Влада провокує протистояння

Тут жодних сумнівів: РПЦ втратила характер релігійної організації, ставши "релігійним крилом" Російської Федерації у геноцидній війні проти нашої країни та нації. В її українських структурах аж кишить від колаборантів, людей, чужих до України, прихильників і промоутерів "русского міра".

У дискусії про спосіб заборони вже прозвучали всі аргументи на всіх рівнях. У Верховній Раді України вже чотири місяці як зареєстровано відповідний законопроєкт "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій" (реєстр. № 8221). Продуманий, розроблений згідно з європейським законодавством, зокрема Європейською конвенцією з прав людини, та судовою практикою Європейського суду з прав людини.

І нічого не відбувається.

Логічні постанови місцевих рад

Проєкт закону № 8221 забороняє діяльність на території України РПЦ та інших релігійних організацій, які підлягають у канонічних, організаційних та інших питаннях релігійним організаціям у Російській Федерації. Достроково припиняються всі правочини, пов’язані з використанням майна (оренда, найм, лізинг тощо), між резидентами України та забороненою іноземною релігійною організацією.

Встановлюються також особливості найменування релігійних організацій, зокрема, можливість релігійної організації використовувати у своїй назві (повній чи скороченій) слово "православний" тільки тоді, коли ця організація у канонічних та організаційних питаннях підлегла Православній Церкві України.

Крім цього, в законопроєкті відзначено роль Томосу про автокефальний церковний устрій ПЦУ у впорядкуванні ситуації в українському православ’ї. Тобто Томос вводиться в національне законодавче поле – це важливий запобіжник проти експансії Російської церкви та її сателітів.

Я неодноразово наголошував, що нами запропоновано не лише механізм заборони діяльності РПЦ, але й позитивну програму для православних вірян. Адже забороняється не віра й церква, а діяльність РПЦ у нашій країні. Україна залишається демократичною державою, де влада не має права вказувати своїм громадянам, у що вони повинні вірити й чи мають вірити взагалі.

Після заборони віряни та релігійні організації сьогоднішньої УПЦ МП прийматимуть рішення про своє майбутнє. У них буде можливість приєднатися до ПЦУ або ж заснувати нове об’єднання. У другому випадку новому об’єднанню потрібно пройти повну процедуру реєстрації із наведенням повної інформації про канонічні, організаційні, фінансові та інші питання, як це передбачено чинним законом про свободу совісті та релігійні організації. 

Таку логіку зрозуміли та прийняли депутати Хмельницької, Рівненської та Волинської обласних рад, а також низки міських рад, які ухвалили постанови про заборону РПЦ. Зверну увагу: пов’язавши заборону з інтересами національної безпеки.

Урядовий законопроєкт – індульгенція для УПЦ МП

На жаль, іншої логіки вперто дотримується влада. На виконання рішення Ради національної безпеки та оборони від 1 грудня 2022 року уряд (в особі Державної служби  з етнополітики та свободи совісті) розробила законопроєкт "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій" (№ 8371). Від представника "Слуги народу" ми почули, що після Великодня за Юліанським календарем законопроєкт як єдиний винесуть у сесійну залу парламенту для першого читання.  

Я вже аргументував ("Уряд рятує РПЦ в Україні", 21 січня 2023 р.), що цей документ "написаний разюче неохайно, без розуміння тематики свободи совісті та релігійних організацій. Він юридично вразливий, а як максимум – нікчемний та шкідливий для Української держави. І головне – просто омріяний для інтересів РПЦ в Україні!"

Саме життя підтвердило справедливість цих висновків. Розгляд потенційних судових позовів згідно з положеннями, які в законопроєкті є базовими, неминуче розтягнуться надовго. За ілюстрацію може послужити казус "Паші Мерседеса", арешт якого не призвів ні до виходу УПЦ МП з Києво-Печерської лаври, ні до початку роботи комісії Міністерства культури для інвентаризації майна в Лаврі.

Коли держава стає безпорадною, тоді люди беруть справи у свої руки. Щодня маємо цьому нові приклади. У Хмельницькому, після побиття ветерана в кафедральному соборі УПЦ МП, релігійна громада проголосувала за перехід до ПЦУ. Ключі від собору передав митрополит Антоній з УПЦ МП, за що був звільнений від керування Хмельницькою та Старокостянтинівською митрополією й "почислений на спокій". Обійшлося доволі спокійно.

Тим часом у Кам’янці-Подільському протистояння наростає, бо УПЦ МП мобілізувала своїх прихильників і не хоче залишати храм. У Чернівцях побито нововисвяченого митрополита московської церкви, який увечері 10 квітня йшов вулицями міста у супроводі двох молодих членів церковного хору.

Потрібно чіткий закон

Хтось може сказати, що емоції нападника можна зрозуміти. Адже саме цього митрополита СБУ зняла на камеру у вранішній постелі, коли прийшла з обшуками до церковних приміщень. Там перебував неповнолітній член церковного хору, то ж пішла гуляти чутка про педофілію владики. Але він подав у суд на журналістів, які про це розповіли, бо правоохоронці не можуть довести склад злочину, а сам священник   почувається невинуватим.  

У справі УПЦ МП дії українських спецслужб викликають схвалення і підтримку у суспільстві, якому остогидли російські паспорти, колабораціонізм і крутійство з фактичним підпорядкуванням УПЦ МП Кірілу Гундяєву. Звісно, обшуки й викриття - це добре, але це все напівкроки. Заборону діяльності РПЦ в Україні необхідно перевести у законодавче русло. З чіткими нормами на основі європейських і українських законів. 

Українське суспільство вимагає від своєї влади рішучих рішень, а не імітації. 

І тому "Карфаген має бути зруйнований". Для захисту української незалежності та демократії якомога швидше має бути ухвалений законопроєкт № 8221 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій". Все інше – марно.