Жарти "Кварталу 95" як інерція колоніалізму

Звичайно, я це все розписуватиму на основі колоніальних теорій, зокрема Франца Фанона. Він свого часу це дуже добре розписав. Це буде детально і трохи скучно, мабуть, але потрібно.

Для цього розділу я останнім часом, коли є вільна хвилинка, систематично переглядаю КВН 90-х - 2000-х років. Це, звичайно, не про гумор, це, як би це не звучало, саме про наукове дослідження.

В імперській політиці, і в СРСР загалом, один з головних факторів, який дає нам можливість говорити саме про колоніальну стратегію – це "приниження аборигенів". Ось ці образи смішних малоросів, недолугих, дурнуватих, зі смішною вимовою, маркованих певними національними ознаками – вишиванка, прапор, "оселедець" тощо.

Читайте також: Про Бандеру, "Квартал" і Скадовськ

У випадку українців ця колонізаторська традиція сягає як мінімум 19 століття в російській літературі. А через сто років втілюється вже не лише в літературі, а й у таких масових поп-проєктах як, наприклад, "Штепсель і Тарапунька". Про це, до речі, писала шановна професорка Лариса Масенко, але і Євгенія Кузнєцова в новій книзі "Мова-меч". Рекомендую.

Цей етос "приниження" - а ще частіше "самоприниження" плавно перейшов у часи незалежності. Імперія ніби розвалилась, але інерція колонізації триває. Тим більше коли вона підігрівається Москвою. Бо там, на жаль, завжди добре розуміли роль культури в таких речах – навіть на такому примітивному рівні, як КВН.

І якщо ви подивитись КВН 90-х ви можете там побачити масу таких прикладів. Далеко не лише у виконанні українців. І це самоглумління набувало особливого символізму, коли концерти відбувались у Москві. Іноді за присутності самого царя. Я зараз не даю цьому оцінки – лише констатую, як, на мою думку це працювало.

Далі більше – наші "гумор-шоу" продовжили цю стратегію розвивати. У цьому не складно пересвідчитись переглянувши деякі новіші номери "Кварталу" або "Дізеля".

Висміювання або глумління над національно-мовними особливостями продовжилось на постійній основі. Не тому, що це якась хитра і продумана колонізаторська стратегія (майже впевнений, що автори про це не задумуються), а тому, що це працює. "Зал" рже, "зал" до такого звик. Саме тому, що публіці таке подавали десятиліттями.

Читайте також: Ми знову ведемо боротьбу за ідентичність

Справді, що може бути смішніше, ніж висміювання "засідання Львівської міської ради", де всі сидять у вишиванках з вусами, чи специфічної мови закарпатців, правда ж?

Те, що вони зараз зробили в номері зі Скадовськом – це інша грань тієї самої історії. Ситуація змінилась, а ідеї - ні. Зараз "не модно" висміювати вусатих галичан у вишиванках – зараз "україноцентричність" у тренді. Але нічого кращого, ніж те саме приниження до якого вони звикли, автори не придумали. Просто перекинулись на жителів інших регіонів. Регіонів, де люди зараз страждають і борються за життя.

Вибачте за таке довге занудство, але мені видається важливим спробувати зрозуміти механізми того, звідки це все в нас.

Передусім це свідчить про відсутність будь-яких уявлень про етику і відповідальність. Так, цей мейнстримний гумор так само працює на вульгаризацію смаків і цінностей. І не має жодного уявлення про гідність та етику. У момент, коли нам потрібна максимальна солідарність і взаємопідтримка як спільноті, такі речі є геть не смішними. Вони огидні.

Але тішить те, що ми це зауважуємо і про це говоримо. А розуміння проблеми, як не крути, це вже крок на шляху до її вирішення.

Джерело

Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.