Без ціни та часу прибуття. Який квиток до НАТО може отримати Україна та за яких умов

Коли двері відчиняються?

Вступ України до НАТО – це як спроба потрапити на закриту вечірку, де свої правила, жорсткі критерії та непохитна охорона на вході. Однак для України це більше, ніж просто престижна перепустка до елітарного клубу – це питання виживання і майбутнього. 

Чому НАТО настільки важливе для нас? Найперше через безпеку. Зараз наша країна стоїть на передовій сучасних викликів: гібридна війна, агресія сусіда, кібератаки. Стати членом Альянсу – це не лише про спільну оборону, а й про союз, де кожна країна знає, що в разі небезпеки вона не залишиться сам на сам. 

Крім того, вступ до Альянсу – це офіційна точка відліку, яка закріплює місце України у демократичному світі. Це розрив зі спадщиною СРСР і повна інтеграція у європейську спільноту. 

Членство в НАТО – це також доступ до сучасних технологій, ресурсів і колективного досвіду. Тут кажемо про спільну політичну позицію, яка робить Україну сильнішою на міжнародній арені. Тому вступ до Північноатлантичного Альянсу – це навіть більше, ніж про безпеку. Це про те, щоб бути частиною світу, який підтримує і відновлює, а не руйнує. 

Відносини між Україною та Організацією Північноатлантичного договору офіційно були встановлені у 1992 році, коли Україна після відновлення незалежності приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (зараз Рада євроатлантичного партнерства). 

У 1997 році взаємини України та НАТО вже перейшли на суттєво вищий рівень – на Мадридському саміті Альянсу було підписано "Хартію про особливе партнерство НАТО та України". Тоді у Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, а у штаб-квартирі НАТО з'явилося українське представництво. 

Мадридський саміт НАТО, 1997 р. Фото: gettyimages

Через десятиліття, вже у 2008 році Україна подала заявку на отримання ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), але з приходом до влади Віктора Януковича наміри щодо членства були відкладені, бо тодішній президент вважав за краще залишити державу поза блоком. Однак у грудні 2014-го Верховна Рада проголосувала за відмову України від позаблокового статусу.

Того ж 2014-го, після незаконної анексії Росією Криму співпраця між Україною та Альянсом активізувалася. Фактично НАТО стало партнером України у боротьбі з російською агресією. А 30 вересня 2022 року, на тлі повномасштабного російського вторгнення та анексії Росією окупованих територій Україна подала заявку на пришвидшений вступ до НАТО. 

Чому двері для нас ще не відчинені? Відомо, що Альянс уникає прийняття країн, у яких триває активна війна. Тож Україна повинна не тільки виграти війну, а й забезпечити стабільний мир. У деяких країн-членів військово-політичного союзу є свої інтереси й страхи, пов'язані з прийняттям України, зокрема острах щодо ескалації з Росією. Також НАТО наполягає на завершенні ключових реформ як-от боротьба з корупцією, стабільність управління, якість військової трансформації. До того, серед деяких союзників все ще присутні сумніви, чи може Україна повністю відповідати високим стандартам Альянсу.

По дорозі в НАТО. Що ми вже маємо у багажі?

Подивімося на цей шлях не через призму того, чого бракує, а того, що вже зроблено. Бо це не просто окремі кроки, а зміни, які формують нову Україну. То що ж у нашому багажі на шляху до Альянсу?

По-перше, це військові реформи. Українська армія активно переходить на стандарти Альянсу. І це не лише техніка чи уніформа, ідеться про принципово інший підхід до операцій планування, системи управління та підготовки військових. 

У нас створюють нові бойові бригади, які проходять програму базової загальновійськової підготовки, віднедавна оновленої за натівськими стандартами. Кілька років тому було впроваджено систему J-структури як у НАТО, яка покращує ефективність управління військами та забезпечує кращу сумісність зі структурами Альянсу. 

Українські військові активно навчаються за участі національних інструкторів, що сприяє їх вищій професійній підготовці та фактично робить українську армію найбільш боєздатною у Європі. 

З 1990-х років наша країна брала участь у понад 10 миротворчих місіях під егідою НАТО у різних куточках світу. Українські військові служили у Косово, Афганістані, Іраку, Сьєрра-Леоне, Лівані та інших гарячих точках. А це лише доводить, що Україна вже давно є активним партнером НАТО і може працювати у тісній координації з арміями інших країн-членів Альянсу, що підсилює її позицію як кандидата на членство.  

