Перспективи українських протестів

Російські перспективи

З російської точки зору, більш тісна інтеграція Ураїни до ЄС становить собою потенційно смертельну загрозу національній безпеці Росії. Після Помаранчевої революції, яка ненадовго привела до влади проєвропейський уряд, президент Росії Володимир Путін дав зрозуміти, що він вважає Україну критично важливою для безпеки Росії, при тому стверджуючи, що неурядові організації, які підтримували заворушення, були прикриттям для Держдепартаменту США, ЦРУ і МІ-6. Правдивими були ці звинувачення чи ні, Путін вважав, що європейський курс України матиме катастрофічні наслідки для Росії, і тому він використовував економічний тиск і послуги спецслужб, щоб утримати Україну від прийняття цього курсу.

На мій погляд, в 2008 році російсько-грузинська війна, як і демонстрації в Києві, показала, що західні гарантії нічого не варті, і що Сполучені Штати не можуть допомогти Грузії.

Сьогодні стратегічна загроза для Росії не менш серйозна, ніж це було 10 років тому, принаймні, в умах росіян, які б воліли мати за сусіда нейтральну, якщо не проросійську, Україну.

Примітно, що стратегія Путіна стосовно російського периферії відрізняється від радянських і царських попередників, які брали пряму відповідальність за різні території. Путін вважає цю стратегію неоптимальною. Вона марнує ресурси Москви, навіть у тих випадках, коли території не вдається втримати.

Стратегія Путіна стосовно України, і більшої частину колишнього Радянського Союзу, тягне за собою менш безпосередній вплив. Путін не зацікавлений в управлінні Україною. Він навіть не надто цікавиться міжнародними стосунками України. Його мета полягає в тому, щоб мати негативний контроль, щоб перешкодити Україні робити те, що суперечить інтересам Росії. Україна може бути суверенною, за винятком справ, що мають принципове значення для Росії. Тому навіть ідея подальшої інтеграції в ЄС була, з точки зору Росії, явною провокацією.

Європейські перспективи

Україна не є настільки стратегічно важливою для Європи, як для Росії. Європа ніколи не хотіла додати Україну до своїх лав, а лише трохи привідкривала двері для такої можливості. Європейський союз знаходиться у занепаді. Враховуючи страхітливі економічні проблеми Південної Європи, ідея додати слабку і дезорганізовану Україну в блок є безглуздою. Проте Європейський союз має культурний імператив до експансії, імператив, який привів їх до таких країн, як Кіпр. Культурні імперативи важко змінити, тому Україні було дане запрошення без серйозних намірів, які б за ним стояли.

Для європейців, це запрошення дійсно передбачало, що Україна може стати європейською. Вона може мати конституційну демократію, лібералізм і процвітання – як і кожна держава ЄС. Це те, що привернуло більшість ранніх демонстрантів. Якою малоймовірною не була б перспектива повноправного членства в ЄС, ідея стати сучасним європейським суспільством була надзвичайно привабливою. Відмова Януковича справила на людей враження, що їх прекрасна можливість вислизнула – що і спричинило початкові демонстрації.

Німці зараз грають складну гру. Вони розуміють, що українське членство в Європейському Союзі навряд чи відбудеться найближчим часом. Вони також мають важливі стосунки з Росією, з якою у них є взаємні енергетичні та інвестиційні інтереси. Проте, німці також повинні перейматися можливими коаліціями в рамках Європейського союзу. Країни Балтії та Польща хотіли би бачити вихід України з російського табору, оскільки це забезпечить необхідний, хоч і неповний, буфер між ними та Росією. Таким чином, німці повинні були вибрати між європейськими партнерами, які дбали про Україну, та Росією.

Росіяни залишалася відносно спокійними - і тихими - протягом протестів в Україні. Вони розуміли, що їхня влада в Україні спиралася на більш ніж просто одну людину або її партію, тому вони не заперечували проти ескалації кризи. Враховуючи поточну стратегію Росії в Україні, росіяни не повинні діяти, принаймні, публічно. Будь-який уряд в Україні буде стикатися з тими ж обмеженнями, що і Янукович: малореальна надія на включення до ЄС, енергетична залежність від Москви та інтегрована з Росією економіка. Крім того, росіяни не хочуть конфронтації якраз перед Олімпіадою в Сочі.

Американські перспективи

Вашингтон рішуче підтримав Помаранчеву революцію, створивши великий розрив у стосунках з Росією. Нинішня політика уникнення непотрібної участі у євразійських конфліктах передбачає, що Сполучені Штати залишатимуться поза українськими подіями. Але поведінка Росії у справі Сноудена обурила Вашингтон і відкрила можливість того, що Сполучені Штати будуть зацікавлені у тому, щоб створити певні проблеми для Москви перед сочинською Олімпіадою. Уряд США не підтримує стільки неурядових організацій, як його європейські партнери, але певні діяльність у цьому напрямку є. Насправді, Вашингтон, можливо, навіть насолоджувався переведенням Росії в стан оборони, після того, як впродовж останніх місяців Росія проробляла це зі США.

У кожному разі, ставки в Україні високі. Росіяни втягнуті у гру, яку не можуть дозволити собі програти. У них є кілька способів виграти. Вони тільки повинні зробити відкриття ЄС для українців нереальним. Європейці не збираються найближчим часом активно втручатись в українські справи, і хоч Польща і воліла б, щоб Україна залишалася нейтральною, прозахідна Україна Варшаві потрібна не конче. Сполучені Штати зацікавлені в Україні як можливому подразнику для Росії, але не бажають йти на серйозні ризики.

Багато країн зацікавлені в Україні, але жодне – не більше за Росію. А попри всі бурхливі події в Києві та інших містах, результати навряд чи викличуть помітне геополітичне зрушення в Україні . Це, однак, забезпечить приклад того, як політичні хвилювання в стратегічно критичної країні може вплинути на міжнародну систему в цілому.

У більшості країн, події на кшталт київських не призвели б до глобального інтересу. Коли ви така країна, як Україна, навіть номінальна нестабільність породжує не тільки інтерес, але і тиск, і навіть втручання з усіх боків. Це завше було історичною проблемою України. Це країна у важливому місці, і тиск на неї, як правило, збільшує будь-які внутрішні конфлікти, поки вони не дестабілізують обстановку в країні. Німеччина і Сполучені Штати можуть продовжувати переслідувати цілі, які будуть додатково дратувати Росію, але, як Stratfor зазначав в нашому прогнозі на 2014 рік, то вони будуть уникати дій, які б, могли завдати реальної шкоди зв'язкам Москви з Вашингтоном і Берліном. Вплив Росії в Україні на даний час обмежується близькістю до Олімпіади і ескалацією протестів на місцях, але основна геополітична реальність така, що жодна країна не має більших інтересів в Україні, ні більшої можливості впливати на Україну, ніж Росія.

Stratfor, Джордж Фрідман