я більше не піду, не думаю, що вони знову будуть таке беззаконня творити, щоб мене сюди відправити, у мене троє малолітніх дітей.

Про Крим і кордони держави Україна 

У Криму був ще українському, десь у 2012 році, до приєднання. Відпочивав у Ялті. Вважаю, що референдум має відбуватися за всіма нормами міжнародного законодавства. Бо можна так дійти й до татаро-монголів, до кордонів Монгольського ханства і все перекроювати. Якщо кордони держави Україна багато разів визнавалися всією світовою спільнотою, то сенс вести розмову, що Крим колись там був російським, а до цього турецьким. Так тоді й Туреччина також може претендувати на Крим. На мою думку, якщо у межах міжнародного права кордони визнаються, то територія має належати тій країні, у кордонах якої є та територія.

Від багатьох російських телеканалів звучить, що в Україні нацизм, націоналізм, а боротьбу ведуть не українські війська, а НАТО. Тому багато хто, у тому числі і я, піддаються на це і відправляються на СВО, захищати саме інтереси країни від зовнішнього ворога, тобто НАТО.

Про російську пропаганду 

Альтернативних джерел інформації дуже мало. Я дивився інші канали, але мені не вірилося у те. А центральні канали документально все підтверджують, показують сюжети. Тому я прийняв рішення самому переконатися, чи дійсно тут присутнє НАТО. Однак окрім техніки та озброєння тут жодного натівського підрозділу я не бачив. Тільки українські підрозділи, які, на мій погляд, пристойно оснащені.

Я також читав ваші telegram-канали, Арестовича, дивився Фейгіна, Золкіна, тобто я намагався отримати додаткову альтернативну інформацію. Тому і виникає у мене такий дисонанс, як і у половини російського суспільства, бо державне центральне телебачення говорить одне й те ж кожного дня, що вся країна захищає свої інтереси від натівської присутності. А коли я сюди вже приїхав,  подивився, хоча й мало тут побув, що в Україні звичайні нормальні люди й ніякі батальйони НАТО тут не стоять, свастику на парканах не малюють. Тому я вирішив для себе, якщо мені доведеться повернутися додому, я буду розказувати про це людям.

Більша маса російського населення занепокоєна своїми внутрішніми проблемами, відбувається постійна боротьба холодильника з телевізором, і багатьох ця ситуація взагалі ніяк не турбує. Є якась група людей, яка живе, хворіє на це, обговорює, але то невелика група населення.

На мій погляд, тут якийсь великий геополітичний задум. Напевно ідея була об'єднати троїстий союз - Україну, Росію та Білорусь. Однак я можу це тільки припустити.

Можливо у верховного головнокомандувача (Путіна) була інша інформація, тому й було таке рішення прийняте. Кругом мова йде, що російські війська вступили у протидію з коаліцією військ НАТО. Що тут не тільки українські війська, націоналісти, а коаліція натівських військ присутня і б'ється проти нас. Одна справа Україна, а інша — НАТО. А коли треті країни вступають у цей конфлікт, то тоді це вже торкається інтересів Росії.

Вторгнення я не підтримував. Я своїм родичам казав, що це неприпустимо у XXI столітті. Добросусідські відносини вибудовуються через торгівлю та взаємодію. Вважаю, що дружні відносини треба налагоджувати економічними та культурними зв'язками. Коли прозвучало, що тут нацизм і війська НАТО, то постали інші пріоритети.

Відчуваю провину за те, що відбулося. Це частково і моя провина, це колективна провина. Думаю, що спокутувати її потрібно буде не одне десятиліття
 

Адже Німеччина після Великої вітчизняної війни (Другої світової війни; полонений називає її так відповідно до російської пропагандистської доктрини, - ред.), здається, до 2010 року репарації платила на відновлення. Можливо, тут до цього також дійде.

Я вже змирився з тим, що повинен понести покарання. Є відчуття провини та сорому за все, що відбувається. 

Я пів дня пробув на околиці Бахмута і подивився, на що перетворена та частина міста – це не спецоперація.
 

Я їхав не вбивати українців, а вести боротьбу з представниками коаліції, яка тут діє. Як у РФ кажуть, що Україна перебуває під зовнішнім керуванням, що не ви тут вирішуєте. Я тут поговорив з людьми, які пояснили, що ми самостійні, тобто рішення самі приймаємо: якщо нам хтось щось підказує, то ми діємо і ці підказки використовуємо у своїх цілях.