Наша держава стала унікальним ключем для НАТО у боротьбі з гібридними загрозами. Адже те, що ми протистоїмо російській агресії, дало неоціненний досвід для всього Альянсу. Ще у 2017 році було започатковано платформу "НАТО – Україна" з протидії гібридним загрозам, яка власне має на меті нарощувати потенціал державних інституцій обох сторін для кращої готовності протидіяти цим загрозам. 

Україна активно співпрацює з НАТО у сфері кібербезпеки. У квітні 2022 року Київ приєднався до Центру передового досвіду НАТО з питань кібероборони. А через рік Україна вперше взяла участь у найбільших навчаннях НАТО з кібербезпеки Locked Shields. 

Також Україна інтегрується у систему обміну інформацією між країнами НАТО, що досягла загальної стійкості до кіберзагрози. Спільні навчання та обмін досвідом дозволяють українським фахівцям опановувати передові технології та методи захисту від кібератак. 

Помітно змінюється і суспільна підтримка громадянами вступу України в НАТО. Якщо раніше ідея приєднання до Альянсу викликала дискусії, то сьогодні більшість українців підтримують цей курс. За даними соціологічного оптування Центру Разумкова у вересні 2024 року, за вступ до НАТО проголосували б 86% громадян, проти – 10% опитаних. Для порівняння у листопаді-грудні 2021 року ці цифри були 70% і 24,5% відповідно. 

Україна продовжує інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір, навіть в умовах війни. Ще у 2019 році було внесено зміни до Конституції, якими закріплено стратегічний курс держави на набуття повноправного членства у Європейському Союзі та НАТО. 

Стратегія воєнної безпеки України також визначає основні напрями державної політики у сфері військової безпеки та демонструє досягнення тіснішої співпраці України з Альянсом. Вже після повномасштабного вторгнення, у 2023 році на заміну Комісії Україна – НАТО було створено Раду Україна – НАТО, у її складі держави-члени Альянсу та Україна засідають як рівні, що ефективно впливає на зміцнення політичних зв'язків між Україною та Альянсом. 

Після 2022 року, коли Росія пішла війною на нашу країну, підтримка країн-членів військово-політичного союзу суттєво посилилася, зокрема збільшилися постачання сучасного озброєння – від HIMARS до систем ППО, що змінило правила гри на полі бою та вплинуло на хід війни. Близько 75 тисяч українських військових, станом на кінець цього року, вже пройшли навчання у країнах ЄС. 

У глобальній стратегії НАТО членство України – надважливе, адже саме наша країна зараз є форпостом на східному фланзі Альянсу. Відтак наша участь робить його сильнішим, бо Україна вже довела, що може бути опорою для європейської безпеки. Ми показуємо, що є не лише кандидатом, а й де-факто кількісним гравцем у системі євроатлантичної безпеки. 

Напевно погодитесь, що багаж не такий вже й пустий. Ми дотепер пройшли шлях, який доводить, що Україна – це не просто партнер НАТО, а його майбутній сильний член, який попри виклики рухається вперед.

Трюк із дзеркалом: на що треба глянути зблизька?

А зараз давайте чесно: шлях до НАТО – це не тільки про блискучі паради і високі стандарти, а й про реальний погляд у дзеркало. Що бачить Україна, коли дивиться на себе сьогодні?

Вона точно бачить дракона, якого ще не здолано – корупцію. Влітку напередодні саміту НАТО у Вашингтоні повідомлялося, що каменем спотикання для Києва на шляху до членства в Альянсі стоїть ця перешкода. Неодноразово там наголошували на тому, що державна система України має бути прозорою, інакше недовіра до фінансів та управління становлять ризик для спільної безпеки. Боротьба з корупцією є ключовою умовою для поглиблення співпраці та інтеграції України в євроатлантичні структури. 

За даними Transparency International щодо індексу сприйняття корупції у світі, Україна у 2023 році отримала 36 балів зі 100 можливих та посіла 104 місце серед 180 країн. Порівняно з 2022 роком, відбулося покращення на 3 бали, але Україна все ж залишається у другій половині списку, що вказує на значні проблеми з корупцією.

Скандали з викраданням гуманітарної допомоги чи зловживанням у військових закупівлях резонують не тільки всередині держави, а й за її межами. Так, ми вже відрубали чимало голів цього дракона, але корупція, як у казці росте знову. А НАТО чекає, коли герої переможуть остаточно. 

Непростим є перехід на стандарти військово-політичного союзу – адже це не просто нові бронежилети чи злагодженість на полі бою. Це про принципи, від системи командування до етичного кодексу солдатів. Переродження від радянської системи до стандартів НАТО є масштабною трансформацією, яка вимагає значних зусиль. 

Загалом існує близько 1200 стандартів Альянсу. Їх переглядають кожні три роки, при тому одні стандарти скасовуються, інші – додаються. До речі, цікаво те, що жодна країна Альянсу не впровадила повністю всіх стандартів НАТО, а у деяких ця частка впровадження сягає лише 20-25% від загальної кількості нормативних документів. 

Що стосується нас, одним з пріоритетів у сфері нацбезпеки для України є не лише поглиблення співпраці з НАТО, а й досягнення повної сумісності української армії зі збройними силами країн Альянсу. Наразі з рекомендованих 218 стандартів НАТО офіційний Київ запровадив 190, а загалом у ЗСУ та інших силових відомствах вже запроваджено 324 стандарти НАТО, що в цілому становить трохи більше як чверть всіх натівських стандартів. 

Реалізація впроваджених стандартів не завжди вдається так легко, як виглядає на папері. Потрібні час і зусилля. Щось схоже на те, коли ви оновили меню у ресторані, але на кухні досі плита 90-х років. І гості з НАТО це помічають. 

Крім того, Альянс вимагає прозорості у всьому: від закупівель до військових навчань. Та побудова довіри – це довгий процес, який потребує не лише технічних реформ, а й зміни мислення. Питання, чи готові ми відкрити всі карти? Часом, попри прогрес та намагання, старі звички можуть саботувати нові правила. 
Ще одна сфера, що потребує доопрацювань – кіберзахист. Україна вже зазнавала масованих кібератак (особливо перед та на початку вторгнення РФ), і багато з них мали слабкі місця у захисній інфраструктурі. Інтеграція у кібербезпеку НАТО потребує нових ресурсів та підготовки, але тут ще є прогалини. Як приклад нещодавня масштабна кібератака на державні реєстри.  

Реформи вимагають не лише рішень, а й витримки та конкурентності. І зауважте: політична воля НАТО часто залежить від змін урядів, політичної турбулентності чи навіть банальної втоми суспільства. Їх впровадження можуть сповільнювати й бюрократичні перепони. 

Безсумнівно Україна вже зробила на шляху до Альянсу величезний крок, але справжній виклик – зробити наступний. І це не лише про те, що очікує НАТО. Це про те, як ми хочемо бачити себе в цьому дзеркалі через кілька років. Важливо, аби Україна не стала "вічним кандидатом". А чи може це статися – питання не тільки до світу, а й до нас.  

Дружба чи випробування? Хто з союзників гальмує процес

Наші відносини з НАТО можна порівняти з дипломатичним танцем: кожен партнер має свій ритм, свої очікування і свої страхи. Україна вже давно танцює на цій арені, та ще не всі партнери готові запросити нас у коло союзників. 

За стандартних умов вступ до НАТО відбувається за таким принципом: країна-кандидат подає заявку (Україна це зробила у вересні 2022-го); Альянс проводить перевірку критеріїв членства; пропонує план дій щодо членства (етап з ПДЧ для України не застосовуватиметься); кандидат отримує запрошення до переговорів про членство, а для цього потрібне одностайне голосування усіх членів; завершує процес ратифікація угоди про вступ. 

Як бачимо, щоб нас запросили до Альянсу, потрібен консенсус усіх його 32 членів. Попри те, що більшість союзників готові надати згоду (а з 24 країнами з 32 Україна має підписані акти щодо підтримки євроатлантичної інтеграції, хоча ці документи відрізняються між собою та не є зобов'язальними), ще залишаються ті члени натівської родини, які не хочуть зараз нас прийняти. 

Як писала Європейська правда, найбільший ризик пов'язують з опором Німеччини, Угорщини та Словаччини. Канцлер Німеччини скептично ставиться до вступу України до НАТО. Словацький уряд на чолі з Робертом Фіцо є відкритим противником такого рішення. Якраз нещодавно він зробив заяву, що президент Зеленський нібито пропонував йому 500 млн євро з російських активів в обмін на підтримку членства України в НАТО, на що той відповів "ніколи". 

Роберт Фіцо, Фото: gettyimages

Антиприхильником України в Альянсі виступає й Угорщина. Ну а від Туреччини традиційно слід очікувати дипломатичної гри для покращення своїх позицій. 
Щодо Америки, то вона дотримується невизначеності. Раніше посолка США в НАТО Джуліанна Сміт заявляла, що Альянс ще не дійшов до того моменту, коли він готовий запропонувати членство або запросити Україну. 

А днями держсекретар адміністрації Байдена Ентоні Блінкен запевнив, що Україна буде в НАТО. Сполучені Штати підтримують наш шлях до Північноатлантичного Альянсу, та створили вперше в історії організації спеціальне командування для допомоги у здійсненні реформ. У відповідь на запитання про те, що США, Німеччина та деякі інші країни-члени Альянсу стоять на заваді приєднанню України, Блінкен це заперечив. 

"Ні, ми не стоїмо на заваді. Ми вивели Україну на шлях членства в НАТО. І послідовні саміти Альянсу НАТО були дуже чіткими щодо цього", – сказав Блінкен.

Водночас у Радбезі США кажуть, що питання вступу України до НАТО вирішуватиме нова адміністрація Дональда Трампа, але не впевнені в успіху подібних переговорів у 2025 році. Тому фінальна позиція Сполучених Штатів матиме ключове значення. Під американським впливом (якщо він буде на нашу користь) може змінитися і позиція Німеччини. А відтак у разі появи згоди Берліна Будапешт і Братислава стануть відкритішими до аргументів.  

Politico також називало серед пасивних членів Альянсу Бельгію, Словенію та Іспанію, які, мовляв, ховаються за Сполученими Штатами та Німеччиною. 
І все-таки США, Франція, Німеччина та Велика Британія за наявності політичної волі здатні знайти достатньо важелів впливу на інші країни. Тому успіх нам принесе одностайна згода цих чотирьох гравців з найбільшими економіками та військовими силами НАТО. Далі ще доведеться провести непросту дипломатичну роботу, щоб переконати скептиків щодо членства України. Тому ми повинні продовжувати доводити: Україна – це не проблема, а рішення для безпеки всього світу, і не треба боятися танцювати разом з нами.

Готові до великого кроку? Яким може бути вступ до НАТО

Захід помиляється, думаючи, що якщо Україна не стане членом НАТО у найближчі роки, то все ж таки залишиться буферна зона між Альянсом і РФ, яка триматиме безпечну територіальну дистанцію від прямих загроз для них, вважає дипломат, колишній надзвичайний і повноважний посол України у США Валерій Чалий. Україна або буде в НАТО в найближчі роки, або повернеться до РФ, яким би це зараз не було дивним.

Фактично, умови приєднання Києва до Альянсу – це завершення війни й забезпечення тривалого миру та проведення реформ.

У разі, якщо консенсус щодо запрошення буде досягнуто, розпочнеться робота над угодою про вступ. Ключове питання – території, на які поширюватимуться гарантії статті 5 Вашингтонського договору про колективний захист. Як бути, якщо це станеться ще до відновлення територіальної цілісності України? 

Раніше президент Володимир Зеленський заявляв, що членство в НАТО для неокупованих територій України може покласти край гарячій фазі війни, однак у запрошенні до НАТО має йтися про те, що Альянс визнає міжнародно визнані кордони України. Також, за його словами, для припинення бойових дій в Україні НАТО потрібно було б швидко ухвалити рішення.

Зрештою, знайти модель, яка б влаштувала усі держави-союзниці, включно з Україною – серйозний виклик. Як альтернативу, називають західнонімецький підхід, коли НАТО частково покриває гарантіями безпеки державу-члена – тут ідеться про приклад Німеччини від моменту її вступу до НАТО у 1955 році до об'єднання з Німецькою Демократичною Республікою у 1990 році. Та попри певні схожі паралелі, є суттєві відмінності у контексті безпекових гарантій, політичній реальності та геополітичному характері холодної війни. У такому разі де-факто відмова України від окупованих територій, навіть якщо офіційно цього від нас ніхто не вимагатиме, тимчасово може стати передумовою для вступу.

Однак відсутність часових рамок і політична чутливість здатні негативно вплинути на фінал вступу України до НАТО. Держави, де керівництво скептично налаштоване, швидше за все свідомо затягуватимуть прийняття рішення. 

Нещодавно Володимир Зеленський у Брюсселі заявив, що найбільш надійною гарантією безпеки для України є членство в НАТО. І додав, що Київ не очікує від когось запрошення, але Україна веде боротьбу за це право.

"Ми ні від кого не очікуємо, ми боремось за це право. Кожне таке рішення – дуже складна частина історії нашої держави. Тому ми не можемо ні від кого очікувати, ми можемо робити максимум, щоб це вийшло у нас", – зазначив президент.

Володимир Зеленський у Брюсселі. Фото: gettyimages

Членство в Альянсі – наша стратегічна ціль. Альтернатив безпековим гарантіям Альянсу поки не існує. Питання у політичній волі НАТО, зокрема США як його провідного члена. Україна ж повинна надалі змінюватися, трансформуватися і перемагати, а також продовжувати дипломатичний тиск на міжнародну спільноту, аби обіцянки про вступ не залишились просто словами.